Священник УПЦ МП Андрій Пінчук: 'Чекаємо від священноначалія, що вони визначаться: вони з Україною чи з Кирилом та Путіним'

Наприкінці минулого тижня релігійний світ України добряче струснуло. 

Рядовий священник УПЦ МП з Дніпропетровщини звернувся до суду Пентархії з проханням засудити патріарха Кирила (якому формально підпорядкована УПЦ МП) за те, що він роками пропагував «рускій мір», який у результаті створив усі передумови до повномасштабної війни Росії проти України. 

Якщо світською мовою і дуже спрощувати, то суд Пентархії (суд пʼятьох) – найвищий орган, до якого в принципі можна апелювати у світовому православʼї. Пентархія (складається з пʼяти представників найдавніших престолів) збирається нечасто, але її рішення спричинюють тектонічні зрушення. Останнє було 450 років тому – зняття патріаршества з митрополита Никона (послідовники якого відомі як старовіри). 

Власне, процедуру підготовки церковного суду щодо Кирила запущено ще наприкінці минулої осені. Причина – вторгнення РПЦ на канонічні території Александрійського патріархату в Африці з намаганням заснувати там свої парафії. Знову ж таки, якщо на світський лад, то можна провести аналогію із загарбанням Росією Донбасу та створенням там "ДНР"/"ЛНР". Причина – визнання Александрійським патріархатом ПЦУ. Така собі помста. 

Оскільки до африканського питання долучилося українське, то є всі шанси, що Пентархія

а) пришвидшиться;

б) вирок буде не номінальним, а дійсно жорстким. 

Нині з цією вимогою виступають, зокрема, понад 400 священників МП. Їхнє київське начальство вдає, ніби нічого не відбувається. «Ігнорувати нас уже не вийде, нас не двоє і не троє, нас дуже багато», - говорить ініціатор гучної заяви, священник Андрій Пінчук із села Волоське на Дніпропетровщині. 

Про те, що спонукало його до такого кроку, чому УПЦ МП схаменулася тільки зараз і яке майбутнє чекає її – в розмові з LB.ua. 

"Війна змусила всіх трохи по-іншому подивитися на проблему концепції "руского міра"

Днями ви стали ініціатором гучної заяви священників УПЦ Московського патріархату, які закликали покарати Кирила Гундяєва за його висловлювання і дії щодо «руского міра» в Україні. Уже зібрано понад 400 підписів, чи не так?

Саме так – 430 підписів. І ми хотіли цим зверненням, яке є по суті судовим позовом, порушити питання всецерковного, всеправославного обговорення концепції «руского міра», її засудження і притягнення винних у розповсюдженні цієї концепції до відповідальності, яка для цих випадків виписана в документах Православної церкви.

Як ви ініціювали цю історію? Як виникла ідея протесту?

Спільнота священників уже давно обговорювала певні проповіді на кшталт «здраствуй, рускій мір», вони обурювали і непокоїли. Але війна змусила всіх нас трохи по-іншому подивитися на проблему цієї концепції, і ми не могли більше зволікати. Уся наша група, велика група – це, як я казав вже, понад 400 священників УПЦ МП – вбачаємо в концепції «руского міра» фундамент, основу та джерела війни, яку розв’язала Російська Федерація проти України. Ми вбачаємо в діях РПЦ, особливо її очільника патріарха Кирила, цілеспрямовану багаторічну роботу з насадження цієї концепції серед вірян, перш за все серед росіян, які, користуючись тими наративами, які вони протягом багатьох років чули з уст можновладців і церковних сановників, зараз без мук совісті творять такі безчинства, вбивства, пограбування в Україні.

Усе це справедливо. Але ж ви не з учора в лавах УПЦ МП, і те, що зараз вас обурює, триває роками. Чому раніше мовчали?

Ні, не мовчали. Обговорювали з 2012 року. Але хто міг у 2012 році зрозуміти, що концепція «руского міра» спотворить віровчення Православної церкви в Росії, що вона почне піддавати корозії всю тканину церковного життя і зробить з РПЦ таку мілітаристську організацію, яка керується у своїх заявах, у своїх промовах і у своєму житті не євангелістськими принципами, а принципами «піди і вбий брата свого».

З 2014 року Московський патріархат і очільник УПЦ ПМ Онуфрій зайняли доволі чіткупозицію. Ви пам’ятаєте, що коли у Верховній Раді поминали воїнів, загиблих на сході України, хвилиною мовчання, всі підвелися, крім нього. Онуфрій демонстративно сидів. І таких прикладів є багато, ви це знаєте. Такі сигнали ігнорувати важко.

