Миколаїв. Місто, що тримає оборону півдня, страждає від спраги

«Миколаїв – місто на хвилі» – саме таке гасло обрало місто ще у довоєнні часи. Проте за іронією, на сьогодні місто фактично помирає від спраги. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну триває вже 192 дні, 145 (станом на 3 вересня включно), з яких прифронтове місто виживає без питної води.  

Централізоване водопостачання припинилося тут ще 12 квітня. Війська РФ пошкодили водопровід, який постачав воду з Херсонської області. Оскільки він знаходиться на тимчасово окупованій території, нині полагодити поломку неможливо. Запустити воду у місті вдалося тільки 9 травня, і то лише для технічних потреб. Як живе Миколаїв увесь цей час, чим загрожує містянам вживання «технічної» води та що чекає на жителів міста далі – у матеріалі «НикВести». 

Як 145 днів Миколаїв живе без питної води

Типовий ранок жителів міста починається з пошуку води. Баклажками, відрами і бідонами миколаївці за раз набирають десятки літрів води для домашніх потреб: приготувати сніданок, помити посуд, попрати речі. Разом з комунальниками питну воду майже щодня підвозять волонтери та звичайні підприємці. Усі точки видачі очищеної води за цей час містяни вже встигли вивчити напам’ять, тому великі черги за водою на вулицях міста – стали вже звичною справою.

Хоча полагодити пошкоджений окупантами водогін поки неможливо, місцева влада розглядає альтернативні джерела централізованого водопостачання, каже директор комунального підприємства «Миколаївводоканал» Борис Дуденко.

Першою ідеєю, яка виникла у міської влади, було пробурити в Миколаєві свердловини. Це мало б організувати подачу питної води до квартир миколаївців прямісінько з підземних вод. Однак, розповідає Борис Дуденко, виявилося, що під Миколаєвом немає тієї необхідної кількості питної води, щоб можна було забезпечити нею всіх жителів міста. 

— Просто так пробурити свердловину не можна. Для цього потрібні геологічні дослідження. Тож коли ми почали запитувати геологів про дані стосовно води – зʼясувалося, що у Миколаєві немає підземної питної води у тому об’ємі, який нам потрібен. Мається на увазі, для того, щоб повноцінно запустити систему централізованого водопостачання, – каже Борис Дуденко. 

Проте, розповідає директор водоканалу, місто все одно вирішило бурлити свердловини для того, щоб була деяка кількість води, яку б можна було також попередньо очищати. 

— Місто все одно вирішило бурити свердловини для того, щоб про всяк випадок була хоча б якась вода, – зазначає Борис Дуденко.

Було прийнято рішення запустити свердловини в одному з районів Миколаєва, розповідає директор водоканалу. Її пробурили ще у 1986 році, коли готувалися до можливого зараження Дніпра через аварію на Чорнобильській АЕС.

— Знову ж, коли ми почали чистити свердловини та прокачувати свердловину, зʼясувалося, що дебіту недостатньо для того, щоб заповнити систему і вода все-рівно є непитною, – каже Борис Дуденко.

Тож для того, щоб забезпечити все місто хоча б «технічною» водою було прийнято рішення робити забір води не тільки зі свердловин, але й використовувати для цього річкову воду.  

Наразі, перш ніж потрапити у крани миколаївців, вода проходить декілька етапів очищення, розповів начальник очисних споруд водопроводу Володимир Нестерчук.

Спочатку через спеціальні споруди відбувається забір води з річки та свердловин. Після чого вода проходить процес первинного хлорування. Далі вода певний час відстоюється в горизонтальних відстійниках і спрямовується на остаточну фільтрацію. Завершальний етап очищення – вторинне хлорування. Потім вода надходить у резервуари й далі насосна станція перекачує воду вже по районах Миколаєва.

Вода у крані – загроза здоровʼю?

На перший погляд, проблему з водопостачанням у місті нібито вирішено. Але варто нагадати, що така вода здатна закривати лише технічні потреби містян, оскільки є непридатною для споживання та приготування їжі.

