Олександр Гайду: «Миколаїв буде жити ще кращим життям, ніж до війни»

Напередодні річниці з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації до України, «НикВести» поспілкувалися з народним депутатом Олександром Гайду.

Сьогодні він не лише представляє в парламенті інтереси жителів Корабельного та Інгульського районів Миколаєва, а також очолює важливий Комітет з питань аграрної та земельної політики.

Олександр Гайду розказав, як для нього розпочалась повномасштабна війна, чим він допомагає Миколаєву та Збройним Силам України, у якій ситуації на сьогодні опинився аграрний та портовий сектори, чи є перспективи включення Миколаєва до зернової угоди та чи можливо вирішити проблему з водопостачанням в Миколаєві.

Паніки не було. 25 лютого я вже був у Миколаївській області

Як для вас розпочалась повномасштабна війна? Яким ви запам’ятали 24 лютого? 

24 лютого я прокинувся від вибуху, близько 4 ранку, в Києві. Те, що все серйозно, було зрозуміло одразу, що дійсно почалась війна. Дуже швидко ми з народними депутатами зібрались у Верховній Раді, проголосували оголошення воєнного стану. Ще якийсь час ніхто не розумів, що робити, бо над Києвом літала авіація, жителі у паніці виїжджали зі столиці. 

Чи була у вас паніка?

У мене ні. Я більше хвилювався за своїх близьких, тому що я проходив це відчуття у 2014 році та десь підсвідомо був до цього готовий,  розумів, що треба робити та як себе поводити. Я думаю, що це зекономило нерви, і дало можливість бути більш сконцентрованим. 

Загрози були у всіх, хто в політиці: народних депутатів, членів уряду, депутатів місцевого рівня, мерів, голів ОДА. У тих, хто приймає рішення. 

— Не було чіткого плану?

— Так, чіткого плану не було. Тому, коли один з керівників фракції сказав: «Ваша задача — вижити» — кожен сприйняв це по-своєму. 

Я 25 лютого знаходився вже в Миколаївській області. Був на зв’язку з мером Миколаєва та з головою військової адміністрації. Ми з моїм колегою Артемом Чорноморовим разом їхали в Миколаївську область. По дорозі зустрічались з головами громад та міст. Наша основна задача на той момент була показати на власному прикладі, що ми на місці, разом з людьми, ми нікуди не поїхали, нікого не залишили. 

— Про що спілкувались з очільниками міста та області?

— На телефонному зв’язку з мером Миколаєва ми були з самого початку. З Віталієм Олександровичем (Кім, - прим.) зустрілись, вночі з 25 на 26 лютого. Він був дуже втомлений, невиспаний. Але дуже активний, як для того часу. Жителі області були розгублені, адже в Миколаївській області працювали ДРГ, ішли воєнні дії. Наша задача була – разом захистити місто та область. 

— Чи звертались вони до вас за допомогою?

— На той момент важлива була допомога зі зброєю. Адже сформувалось ТРО та групи захисників. Ніхто зброї не мав. Всі були з мисливською зброєю. Вели активні дії зі своїми власними карабінами. Не вистачало патронів, мисливські магазини були миттєво спустошені. Все необхідне  — біноклі, ножі, патрони, будь-яка стрілецька зброя — було викуплено, або магазини вже закрились. Звичайно, стояло питання озброїти бійців. Про бронежилети тоді поки тільки думали. Беззаперечно, існувала гостра необхідність, але їх не було. Про форму та якусь іншу амуніцію взагалі ніхто не говорив саме в перший тиждень. Ми займались тим, щоб відкрити склади, щоб законно видати хлопцям з  ТРО зброю. Звичайно, військові виконували свою задачу, вони отримали команду нікому нічого не видавати, охороняли склад. Але на той момент треба було приймати швидкі рішення. Було задіяно дуже багато людей, багато хто допоміг, врешті решт ми склади повідкривали. Частині хлопців, які висловили своє бажання стати на захист міста та області, таки видали зброю. 

Про допомогу військовим та жителям Миколаєва під час війни

— Я знаю, що протягом усього року ви активно допомагали миколаївцям та військовим. Розкажіть детальніше про цю роботу.

— Гуманітарний штаб з’явився одразу. Це фактично люди, які були в моїй команді як народного депутата. Спочатку всю увагу приділяли військовим, потім уже зайнялися активно допомогою в евакуації людей. Тоді слово «евакуація» не називали, щоб люди не панікували. Ми говорили людям, які хотіли залишити місто, що у нас є можливість організувати  виїзд. І називали це так. Але паніка була така, що люди, які бажали виїхати, не вміщалися у ті транспортні засоби, які ми їм пропонували.