Я думаю, що багато хто з духовенства УПЦ сподівався на те, що відносини з Російською Федерацією можна все ж таки вирівняти і позитивно трансформувати. Сьогодні я спілкуюся з багатьма священниками і єпископами і розумію, що навіть ті, хто у 2014 році складно сприймав Майдан, Революцію Гідності, оскільки були прихильниками ідеї панслов’янізму, сьогодні змінили свою думку.

Як приклад – митрополит Одеський Агафангел, який говорив, що “на Майдані зібралися всі сили пекла”. А зараз одним з перших підтримав засудження патріарха Кирила і дій РПЦ. Ви належите до Дніпропетровської єпархії, якою була реакція на заяву, що ви ініціювали, вашого єпископа?

Єпископ запросив мене до себе, він дуже ретельно розпитував: чому я написав цю заяву разом з іншими священниками, чому її підписав, як я бачу всю ситуацію. Якоїсь критики на свою адресу я не чув, ба більше – намагання вислухати мене і зрозуміти больові точки, які для мене важливі. І я дуже вдячний за це. Тобто якогось тиску або бажання змінити мою позицію я не відчув.

Але була інформація, що тиск чинився на інших підписантів.

Так. І ця інформація підтверджується. Тиск продовжується.

Які це єпархії, про кого йдеться конкретно?

Це точно Полтавська і Криворізька єпархії. У Полтавський єпархії митрополит Філіп тиснув на священників по телефону, змушуючи їх відкликати свої підписи. У Криворізькій єпархії митрополит Єфрем одного підписанта вигнав із церкви, наклав заборону на нього, зняв з настоятельства, заборонив йому служити Богу і навіть носити священницький одяг і хрест. Ці історії – приклади неймовірного страху архієреїв УПЦ МП перед патріархом Кирилом.

Цей священник скасував свій підпис?

Скасував. Його підпис я прибрав, але під зверненням написав, що підпис цього священника прибраний, тому що на нього натиснув єпископ.

До речі, є ще один священник, який просить прибрати його підпис. Я кажу: “Причина яка? На вас тисне ваш єпископ?” Він: “Просто приберіть підпис”. Я йому кажу: “Дайте мені письмове благословіння єпископа на прибирання вашого підпису”.

"Патріарха Московського можуть судити три інстанції"

Яким може бути механізм можливого засудження патріарха Кирила? У церкві існує так званий суд Пентархії, це суд древніх церков, їх усього 5 – звідси й назва. Збирається він вкрай рідко, тільки в особливих випадках. У своїй заяві ви вказали, що такий прецедент був більш як 400 років тому (1666 року Пентархія зняла патріаршество з Никона, який спровокував старообрядський розкол. – С.К.).  Наскільки сьогодні реально, з погляду внутрішньоцерковних механізмів, засудити російського патріарха?

Наскільки реально було думати два місяці тому, що в нас буде така повномасштабна війна? Ніхто цього не знав. Для Московського патріарха це велика загроза. Був уже історичний прецедент, коли суд древніх патріархів, який проводився в Москві, позбавив патріарха Никона у 1666 році не тільки патріаршого престолу, а й єпископського сану. І після позбавлення єпископського сану він був відправлений простим ченцем на каяття в монастир.

Московський патріарх, як і його оточення, не може не розуміти, що цей прецедент може повторитися у XXI сторіччі. 

...Нам, до речі, закидають, що ми перестрибнули одну судову інстанцію. Це правда.

Сьогодні патріарха Московського можуть судити три інстанції.

Перша інстанція – найближча, яка може засудити чи розглянути його там якісь певні помилки – це Архієрейський собор РПЦ. До Архієрейського собору РПЦ входять у тому числі всі єпископи, їх майже 50, і української церкви зокрема. Абсолютно всі єпископи. І українські, і молдовські, і японські, і казахстанські, тобто всі єпископи колишнього СРСР, всі єпископи, які є в інших країнах і які є в структурі РПЦ, всі єпископи, які приєдналися до РПЦ, які були в складі РПЦ за кордоном, РПЦ(з) так звана. Усі ці єпископи складають Архієрейський собор РПЦ. Але ця найближча судова інстанція для патріарха Кирила перестала діяти. Чому цей Архієрейський собор не збирають кілька років, ніхто не розуміє. Навіть онлайн не збирають, якщо патріарх дуже переживає за своє здоров’я або за здоров’я цих єпископів. Їх просто не викликають на собор. Можливо, бояться, що засідання може піти в непрогнозованому річищі. Буквально кілька днів тому в черговий раз цей собор був перенесений. Бо, на мою думку, Кирило просто боїться його збирати.

