Для росіян бій у Бузковому парку у Херсоні був наче як у тирі, — очевидці

Для російських окупантів бій у сумнозвісному Бузковому парку у Херсоні був наче як у тирі.

Про це «Українській правді» розповів один із його учасників, Станіслав Вазанов, який досі продовжує служити у херсонській теробороні.

Станіслав – перший, хто розповідає про бій у Бузковому парку, який стався 1 березня. Він вважає, що херсонці та й усі українці мають знати про цей героїчний та водночас трагічний епізод війни.

— Вранці 1 березня, за словами нашого командира підрозділу, надійшов наказ комбрига виїхати на позицію. Висунулися ми приблизно о 10-й ранку. Наш автобус віз десь 43 людини в район Бузкового парку. Інший автобус, здається, поїхав на Шуменський мікрорайон на кільце, – згадує Станіслав Вазанов.

В автобусі переважно їхали бійці 194-го білозерського батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Практично всі люди – з сіл Білозерського району.

— Дехто з мого села, кого я знав. Тобто це звичайні українці. Були АТОшники, були хлопці без досвіду, – додає він.

Доїхали достатньо швидко – хвилин за 15-20. Ще десь півгодини пролежали в очікуванні. Частина – у самому парку, інша – поруч з прохідною нафтозаводу. Сам бій тривав не більше 20-30 хвилин. Принаймні його «яскрава» частина.

— Судячи з усього, на нас чекали. Першим викотився ворожий БТР. Причому він не здалеку приїхав, він стояв десь неподалік. Потім – дві БМП. Вони заїхали прямо на початок парку зі сторони «Нової лінії». Ще, схоже, десь там був танк. Це я чув по гулу двигуна, але не бачив його. Що тоді здивувало, вони виїхали з великими російськими прапорами на кожній одиниці техніки – такі два на метр, – розповідає Станіслав Вазанов.

За його словами, військові очікували, що зі сторони росіян у парку буде мінометний розрахунок та до десяти осіб піхоти.

— З такою групою ми могли справитися. Як пізніше розповідав мені командир підрозділу, коли він побачив таку кількість броньованої техніки, сподівався, що нас, можливо, пожаліють. Бо співвідношення сил одразу змінилося, – каже він.

Спочатку було відносне затишшя – обидві сторони чекали.

— Потім по нам почав працювати снайпер. Далі – запрацював КПВТ (крупнокаліберний кулемет Володимирова танковий, – прим.). І потім підключилися дві БМП. У нас було два гранатомети «Муха» (РПГ-18 «Муха» – перша радянська ручна реактивна протитанкова граната, – прим.). З однієї підбили БМП. Казали, що це влучив ротний Олег Макарський, він згодом загинув. БМП задимілася, але за 5 хвилин завелася, і вони продовжили працювати у всі стволи. Судячи зі всього, і танк працював, бо поруч зносило акації сантиметрів по 40 в діаметрі, – розповідає Станіслав Вазанов.

Згодом, із оприлюдненого відео, він зрозумів, що бійці в парку були розстріляні практично в упор – метрів з 25. Росіяни працювали мінометами і загалом усім, чим можливо.

— У нас у всіх були «коктейлі Молотова». З боку прохідної я особисто розносив ящики: кожному підносив, брали по 1-2 «коктейлі». Але ними не скористався ніхто, бо докинути було нереально. Пляшку з запальною сумішшю можна кинути десь на метрів 30, якщо дуже постаратися – метрів на 40. А рускіє стояли значно далі, відстань була метрів 150-200. Та навіть банально піднятися для кидання не було можливості, – згадує боєць.

Для росіян цей бій був наче як у тирі, каже він: «Вони важкою технікою до нас вільно діставали. У нас все, що було – автомати Калашникова і десь 20 гранат Ф1, які в тій ситуації теж ми не могли використати. Єдине, що нас рятувало, це дерева. Та й то не всіх. Як ви бачили на відео, вони були прошиті наскрізь».

Зголом від командира його підрозділу надійшла команда на відхід – тероборонівці забігли всереднину нафтозаводу. Було дано наказ закопувати зброю, знімати з себе військову форму, чекати темряви і виходити з території заводу та міста в бік Білозерки, бо була інформація, що там росіян ще нема.

— Ми закопали зброю. Я був третім у черзі на вихід. Сховався на території заводу. Години за дві випадково почув шурхіт і побачив, що йде командир підрозділу. Ми вже з ним вдвох вирішили не чекати темряви, а все-таки виходити вдень, ризикнути. Російська техніка вже заїхала на нафтозавод, вони почали зачищати територію. У різних місцях було чути перестрілки, працювала і важка зброя. Після цього перестрілка кожного разу змовкала на якийсь час. Потім починалася в іншому місці, – розказує Станіслав Вазанов.

Разом із командиром військові вийшли через чорнобаївський аеродром (до нього більше 4 км, – прим.). До вечора повернулися в Білозерку (це ще 7 км від аеропорту, – прим.).

— Потім я побачив відео з парку. Багатьох загиблих на тому відео впізнав. Дивився з важкими думками. А ще тяжче було, коли вийшло друге відео – там ще лежали тіла і, за словами місцевих, собаки починали їх їсти. Кожного разу після такого залишається все менше жалю до росіян, – каже Станіслав Вазанов.

Є інформація, що загалом у Бузковому парку загинуло 18 осіб.

— Нас було орієнтовно 43 людини, тобто, грубо кажучи, загинув кожен другий. У мене є підозри, що більше. Коли ми з командиром підрозділу зайшли за кладовище геологів (розташоване за містом – Автор), на нафтозаводі продовжувалася стрілянина. Я думаю, там теж були загиблі. Чи потрапили вони у статистику, не знаю, – допускає тероборонівець.

За його словами, росіяни обшукували тіла загиблих, діставали телефони, розмовляли з рідними.

— При мені телефонували моєму командиру підрозділу. Здається, дзвонив підполковник чи полковник Краснов чи Красненко – якось так. Також іншим рідним намагалися продати тіла, якщо хтось хотів їх забрати, – розказує Станіслав Вазанов та додає, що росіяни ходили і добивали поранених.

Командира свого підрозділу Станіслава бачив на відео – його взяли в полон і, ймовірно, змусили на камеру прийняти російське громадянство.

Нагадаємо, що після оточення міста росіяни почали заходити в Херсон з кількох напрямків. Один із їхніх маршрутів – зі сторони міжнародного аеропорту та чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків. По цій дорозі в Бузковому парку окупантів зустріли бійці Сил територіальної оборони. Чотири десятки херсонців вступили в бій з росіянами, чиї сили значно переважали. Українці були з автоматами та «коктейлями Молотова», окупанти – на броньованій техніці.

2 березня з’явилося відео з того місця, яке шокувало херсонців. Серед скошених вогнем з крупнокаліберної зброї дерев лежали тіла загиблих українців. У багатьох з них були відсутні кінцівки чи голови.

Росіяни намагалися приховати цей епізод окупації міста, стерти його з історії війни. Але це їм не вдалося. У травні в Бузковому парку херсонці облаштували Меморіал бійцям Херсонської тероборони, які звитяжно загинули 1 березня.

Нагадаємо, операція зі звільнення Херсона триватиме до кінця листопада, розповів керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов.