Двадцять дев’ята річниця Незалежності: державність, еліти, ідентичність, ідеї

Попри певну умовність вільного вибору супутника життя, всі розуміють, що міцність сім’ї  залежить не від права обирати чоловіка чи дружину, чи права змінювати особисте життя, періодично розриваючи невдалі шлюби, а від наявності надійних молодих людей в популяції. Для цього надійність має стати цінністю, і виховуватись особистим прикладом.

Підходячи до 29-ї річниці Незалежності, багато думаючих громадян починає підозрювати, що міцність держави та ефективність її інститутів не залежать від права народу обирати політичну владу чи права якомога частіше її змінювати. Міцність держави залежить від наявності в популяції людей, які характеризуються відповідальністю та жертвують на користь держави. Як правило таких людей називають елітою. Еліта розуміє державу передусім як форму забезпечення колективної ідентичності сформованої на базі особливого змісту та форми духовності.

В Україні стала дуже помітною проблема наявності людей, які здатні розуміти державу саме так. Станом на сьогодні складається враження, що таких людей ніколи і не було, чи вони були, але дуже мало, а потім зникли як мамонти. Тому вибори за виборами не просто нічого не приносять для якості життя, вони супроводжують розвал держави і візуалізують деградацію суспільства. Все це  ставить під сумнів ідею демократії, яка не працює в умовах нібито неякісного народу. Хоча насправді потрібно ставити питання неякісних еліт – головною задачею яких є державна діяльність.

Еліти

Прагнення бути зразком для інших є однією з головних ознак еліти. «Зразковість» досягається спроможністю трансцендентувати – долати закінченість та виходити за межі, у тому числі за межі фізичного. Процес виходу за межі має дуже опосередковане відношення до енергії біохімічних реакцій та нейропластичних процесів, а значить інтелект тут є другорядним.

Здатність долати закінченість обумовлюється особливою формою чуттєвості. Ця здатність, наприклад, дозволяє приймати і пропускати через себе чужий досвід переживань і страждань, роблячи його власним. Також ця форма чуттєвості дозволяє відчувати наміри, діставати з глибини, творити красиве і ще багато чого. Досягається вона високим рівнем свідомості. Якщо опертися на Девіда Хокінса, то йдеться про рівні: «прийняття», «любов» та вищі. Рівень свідомості «гармонія та блаженство» це уже трансцендентність. Просування щаблями свідомості потребує зусиль, тобто волі.

Здатність долати межі проявляється в музиці, мистецтві, поезії, архітектурі, індустрії і, звичайно, у філософії, політології, соціології.

Еліта творить світ з нематеріального. Тобто еліта це не фонтани, газони, асфальт, бруківка і так далі. Еліта – це ідеї та концепти. Наприклад, світ більше не падає донизу у темряву і ми не тремтимо в очікуванні його кінця. Навпаки, світ рухається вгору до світла і його доля залежить від волі та розуму людини. Або: праця – не кара господня, а індикатор  потрібності Богу та перспектива спасіння душі. Гарно ідуть справи – значить угодний Творцю і душа твоя спасеться. Ось саме це продукти діяльності еліти. Саме ці ідеї стали основою індустрії та матеріального благополуччя.

Осьовий час та еліти 

Виникнення еліт пов’язують з осьовим часом – періодом, який почався за 800-600 років до нашої ери в культурах народів різних континентів і, що важливо, – культурах ніяк не пов’язаних між собою. Це народило концепт вертикальної побудови світу, відповідно до якого на верхівці вертикалі розташовувалися зразки, наміри, ідеї. Вийшовши за межі і осягнувши трансцендентне еліти брали на себе обов’язок втілити осягнуте у життя, починаючи, звичайно, з себе. Вважається, що осьова модель світу зберігалася до середини ХХ століття. Хоча є інші думки з цього питання.

Дві світові війни минулого століття суттєво похитнули, якщо не сказати підважили не лише основи осьового світу, але і вибудувану систему контролю за ідеями. Не складно припустити, що найбільш слабким місцем осьової моделі завжди було питання достовірності відчутого елітами при спілкуванні з Богом і представленого масам як зразок для відтворення. Просто нав’язати силою якусь ідею завжди є проблемним.