Це підтверджують результати відбору проб води комунального підприємства «Миколаїводоканал» й Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, а також провідні спеціалісти у цій галузі. 

Майже щоденно спеціалісти «Миколаївводоканалу» проводять лабораторні аналізи поточного стану води у місті. Один з таких аналізів підприємство надало нашому виданню. Перше, що каже начальник лабораторії водоканалу Валентина Андрєєва, коментуючи результати, — воду ні в якому разі не можна використовувати як питну. 

— Цілком впевнено можу сказати, що ця вода не питного значення. Це технічна вода. Давайте розберемось поступово, – каже Валентина Андрєєва та починає коментувати показники хіміко-бактеріологічного, радіологічного та гідробіологічного аналізів води. 

Серед показників спеціаліст водоканалу виокремлює ті, які найбільше впливають на якість води у Миколаєві. Це, зокрема: 

• «Сухий залишок», який наразі має показник 10 408 мг/куб/дм (допустима норма – до 1000 мг/куб/дм), що «свідчить про високий рівень солоності води»;
• «Хлориди» мають показник 4400 мг/куб/дм при нормі всього 250 мг/куб/дм, що «може викликати у людини розлад діяльності шлунково-кишкового тракту»;
• «Сульфати мають показник 712 мг/куб/дм при нормі 250 мг/куб/дм;
• «Жорсткість води» має показник у 32 ммоль/куб, норма якого має не складати 1,5 – 7 ммоль/куб, що «може спричинити сечокам'яну хворобу, оскільки вода дуже солона».

Загалом, жорсткість води перевищує норму у п'ять разів, каже Валентина Андрєєва: «Це ті показники, які свідчать, що вживати цю воду не можна. Вода дуже солона та гірка. Вона має також запах хлору. Це пов'язано з тим, що ми очищуємо її для того, щоб знищити бактерії. Якщо ми цього не робитимемо, то вода буде містити кишкову паличку. Ось, наприклад, показник «коліформи спільні» складає 0, що й свідчить про те, що ми вбили кишкову паличку». 

Для більш об'єктивної картини «НикВести» замовили у Миколаївської державної лабораторії Держпродспоживслужби проведення незалежної експертизи, зокрема: мікробіологічні, органолептичні та фізико-хімічні випробування, а також випробування на наявність токсичних елементів.

За її результатами – поточний стан води у місті не відповідає Державним санітарним правилам і нормам, які діють для визначення питної води, зокрема: 

• «Сухий залишок» має показник 7930 мг/куб/дм (норма – не більше 1000 мг/куб/дм);
• «Хлориди» мають показник 6611 мг/куб/дм (норма – 250 мг/куб/дм);
• «Сульфати мають показник 968 мг/куб/дм (норма – 250 мг/куб/дм);
• «Жорсткість води» має показник 55 ммоль/куб (норма – не більше 7 ммоль/куб). 

Крім того, в експертному висновку зазначається, що під час дослідження за мікробіологічними показниками у воді було виявлено ентерококи та синьогнійну паличку, що спричиняє у людини різного типу інфекції. Водночас загальне мікробне число також перевищує норму і складає 130 КУО (допускається не більше 100). 

Спеціалісти також знайшли у воді токсичні елементи: масову частку марганцю (0,367 мг/куб/дм при нормі не більше 0,05 мг/куб/дм) та масову частку заліза (2,63 мг/куб/дм при нормі не більше 0,2 мг/куб/дм). 

Така вода є небезпечною для здоровʼя людини, каже доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології Медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили Людмила Григор’єва, коментуючи результати дослідження. 

— Ми ж розуміємо, що те, що нам сьогодні подається до мережі – не може бути питною водою. За каламутністю, за забравленістю, за мікробіологічними показниками  – скажімо так, вода небезпечна. Краще, щоб така вода не потрапляла в ротову порожнину, в очі. У кожної людини організм може по-різному реагувати, адже різна чутливість, різна алергенність, – розповідає експерт. 