— Ці виїзди робили спільно з міською владою?

— Міська влада пізніше почала давати автобуси. Спочатку були волонтерські автобуси. Потім ми звернулись до підприємств: МГЗ, «Зоря»-«Машпроект», «Ніка-Тера». Звернулись до наших одеських колег. Нам активно почали допомагати одеська місцева та обласна влада, небайдужі люди. Вони також нам дали автобуси. Через деякий час автобуси стали на постійні маршрути, ми займались організацією збору людей, змінювали періодично локації. Нам допомагали кілька людей — волонтерів. Вивозили людей просто в чому вони були.

Є хлопці, у них був вантажний мікроавтобус, туди ставили звичайні стільці. Люди так і їхали.

— Чи ви працювали у цьому напрямку якось з місцевими депутатами?

— Я працював з Оленою Нестеренко. Ми давно знайомі. Вона дуже активний депутат міської ради, яка фактично очолила мій гуманітарний штаб. Вона знаходилась 24/7 на телефоні, дуже активно людей намагалась організувати. Бо тоді була дуже велика дезорієнтація, ніхто не міг зрозуміти куди бігти, кого просити, що робити. Є автобус — немає палива. Є паливо — немає автобуса. Ось так все відбувалось. Ми швидко налагодили роботу, бізнес погодився допомагати на постійній основі. Формувались списки з бажаючих виїхати, тому що по мірі того, як люди виїжджали з області, вони приїздили до Миколаєва і потім вже їхали далі в Одесу. У нас локація була — Одеський залізничний вокзал. Їм подяка за прийом людей з Миколаєва. 

Я задіяв всіх кого, знав, в тому числі колишніх колег. Один з них - депутат міськради Анатолій Петров. Він активно брав участь у цих процесах, координував проїзд автобусів до вокзалу та допомагав у розміщенні людей. 

Потім ми ще придумали, щоб на тих автобусах ми з Одеси везли гуманітарну допомогу. На той момент, це була плівка та ОСБ-плити для затягування вибитих вікон та будівельні матеріали. І тому автобуси з Одеси майже завжди поверталися заповнені необхідним.  

— Чи підраховували ви кількість гуманітарної допомоги, яку вдалось залучити?

— Усього майже за рік роботи гуманітарного штабу ми роздали до 10 000 продуктових наборів жителям Миколаєва та області. Ми настільки багато допомоги надавали, що спочатку взагалі не рахували, а потім вже вирішили підраховувати, щоб просто зрозуміти об’єми. Військовим ми  допомагали продуктами, засобами гігієни, передавали теплий одяг, спальники та батарейки.  Також допомагали з автомобілями. Не можу сказати, що багато, але і не мало. 8 автомобілів -  пікапів передали військовим. Багато тактичних аптечок, бронежилетів. Передавали форму, наколінники, тактичні кобури, необхідні для спеціалізованих підрозділів.

Крім цього, було багато іншої допомоги. 

У березні, коли в Миколаєві було повністю відсутнє водопостачання – ми роздали понад 600 тонн води місцевим жителям та більше ніж та 50 тонн бутильованої води, в тому числі військовим. 

Окрім продуктів, води та засобів гігієни ми допомагали з волонтерами з доставкою обідів, готової їжі. Передавали медобладнання та ліки. В тому числі в Херсон, коли ще була можливість возити. Їх возили безстрашні волонтери.

Три реанімаційні автомобілі передали миколаївським лікарням. Наші лікарі задоволені. Це найголовніше. Всі машини в роботі.    

Ми працювали з різними міжнародними компаніями, з вітчизняними волонтерськими організаціями. Всі активно допомагали нам з гуманітарною допомогою. Проводили великі акції на Великдень: ми передали паски військовим та жителям міста, зокрема, організаціям людей з інвалідністю по всіх районах, а також у Нову Одесу. А наші друзі з Волині до пасок надіслали солодкі подарунки, а ще, дитячі малюнки передавали нашим військовим. Було дуже зворушливо. На той момент це була колосальна моральна та матеріальна підтримка.

Було багато й іншої допомоги для жителів міста та області та установам.  

— Чим зараз займаєтесь?

—Гуманітарний штаб працює. Змінилися напрямки роботи. Зараз це -  допомога родинам із соціально незахищених груп населення, людям похилого віку, дітям-сиротам багатодітним родинам та внутрішнім переселенцям.  

