Деколонізація по-миколаївськи: світоглядний фальстарт чи інтенсивна робота над помилками?

Соціологія - річ уперта.

Останнім часом концепт "лагідної українізації" вийшов далеко за свої межі. З війною, жахіття якої не спиняються і з 24 лютого 2022 року, громадяни України почали більше приділяти уваги питанням державної мови як у професійній діяльності, так і в інших сферах: географічних назвах та назвах об'єктів топоніміки, телебачення і радіомовлення, освіти і культури, книговидання і книгорозповсюдження, інформації для загального ознайомлення. Приватне спілкування українською, як і перехід на неї, спонукав до створення мережі безкоштовних курсів з вивчення української мовив багатьох куточках України, де є внутрішньо переміщені особи. Ці та інші фактори, які, передовсім, свідчать про світоглядне зростання та відповідні тектонічні зміни в поглядах та переконаннях громадянського суспільства. Історичний момент, який потребує уважного осмислення та планування конкретних дій, на часі.

Звернімось до науки, яка відчула настрої в у суспільстві та робить оперативні зрізи громадської думки. Згідно зі свіжими дослідженнями Соціологічної групи "Рейтинг", опублікованими 8 квітня 2022 року (дата завершення вивчення громадської думки - 6 квітня), зафіксовано значне зростання почуття гордості за Україну серед респондентів. Якщо у серпні 2021 року 34% опитаних зазначали, що відчувають гордість за державу (у той час переважала емоція суму щодо України), то сьогодні це відчуття є домінуючим (80%). Емоція гордості за Україну є домінуючою серед усіх респондентів, незалежно від віку чи регіону проживання. Від серпня 2021 значно зросла кількість опитаних, які самоідентифікують себе як громадяни України (з 75 до 98%) та як «європейці» – з 27 до 57%. Також фіксується абсолютно високий рівень місцевого патріотизму. Абсолютна більшість (91%) не підтримують тезу, що «росіяни та українці – це один народ». Близько 80% респондентів (!) беруть участь у захисті країни. Більшість (90%) підтримує ініціативу позбавлення мандатів депутатів із проросійських партій. Зростає підтримка ідеї розриву зв’язків УПЦ московського патріархату з російською православною церквою. Це - з офіційного ресурсу соціологічної групи.

Топоніміка - світоглядний маркер громади.

Один із ключових параметрів, який відображає громадянську позицію в конкретному населеному пункті, - ставлення до своєї топоніміки. Зокрема, за перейменування вулиць на інших об'єктів, пов'язаних із росією, - 76% респондентів з усіх куточків України. Це питання в дослідженні постало ще й тому, що розпочатий процес декомунізації, старт якого припав на 9 квітня 2014 року, вирішив тільки частину проблеми. Перейменування вулиць в контексті дерусифікації й деколонізації як цілком виправданий та не менш важливий крок назустріч очищенню географічних назв - помітна сторінка в новітній історії, проте її залишили "на потім". Передовсім, відповідальність за це - за органами місцевого самоврядування, котрі мали проявити ініціативи та закарбувати у назвах тих осіб і ті події, що мали з'єднати громади.

На жаль, не всюди сталося так, як гадалося. І спроба з перейменуванням десятків московських вулиць, про які ще писав у щоденнику Тарас Шевченко, по всій країні не вирішувалася понад століття. До речі, 8 серпня 1857 року поет зробив про це такий запис: "Чи існує бодай одне губернське місто в Росії без Московської вулиці? Здається, ні. А без ковбасної лавки існує багато губернських міст, в тому числі і портова Астрахань".

Абсолютно виправдана дерусифікація з деколонізацією, що розпочалася з нової фази війни 24 лютого 2022 року, - остаточний розрив із кривавою росією, її культурою, історією, цінностями. Географія ініціатив щодо змін об'єктів топоніміки та реальних рішень, помітні за ці два місяці, доволі широка. Львів, Вінниця, Одеса, Рівне, Ужгород, Харків, Луцьк, Хмельницький, Чернівці, а ще Чоп, Сихів, Мукачево, Біляївка, Кам'янське, а також десятки інших - всі вони за знищення згадок про імперські топоніми, прізвища російських письсменників, назви радянських свят у своїх назвах. Незначні або масові зміни - природна реакція адекватної місцевої влади. Зокрема, мер Біляївки Одеської області наполіг на появі вулиці Харківської, чим декларує героїзм мешканців великого обласного центру в боротьбі проти окупантів. Мукачівська громада запропонувала близько 100 топонічмічних змін: 60 вулиць міста, 18 вулиць у 10 селах відтепер носитимуть імена загиблих Героїв на російсько-українській війні, видатних діячів Мукачева, Закарпаття, України. Так, до рішення громади треба дослухатися і виконувати його.

Водночас маємо іншу тенденцію, коли своїх шанують наші друзі з інших міст України, а свої не поспішають. Фактично днями в Ужгороді з'явиться вулиця Дмитра Кременя, в Чернівцях - Героя України Валерія Чибінєєва, і всі вони - славетні миколаївці, яким поки що не знайшлося місця в топоніміці краю. Натомість 3 роки заговорюють питання присвоєння імені мого тата обласній бібліотеці. Ось-ось мають вирішити. Дай Бог.

Дерусифікація по-миколаївськи: змінити не можна залишити?

Южноукраїнськ, Южно-Українська АЕС, Первомайськ, Луч, Первомайське, Арбузинка - назви прекрасних міст і сіл області, потужних бюджетоутворюючих підприємств, які жодним чином не відповідають як нормам сучасної мови та правопису, а також історичним фактам свого походження. Це зрозуміло і школяреві, який має словник. Не зупиняючись на цьому, є приклади і цікавих топонімічних назв Миколаєва, як і в більшості населених пунктів області. Звісно, їхній перелік, який обійшли увагою часом раніше, не обмежується вулицями Пограничною (рос. "Пограничная", хоча українською буде "Межова"), Вишневою, Кленовими, 13-ма Воєнними, 3-ма Знаменськими, 6-ма Інгульськими чи, скажімо, Московською. Остання має шанси стати чи то Маріупольською, чи то Харківською. До речі, 11 березня в Ніжині, який тримає оборону досі, рішенням сесії міськради вулицю Московську все-таки перейменували, хоча роками раніше це питання викликало страшенний вереск у громаді. Тепер ця вулиця носить ім'я Станіслава Прощенка - героя російсько-української війни (посмертно). На її початку встановили меморіальну дошку.

А що робити з місцевими абрикосовими, десятками ліній, слобідських чи поздовжніх, вулицями Толстого чи Пушкінською, провулками Баштанськими, Аерофлотським, Індивідуальними, а також провулками "А", "Б", яких не хочуть громади області? Що робити з покручами на кшталт "Громадянська" (українською - "Цивільна", "Водопровідна" ("Водогінна")?

Звісно, слово за громадою і топонімічною комісією, яка створена при кожному органі місцевого самоврядування 2015 року. Здоровий глузд має бути єдиним аргументом. В умовах децентралізації повноважень у місцевих депутатів значно більше, ніж раніше. В числі основних експертів були і повинні бути знані історики, вчені, краєзнавці, громадські діячі, учасники бойових дій, старійшини краю,волонтери, кожен, хто цінує свій край і поважає своїх громадян. Саме вони мають запропонувати оптимальний проєкт топонімічних змін та вимагати від влади реальних рішень. Але їх треба захотіти почути.

Звісно, тут є історія, є і політика. Інакше ніяк.

Тож бути змінам! Чи не так?

Тарас Кремінь