Загалом вода у кранах миколаївців сьогодні у будь-якому випадку не може бути питною, стверджує Людмила Григор’єва. Адже забір води відбувається, зокрема, з забрудненого Бузького лиману. 

— Але ж ми знаємо, звідки ця вода. Вона з Бузького лиману. Ми завжди як екологи казали, що він дуже забруднений. Згадаємо, що у нас сюди йдуть морські води – вода солона. Це й сульфати, хлориди й взагалі сухий залишок. У нас великий вміст солей і вода ніколи не буде не те що придатна, а навіть, скажімо так, придатна для народного споживання (йдеться про приготування їжі та гігієнічні потреби людини, – прим.). Це ще раз підтверджує той факт, що нам треба займатися нашою акваторією – це Бузький лиман, – стверджує еколог.

Що очікує місто далі? 

На сьогодні Миколаїв має два варіанти вирішення проблеми. Швидкий – відвоювати  тимчасово окупований російськими військами Херсон та полагодити трубопровід. З цим варіантом все цілком зрозуміло: як тільки ЗСУ звільняють Херсон, працівники «Миколаївводоканалу» одразу виїжджають до пошкодженого трубопроводу та лагодять його, каже директор підприємства Борис Дуденко.  

— Ми відбиваємо Херсон і мені потрібно два-три тижні. Я все відновлюю: вода подаватиметься і всім щастя, – каже Борис Дуденко. 

Другий варіант – важчий та довший за часом, каже Борис Дуденко. Його ідея полягає у тому, щоб знайти нове місце водозабору та побудувати водопровід. Наразі для цього водоканал розглядає річку Південний Буг, перша прісна вода у якій знаходиться у районі Нової Одеси, каже директор водоканалу.

За його словами, для реалізації такої ідеї потрібно провести інженерно-наукові та технічні роботи, що допоможе зрозуміти, чи взагалі підходить обране місце водозабору. 

— Порахувати треба дві речі: скільки буде коштувати прокласти новий водозабір, трубопроводи та постачати воду у Миколаїв, та собівартість одного кубометру для споживача. Це все коштує грошей. Якщо чесно, я навіть не знаю скільки це коштує, – каже Борис Дуденко.  

Ця ідея наразі знаходиться у процесі реалізації. Європейський інвестиційний банк вже виділив кошти на проведення відповідних досліджень і наразі цією роботою займається французька компанія EGIS, каже директор водоканалу. Техніко-економічне обґрунтування проекту очікується вже у грудні, додає він.  

— Наступний крок – ми проектуємо й шукаємо донорів, хто зможе допомогти нам, тому що ані міський, ані державний бюджет не потягнуть. Потрібно залучати серйозні кошти. Цей процес я бачу протягом приблизно двох років. Це оптимістично, – каже він. 

Однак, каже він, навіть після повернення Херсону та завершення війни місто не відмовиться від ідеї будівництва такого водоводу для того,  «щоб у Миколаєві все ж з’явилося резервне джерело». 

Вся надія на французів? 

Ще одним можливим варіантом для Миколаєва є ідея французьких інженерів, розповідає міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич. Вони мають розробити пропозицію для міста щодо розташування альтернативного водозабору. 

— Свою роботу вони починають у вересні. Ми сподіваємось, що до кінця року будемо мати їхню пропозицію. Сьогодні для міста вкрай важливо мати кілька джерел водозабору. Навіть після деокупації Херсонської області та ремонту нашого трубопроводу, місто має забезпечити себе різними джерелами водопостачання – це наша безпека на різні ситуації, не лише на час війни, – розповідає міський голова. 

Французи планують зробити водозабір з Дніпро-Бузього лиману, встановити системи зворотнього осмосу й подавати воду у мережу, уточнює директор водоканалу Борис Дуденко.

— Процес триває. Зараз вони запитують у нас вихідні дані, зокрема міський генплан, – каже він, зазначивши, що питання виділення коштів на втілення такої ідеї поки підіймається тільки декларативно й мова про виділення іноземними партнерами конкретної суми ще не йде. 

А як взагалі працює «Миколаївводоканал» в умовах війни?