Які питання розглядав цей Архієрейський собор, коли ще збирався?

Він розглядає загальні питання розвитку церкви, затверджує постанови священного синоду. Священний синод – це такий виконавчий орган церкви, а Архієрейський собор – це більш законодавчий орган, який приймає рішення, що стосуються всієї церкви.

Через те, що ця інстанція зараз не працює, ми не можемо подати до неї позов.

Які два інші сценарії засудження Кирила?

Друга інстанція – суд П’ятьох, це патріархи Константинопольський, Єрусалимський, Александрійський, Антіохійський і Кіпрський, предстоятелі церков.

І третя інстанція – це Вселенський собор. Але Вселенський собор не збирався більше як 1000 років. Тому з трьох інстанцій, в які ми могли подати скаргу на предстоятеля помісної церкви – в цьому випадку патріарха Московського – сьогодні працює тільки одна. Тому ми подали позовну заяву до неї.

Російські священники-капелани з’явилися на території України разом з російськими загарбницькими військами, окропляючи і благословляючи їх"

Про суд над патріархом Кирилом заговорили ще наприкінці минулого року через його вторгнення в Африку, на канонічну територію Александрійського патріархату, і заснування там російських парафії. Це, світською мовою, “окупація території”, створення а-ля “Л/ДНР”. Йшлося про можливе зібрання суду Пентархії, щоб засудити такі дії. Однак насправді зняття патріаршества виглядало тоді малореалістичним. Нині ситуація змінилася. Наскільки мені відомо, у Константинополі готується засідання, яке має передувати суду Пентархії. Готуючи своє звернення, ви знали про це?

Звернення ми ще не подали. Закриємо збір підписів і почнемо процедуру подання.

Це така дуже ексклюзивна ситуація, я так сказав би, і коли будуть призначені засідання, як швидко вони будуть розглядати питання тієї позовної заяви, яку українські священники подають, ми не можемо прогнозувати. Але ви праві, що патріарх Московський скоїв тяжкий злочин з погляду канонічного права православної церкви, вдершись на територію іншої православної церкви.

І намагатися там заснувати свої парафії.

“Віджати”, я сказав би. Але я хочу сказати, що такий самий злочин був скоєний патріархом Кирилом і в Україні. Україна є канонічною територією Української православної церкви, патріарх Кирило є єпископом міста Москви. Він не має права тут призначати священників, відправляти якісь богослужіння. Колись митрополит, наближений до патріарха Кирила, розповідав мені, що не міг приїхати до Києва з офіційним візитом – а він був і є керівником синодального відділу в Москві, тобто впливовим церковним посадовцем - бо Київська митрополія не погоджувала йому офіційний приїзд.

І те, що зараз відбувалося під час війни, коли російські священники-капелани з’явилися на території України разом з російськими загарбницькими військами, окропляючи ці війська і благословляючи їх, – це теж порушення кордонів церкви. Таке саме порушення канонічного устрою церкви, яке патріарх Кирило скоїв в Африці. І я думаю, що наступною заявою проти Московського патріарха буде ще й цей пункт – порушення кордонів УПЦ. Те, чого він не мав права робити без благословіння і дозволу Київського митрополита. Якого, звісно, той не дав би.

Так складається, що до Африки додається українське питання, і, власне, все це може сприяти тому, що суд Пентархії все-таки відбудеться. Але коли? Які є внутрішньоцерковні бюрократичні процедури? Ви подаєте заяву, вона реєструється, що відбувається далі? І скільки це триватиме? Коли можна буде сподіватися хоч на якийсь результат? І чи не буде так, що вашу заяву просто проігнорують?

У те, що заяву проігнорують, я не дуже вірю. Усе ж таки, думаю, її будуть розглядати. А стосовно того, коли це буде – це як з питанням «коли ми отримаємо перемогу над Росією». Кожен з тих, хто зараз воює, захищає Україну, керується принципом “роби що можеш, сподівайся на перемогу і рухайся вперед”. Так і ми. Зараз це такий своєрідний духовний фронт, і ми намагаємося робити те, що нам підказує наша християнська совість. Як будуть розгортатися події вже в Суді патріархів – ми не можемо спрогнозувати, бо останній прецедент такий був 450 років тому.

Ваш єпископ вас підтримав. Позаяк керівництво Московського патріархату займає, м’яко кажучи, не надто проукраїнську позицію. Онуфрій засудив військові дії, сказавши про гріх братовбивства і згадавши Каїна і Авеля. І це була чи не єдина заява з початку війни. Митрополит Антоній Бориспільський взагалі мовчить. У керівництві МП схиляються до думки, що, мовляв, давайте війна скінчиться, тоді й розбиратимемося. Чи може така інертність очільників Московської церкви в Україні зупинити ініціативу рядових священників?