З метою перевірки ідей на справжність людство запропонувало апеляцію до почуттів народу, що відомо під назвою демократія, але чомусь представляється як вироджена політія, бо так сказав Аристотель. Апеляція до почуттів великої групи людей це не тривіальна річ. Для того аби вийти до народу не достатньо бути впевненим у собі, потрібно представити щось масштабне і глибоке. Кейс з Адольфом Гітлером показав, що масштабне і глибоке може пройти перевірку на божественне у цілого народу, але виявитися злом. Тому повоєнний світ відмовився від ідей та від трансцендентного,  залишивши тільки демократію. Але демократія без еліт перетворює Західну цивілізацію на посміховисько, приводячи в місця, де мають перебувати зразкові персони фріків та клоунів.

Україна та десакралізація еліт

Тарас Плахтій сформулював тезу про десакралізацію національних еліт українським суспільством, яка пояснюється особливістю організаційної культури українців – домінуванням горизонтальної організації над вертикальною. Важливим є те, що пояснення десакралізації еліт зазнало певної еволюції. Раніше автор представляв цю особливість в нейтральній конотації, обґрунтовуючи тяжіння до горизонтальних структур природною особливістю небажанням підкорюватися або мати над собою начальство. Станом на сьогодні пан Плахтій схильний вважати це недоліком і пояснює небажання структуруватися та підпорядковуватися прагненням до вольності, яка відрізняється від свободи небажанням нести відповідальність за свої дії. Це досить серйозний поворот, і тут є сенс розгорнути думку Андрія Баумейстра в напрямку еліт.

Українці, де-факто, протягом останніх тисячоліть не знаходились в зоні впливу осьового часу. Тобто їх еліти не представляли вертикальних ідей і не виховували маси відповідно до зразків. Українці не є винятковими у цьому в порівнянні з багатьма іншими націями, які позичали ідеї, культурні зразки разом з їх носіями з інших народів. Варто лише пригадати якими мовами (німецькою та французькою) розмовляли у Санкт-Петербурзі в середині ХІХ століття.

Українська винятковість

Українська винятковість полягає в поєднанні низького рівня еліт та високого рівня простолюдинів.

Головним первородним гріхом еліт є низька воля до влади. Саме ця низька воля до влади була причиною небажання позичати найкращі культурні зразки і претендувати на божественне походження. Тобто українські еліти не формували нових зразків поведінки взятих безпосередньо з висот та глибин, а також  не запалювалися ідеями чужих зразків. Тому українські еліти не потрібно було десакралізовувати, вони не були сакральними і не хотіли мати божественного начала. Все чим вони відрізнялися від простих людей, так це матеріальною базою.

«Сакральною» та «від бога» була і залишається понині основа української соціальної піраміди, яка долає межі і проникає у трансцендентне своїми ціннісними стежками масово в індивідуальному порядку. Робить вона це з позиції низького рівня свідомості («горе», «страх», «бажання») що формує відповідного рівня примітивні зразки та відповідну духовність. В результаті сформувалась ні горизонтальна, ні вертикальна культура – коли з одного боку нема що представляти на загал в якості вертикальної ідеї в силу її примітивності та убогості, а з іншого боку кожний член суспільства та кожен хутір має свою вертикальну мікроідею та ідентичність. Єдиною універсальною цінністю, за яку українці готові жертвувати матеріальним і навіть життям – право обирати собі примітивну духовну ідентичність та дуріти по життю на власний розсуд. Для порівняння «рускій мір» - це підпорядкованість перекрученій чужій осьовій ідеї за матеріальну винагороду або за сатисфакцію приниження інших народів.

Отже, загалом можна говорити, що українці відрізняються від інших народів передусім особливою формою духовності, а не організаційною культурою. Саме ця форма горизонтальної духовності не передбачає еліт. Ні своїх, ні чужих.

Постмодерн

Базовою характеристикою постмодерну є відмова від вертикальних ідей. Можна навіть не шукати трансцедентних вікон, а будь-що представляти як духовність, богоугодну справу чи гуманістичну цінність. За таких умов множинність істини в постмодерні виглядає логічною. Безелітна Україна з тисячами хуторянських ідентичностей є найкращим полігоном для еліт постмодерну, мозковий центр якого знаходиться десь у Франції. Децентралізація, громадянське суспільство у ХХІ столітті дуже гарно вписується у постмодерн. «Кожен з вас президент», «Україна – це ти» – це все продукти громадянського суспільства, де головною дійовою особою є будь-який громадянин. Тобто і не підданий, але і не аристократ. Ніяких зразків, ніякої жертовної політичної діяльності, лише критичний менеджмент для вирішення локальних завдань за великі гроші.