Після запуску «технічної» води однією з проблем для роботи підприємства стало збільшення кількості проривів водомережі. Якщо раніше за добу у місті було до трьох поривів, то тепер їх кількість збільшилась до 15 за добу. До слова, це й повʼязано з якістю води, яка фактично розʼїдає трубопровід, каже міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич.

Зокрема, 29 серпня місто знову залишилось без води, навіть технічної. Це пов'язано з тим, що на водозаборі з Дніпро-Бузького лиману сталася аварія. Проте вже за декілька днів фахівці водоканалу замінили пошкоджений насос та забезпечили пуск води у місто. 

Загалом підприємство «Миколаївводоканал» працює у звичному режимі, каже директор Борис Дуденко. Проте через те, що більшість містян тимчасово залишили місто, рівень споживання води значно знизився.

Фактично, через це підприємство сьогодні отримує значно менше коштів ніж в довоєнні часи. Тому касовий розрив щомісяця складає близько 40 мільйонів гривень. 

— Ми навіть повністю не збираємо зараз на заробітну плату. Проблема в об'ємі реалізації. Половина населення міста відсутня. Бізнес залишився працювати відсотків на 20. А витрати наші залишаються практично тими ж. Штат неможливо просто взяти й скоротити, тому що реалізація менша. Якщо насосна станція каналізації або водопроводу працює, то вона повинна працювати. Незалежно від того, вона прокачує 10 кубічних метрів, або 5. Залучена одна й та сама кількість людей, – розповідає Борис Дуденко.  

Директор водоканалу розповідає, що через таку ситуацію на підприємстві деяких співробітників керівництво вимушено було відправити у відпуску за власний рахунок, ще частина – працює дистанційно та за меншу зарплатню.

Нашу розмову перервав дзвінок. По телефону Борис Дуденко досить емоційно висловлюється співрозмовнику. Майже одразу він бере до рук документи та пояснює, у якому скрутному становищі опинилося підприємство. Словом, головний меседж – водоканал потребує фінансової підтримки.  

Пізніше у коментарі Борис Дуденко пояснив, що наразі підприємству залишається тільки розраховувати на підтримку міста та держави, аби й надалі мати змогу забезпечувати миколаївців водою. Й якщо держава поки не надає підтримки миколаївському водоканалу, то місто висловлює цілковиту готовність виділити кошти для подальшої роботи підприємства. 

Про важку фінансову ситуацію «Миколаївводоканалу» каже і міський голова Олександр Сєнкевич: «Фінансовий стан Миколаївводоканалу плачевний. Разом із тим, як зростають його витрати на електроенергію, очищення води та ремонтні матеріали, за час війни утричі знизилась кількість платежів від жителів міста. Тому дофінансовувати підприємство доводиться з міського бюджету».

Незважаючи на важку ситуацію підприємтсво все ж знаходить можливість виплачувати співробітникам зарплату. Більшість з них сьогодні ризикують власним життям, адже щодня під обстрілами працюють над усуненням аварій на мережі, каже міський голова. 

— Сьогодні підприємство працює у посиленому режимі, хоч його штат і скоротився приблизно на 10%. Зауважу, що працівники Миколаївводоканалу виконують свою роботу «в полях» тобто на вулиці, і інколи потрапляють під обстріли, зокрема двоє працівників були поранені. Російські війська обстрілюють і будівлі водоканалу, страждає і техніка, – розповів Олександр Сєнкевич.

Тож роботи прогнози, коли в кранах миколаївців зʼявиться питна вода – наразі важко. Найбільш реальний та швидкий варіант — звільнення українськими військовими Херсону. Адже будівництво нового трубопроводу займе щонайменше два роки, а за цей час так чи інакше ЗСУ звільнять окуповані території на півдні України.  

А допоки жителям Миколаєва залишається звикнути до поточного стану води у місті, дотримуватися порад спеціалістів щодо користування «технічною» водою та, звичайно ж, чекати на звільнення Херсону. 

Юлія Бойченко, «НикВести»