На цьому етапі вже ніщо не може зупинити. 

Стосовно митрополита Онуфрія… Він виказав справжнє пасторство, і я за це його дуже поважаю. У перший день війни він усе назвав своїми словами.

Він не назвав війну війною. Просто сказав про братовбивчий гріх.

Але він засудив загарбника. Сказав, що ми маємо боронити Україну. І це було дуже важливо.

Хочу сказати, що в церкві УПЦ МП є доволі сильне крило, яке, за чутками, очолює митрополит Антоній Паканич.

Який свого часу розглядався на місце Онуфрія.

Саме Антоній Паканич є дуже впливовою людиною, яка ретранслює промосковські меседжі в українській церкві. І боротьба за те, щоб відірватися від Московського патріархату, буде точитися між Антонієм Паканичем і його оточенням з одного боку та проукраїнськими єпископами з іншого боку. Але ігнорувати таку кількість священників (які виступають за засудження патріарха Кирила. – С.К.) неможливо.

Якби заява була підписана лише мною, можна було б оголосити мене якимось церковним “фриком” або божевільним, як інколи роблять в нашій церкві. Але проігнорувати 400 священників неможливо. Священників, які чітко висловити своє бачення подальшої ситуації, що вони не можуть більше залишатися в структурі, пов’язаній з Московським патріархатом. Тому це певний меседж Священному синоду і митрополиту Київському Онуфрію.

І якщо 400 священників помножити на 10, вийде число тих, хто не підписався з остраху. Бо всі розуміють, що певні єпископи будуть репресувати цих священників. Тому можна сказати, що Священний синод і єпископат УПЦ МП опинилися в доволі складній ситуації, але в правильній ситуації, євангельській ситуації, коли нарешті питання стає руба.

Знаєте, що вони зараз кажуть? 

“Молімося, постімося, іде Великий піст, нащо нам оці спокуси”. Але такі слова вже не пройдуть. Не треба нам розказувати про піст і молитву. Ми знаємо, як поститися і як молитися. Ми зараз чекаємо від нашого священноначалія, від вищих церковних сановників УПЦ МП, щоб вони зробили остаточний вибір, з ким вони: з Христом, який завжди є в центрі страждання, з українським народом, з Українською державою, зі своїми священниками, зі своїми парафіянами, які сьогодні захищають Україну, воюють у лавах ЗСУ, в теробороні, допомагають переселенцям і біженцям, чи вони з «рускім міром», патріархом Кирилом і Володимиром Путіним. Їм зараз потрібно обрати, з ким вони. І для багатьох з них або для декого з них це доволі складний вибір.

"Не все, що кажуть ієрархи в Москві, поділяється в Україні. Певні речі сприймаються з подивом, інколи – із засудженням. Особливо останні дії патріарха Кирила. Кожної неділі він намагається пробити наступне дно"

Протистояння РПЦ і Вселенського патріархату в останні роки було особливо запеклим. Можна загадати собор на Криті 2016 року, який росіяни намагалися зірвати, чи звинувачення Кирила на адресу патріарха Варфоломія в тому, що він чинить розкол православ’я. І Московський патріархат в Україні як частина російської церкви мовчки все це підтримував. І тому сьогодні ваше звернення до Варфоломія, до ради П’ятьох, до суду П’ятьох без - як мінімум - каяття виглядає дивно.

Повноваження суду П’ятьох ніхто не може скасувати. І навіть якщо хтось з єпископів упереджено ставиться до Патріарха Варфоломія, не вважає його дії правильними, це не применшує весь суд П’ятьох, бо це суд не одного Патріарха Варфоломія, а п’ятьох предстоятелів древніх церков. Це по-перше.

По-друге, не все, що кажуть ієрархи в Москві, поділяється в Україні. Певні речі сприймаються з подивом, інколи – із засудженням. Особливо останні дії патріарха Кирила. Складається враження, що кожної неділі він намагається пробити наступне дно. Тому я не казав би, що все так однозначно.

Так, у нас була погана історія між УПЦ і КП спочатку, потім між УПЦ і ПЦУ, і ця історія має свої джерела. І мені як православній людині дуже гірко від того, що православ’я в Україні таким чином розділене. Я щиро плекаю надію, що українські православні об’єднаються в одну церкву.

Власне, предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній до цього й закликає і запрошує приєднуватись.