Політичні еліти, партії, ідентичність 

Еліти завжди політичні і є похідними осьового світу вертикальних ідей, їх завдання бути зразками, перетворювати маси та втілювати високе. Горизонтальний світ з горизонтальними мережевими зв’язками не потребує еліт. Раніше йому були потрібні атамани, а сьогодні йому потрібні менеджери для вирішення побутових чи може навіть військових завдань. Горизонтальний світ не має цілісної духовності, а саме головне він не має ідентичності. Ще донедавна на питання: «хто ти?», українець відповідав: «тутешній». 

Павло Щелін з Юрієм Романенком на «ютуб»-каналі «Хвиля» записали цикл розмов з питань ідентичності. Фактично ці розмови пропонують нам змінити традиційне розуміння  національного. Європейська національна ідентичність будується на духовній ознаці. Мова є лише складовою такої ідентичності. Але головне: самовираження іде у площині демонстрації більш досконалого розуміння ідеї існування та сенсу життя людини. Важливо розуміти, що горизонтальний світ не вивчає питання природи людини, оскільки останнє постає з вертикальної духовності та універсальних цінностей. «Левіафан» Томаса Гоббса написаний на основі розуміння людської природи. Природа людини прийшла з духовності, з християнства, з його концептом про первородний гріх. На базі цього формувалися політичні системи та суспільні договори. Саме тому іудеї, англосакси чи навіть росіяни про природу українців знають куди більше, ніж ми вони самі. Саме тому українці є зручним матеріалом для маніпуляцій політичних «неризедентів» та жертвами зовнішніх управлінь.

Горизонтальна духовність, множинність істини роблять безсенсовими політичний процес, оскільки з кожним циклом замість політиків ми отримуємо у владу менеджерів. Менеджер принципово  відрізняється від справжнього політика чи навіть бізнесмена осьового часу. Менеджер не виховує на власному прикладі безоплатно, він вирішує локальну проблему за великі гроші. Яскравий приклад міжнародні закупівлі ліків. За великі гроші менеджери перекрили доступ українським злодіям до бюджетних коштів. В результаті українські злодії нікуди не поділися, вони крадуть в іншому місце. Тепер медичні гроші краде Crown Agents, але ми не знаємо як, постачаючи в Україну некласифіковані генерики з граничним терміном придатності. Але формально проблема вирішена.

Аналогічний приклад можна привести з бізнесу. Засновник банку епохи модерну покінчив би життя самогубством, якби його банк збанкрутував. Банкір епохи постмодерну спокійно запросить державний менеджмент і прийме державну допомогу.

Замість висновків

Головним питанням порядку денного Заходу є питання щодо доцільності повернення до вертикального світу з його елітами, трансцендентним, філософією, духовністю. Треба розуміти, що відмова від еліт, зовсім не означає відмову від влади і прагненням нав’язувати. Навіть більше – відмова від еліт не означає відмови від вертикальних ідей. Просто в постмодерні природа ідей не трансцендентна і вони не здобуті чуттєвими переживаннями. При цьому помилково було б вважати, що сучасні тримачі смислів дозволять множинність примітивних вертикальних ідей нетесаних «колгоспників». Постмодерн претендує, щоб за осяянням та просвітленням члени громадянського суспільства зверталися не до Бога, а до тримачів смислів – осіб одержимих владою. І тримачі смислів постмодерну будуть непомітно підштовхувати неофітів у потрібному напрямку.

Попри всю природну горизонтальність українці завжди знаходились і будуть знаходитись під впливом вертикальних ідей. Тому що вертикаль так само не існує без горизонталі, як горизонталь без вертикалі.  Перебувати під чужими впливом ми будемо доти, доки не збудуємо власну вертикаль. Ця вертикаль має бути обов’язково духовна, але ніяк не пов’язана з релігією. Католицька та особливо православна гілки християнства давно не мають відношення до духовності. У цьому легко переконатися, якщо проаналізувати про що говорять, а точніше сказати мовчать лідери Ватикану та Константинополя.

Сьогодні створити національну вертикаль можна через філософію та політику. Для цього потрібна вертикальна партія з політичною елітою, вертикальними ідеями та універсальними цінностями. Якщо просто: потрібні не менеджери, які готові працювати за великі гроші, без претензій на зразковість, а потрібні люди, які хочуть продемонструвати зразки та готові жертвувати. Насправді – все просто. 

Анатолій Якименко, Хвиля