Сьогодні продовжуємо допомагати лікарням — возимо їм свіжий хліб фактично кожного дня. Цим займається представник мого штабу. Допомагаємо лікарням не лише ліками та обладнанням, але і співробітникам продуктами, бо розуміємо, що зарплати сьогодні невеликі. 

Те саме робимо і у  закладах освіти. Допомагаємо тим викладачам, які не поїхали і  залишились у місті. 

Одеса дуже допомогла миколаївцям

— Ви згадали, про допомогу одеситів. Розкажіть детальніше?

— Вони допомогли нам евакуаційними автобусами. В окремі дні у нас було по 10 евакуаційних автобусів з Одеси. Ми вивозили взагалі від 800 до 2000 людей в день. Усього змогли допомогти виїхати більше ніж 50 тисячам жителів Миколаєва та області.  

Особлива подяка директору залізничного вокзалу Одеси Олегу Кудашкіну та його команді за допомогу у скрутну хвилину. Вони забезпечили прийом та розміщення людей. А волонтери допомогли харчуванням, засобами гігієни та теплим одягом, адже тоді було ще холодно навіть у квітні. Одеські волонтери допомогли тоді багато. Фактично, весь другий поверх вони повністю обладнали для миколаївців. Команда одеського залізничного вокзалу додавалавагонів, аби більше людей з Миколаївщини могли евакуюватися в інші міста країни. Це все було безкоштовно. Всі ці виїзди — це все допомога небайдужих людей. 

Коли почалася проблема з водою — ми возили її з Одеси. Спочатку звичайним легковим автотранспортом, потім - фурами. Наприклад, мої близькі знайомі привезли на двох стареньких Мерседесах, які ледь їхали, два куби води. Це дуже багато. Я пам’ятаю як в Корабельному районі, люди раділи цьому, бо на той момент вже майже тиждень були без води. Питна вода була гострою необхідністю. 

Перші два тижні ми возили воду з Одеси. Потім з Одеси возити стало надто довго, тому що по дорозі було багато блокпостів, фури їхали повільно. А ще була проблема з водіями. Майже ніхто не хотів їхати у прифронтове місто. Тому ця вода ставала «золотою». Бо фуру треба заправляти. Під Миколаєвом були свердловини, ми домовились там набирати воду. Вранці приїжджала машина. Ми її заповнювали - там спеціальні резервуари. Потім свердловини стали бити всюди по місту. Дуже активно цим зайнялась міська влада,  і проблему з технічною водою фактично вирішили.  

Потім ми почали возити бутильовану воду. Її роздавали лише людям похилого віку, тим, кому важко вийти та набрати воду. У нас були списки, які брали в адміністраціях. Попутно ми знаходили ще людей, яким потрібна така допомога. Це все робилось на регулярній основі. 

30 відсотків завдань України згідно плану заходів виконання Угоди про асоціацію — в сфері сільського господарства 

— У травні 2022 року ви очолили Комітет Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики. Чим займається Комітет сьогодні?

— Комітет дуже активно працює над законопроектами, які необхідні в реаліях воєнного стану. Багато законів було прийнято в перші місяці війни зокрема для того, щоб забезпечити посівну та зберегти інформацію у кадастр та унеможливити зловживання. 

— Про що саме йдеться?

— Багато аграріїв, які починали посівну, мали землі в оренді. Враховуючи, що багато орендодавців та орендарів земельних ділянок змінили тимчасово місце проживання і не могли переукласти договір особисто. Законом ми передбачили, що договори оренди продовжуються автоматично на рік. Також передбачили механізм, що військово цивільні адміністрації можуть реєструвати договори оренди, на той час поки кадастр не працює.

Спростили з нардепами процеси ввезення садивного матеріалу та добрив.

Після того як України отримала статус кандидата на вступ до ЄС, ми максимально активно займаємося  адаптацією нашого законодавства до європейського. Працюємо над різними євроінтеграційними законами, чотири з них ми встигли прийняти у 2022 році. Законодавчі євроінтеграційні процеси допомагають адаптувати роботу наших аграріїв з Європою, щоб наші вимоги відповідали європейським. Це дозволить і експортувати продукцію на європейські ринки, що раніше було важко, так і провозити через територію Європи нашу продукцію, до тих країн, яких не стосується європейське законодавство, але все одно ми транзитом проїжджаємо,  і наші товари мають відповідати йому. Намагаємось популяризувати свою нішеву продукцію —прийняли закон про географічні назви. Він дає можливість локальним виробникам алкогольних напоїв робити свою торгівельну марку саме з того місця, де знаходиться той чи інший виробник, і тим самим популяризувати те місце, де виробляється алкогольний напій. Після відповідної реєстрації спиртний напій унікальний на усю Європу.