Закликати і робити певні кроки для приєднання – це трохи різні речі. Для остаточного приєднання є певні застороги.

Які застороги конкретно?

Є певні питання стосовно апостольського наступництва в ПЦУ, і ці питання потрібно вирішити. Тому що не все так чинно з деякими церковними сановниками, які були прийняті без переосвячень.

Ви маєте на увазі, що священників Київського патріархату, який не було визнано світовим православ’ям, під час переходу до ПЦУ не переосвячували? І вважаєте це порушенням?

Не про всіх, але так.

Ну, сама ж ПЦУ давно визнана світовим православʼям. Так що питання явно надумане. 

По-друге, є певна проблема сприйняття і зі сторони ПЦУ, як вона сприймає УПЦ, і зі сторони УПЦ, як вона сприймає ПЦУ. Усе ж таки треба зазначити, що це протистояння, яке тривало кілька десятиріч, було доволі трагічним, із захопленням парафій… Моя думка: якщо парафія вирішила перейти з лав МП до ПЦУ, таке вже було, чи як колись з КП переходили до нашої єпархії УПЦ, таких парафій було 11, по-моєму, нехай переходять, я не чув, щоб когось примусово намагалися втримувати. Зараз відбувається зворотний напрямок: якщо парафії УПЦ – саме парафіяни і священник – приймають рішення перейти до ПЦУ, їх не можна стримувати. Їх потрібно відпустити.

Таких переходів уже багато. І це явище стає масовим.

Але будь-яке силове втручання з боку депутатського корпусу чи організацій, які представляють силові блоки, неприпустимі. Коли переходи супроводжуються якимись силовими акціями, взагалі зникає бажання до діалогу між двома церквами. Тому, я думаю, тут усе ж таки потрібно сідати за стіл перемовин і обговорювати якісь принципи співіснування, обговорювати якісь принципи подальшого розвитку православ’я в Україні.

І є ще одна засторога, але це моя особиста засторога. Я очікував, що ПЦУ як молода церква, підпорядкована Константинопольському патріархату, візьме на озброєння найкраще, що є в Константинопольському патріархаті. Але інколи мені здається, що якісь речі, які відбуваються в ПЦУ, більше нагадують те, що мені не подобається в Московському патріархаті. Тобто все те саме, тільки у профіль, розумієте?

До створення ПЦУ я сама довгі роки була в МП, так що маю право не погодитися. Думаю, це більше стосується ваших особистих якихось відносин з якимись ієрархами, "внутрішньою кухнею". Але треба пробачити одне одному якісь речі, як колись Константинополь багато чого пробачив Київському патріархату. Якщо переходи парафій набувають масового характеру, а ви займаєте проукраїнську позицію, ініціюєте звернення до суду Пентархії, можливо, вам також варто було б провести загальні збори приходу і приєднатися до ПЦУ? Це ж простий і очевидний сценарій. 

Скажу таку річ. і сподіваюсь, ви мене почуєте і зрозумієте. Я прийшов до церкви, став віруючою людиною в УПЦ. Саме в УПЦ ті люди, які є дуже дорогими для мене. Саме з цими людьми я ріс духовно, вчився в семінарії, в академії, став священником. Це таке велике коло людей, які для мене справді є дуже-дуже дорогими. І для мене дуже важливо, щоб не просто окрема парафія кудись перейшла. Для мене як для священника, як для патріота своєї церкви важливо, щоб у нашій церкві, в Українській православній церкві, відбулися трансформаційні процеси, оздоровчі, які надали б нам усім можливість трохи виправити ті ганебні явища, які сьогодні є в церковному житті.

І зважаючи на це, я не поспішаю і не буду поспішати ні з якими переходами. Я хочу дочекатися Собору. І думаю, що така думка в багатьох священників УПЦ, у тому числі серед підписантів нашого звернення. Дочекатися Собору УПЦ – архієрейського чи помісного, в якому візьмуть участь і митрополити-архієреї, і священники, і миряни. І ми хочемо побачити якісь здорові рішення від Собору, і вже потім разом з нашими вірними, в наших парафіях реципіювати ці рішення у загальноцерковне і парафіяльне життя. Тому зараз одна з наших мрій, побажань до наших архієреїв – щоб вони все ж таки відкинули свій страх, зібралися на Собор і чесно обговорили всі питання, які ми з вами зараз обговорюємо. Які постали сьогодні перед нашою церквою і вимагають від церковних ієрархів прийняття рішень, хоча вони і будуть складними.

Дякую за щирість і прямоту. Це дійсно цінно. Зараз і загалом. 

Соня Кошкіна, LB.ua