— Чи є такі в Миколаївській області?

—  В Миколаївській області таких немає. У нас тут більш великі виробники вина.  А вино — це наступний етап. Зараз розробляється євроінтеграційний проект про вино та виноматеріали.

Прийняли закон, пов’язаний з ввезенням та обігом пестицидів та агрохімікатів. Це важливо, аби впорядкувати імпорт таких продуктів, щоб люди розуміли, які це препарати та не було фальсифікату. 

Ще ухвалили так званий Закон «Про контактуючі -  встановили європейські вимоги до упаковки продуктів. В її складі не має бути шкідливих речовин.   

Також врегулювали обіг насіння. Це дуже важливо, особливо зараз, коли ми хочемо просувати на європейському ринку своє насіння. А коли нам не вистачає своїх садивних матеріалі, завдяки цьому закону можемо тепер їх спрощено завозити з Європи, та висівати в Україні, щоб адаптувати до нашого ґрунту та клімату.

Ми все законодавство намагаємось адаптувати. Основна мета — виконати ряд заходів, які дадуть можливість нам максимально швидко отримати членство у Європейському Союзі. Питань нашого комітету в загальному переліку вимог ЄС дуже багато, більше ніж третина. Бачимо особливий наголос на «аграрці». 

Тим паче, якщо бути чесним, сьогодні це один з драйверів економіки, тому що валютна виручка від експорту зернових сьогодні складає практично 53% від загальної. І після війни аграрний сектор буде приносити найбільшу валютну виручку в країну та впливати на ВВП. І, відповідно, досить багато інвестицій буде в цю сферу.

Наслідки війни: 30% сільськогосподарських земель на Миколаївщині не обробляється

— Яка ситуація сьогодні в аграрному секторі Миколаївської області?

— Ситуація сумна. Проблем багато. Основна з них — це те, що під час окупації та обстрілів велика кількість земель замінована або пошкоджена небезпечними вибуховими предметами, або забруднена різними речовинами, які є в снарядах. Багато полів не засіяно через обстріли, і вже другий сезон не обробляються, а відповідно, погіршується якість ґрунту. Це не дає можливість нормально сіятися.

— Це загалом чи в Миколаївській області?

— Через замінування та забруднення на Миколаївщині майже 30% всієї території, сільськогосподарської землі сьогодні не обробляється. 

— У більшій мірі, як я розумію, це через те, що саме Снігурівський район, який вважається найбільш аграрним в Миколаївській області, був окупований.

— У тому числі. В тому напрямку багато аграрних земель. 

— Яка там ситуація зараз? Чи приступили до роботи аграрії чи взагалі ні? Всі чекають на розмінування?

— Поки не розмінують — роботи точно не ведуться. Це, по-перше, небезпечно для життя людей, які обробляють землю. Було багато випадків, коли підривались трактори. Аграрії ризикові люди, у моєму розумінні — справжні герої сільськогосподарського фронту. Вони на свій страх та ризик, особливо на початку повномасштабної війни, коли була посівна, посіялись. Попри те, що була нестача дизельного палива. Потім, була проблема з посівним матеріалом, мінеральними добривами, засобами захисту рослин. Ці проблеми навалилися просто на голову всім. Тому що імпорту не було — війна йде. Тим не менш, усіма правдами і неправдами люди посіялись.

Але виникла інша проблема. Після того, як зібрали урожай — його неможливо було нікуди вивезти і ніде було зберігати. Тому що порти були перекриті, не працювали, а також були обстріли зерносховищ. 

— Як вирішували проблему?

— Вирішували її різними способами. В першу чергу, почали завозити та закуповувати спеціальні рукава для збереження зернових культур та обладнання для завантаження-розвантаження. Ці рукави могли вмістити до 200 тонн, тому їх необхідно було достатньо багато. Плюс — це те, що їх можна було розгортати прямо на полі і там зберігати. Відповідно, загроза знищення врожаю зменшувалась.

Налаштовували логістику у річні порти. Ситуація була складна, починаючи з того, що порти, звичайно, такі об’єми не мали змоги обробити, але тепер усе працює ефективно. 

Ну, а потім уже під егідою Президента була проведена просто титанічна робота на підписання зернової угоди для того, щоб відкрити зерновий коридор. Сьогодні три морських порти мають змогу через свої потужності приймати та відправляти зерно.

Включити Миколаївщину до зернової угоди складно через загрозу обстрілів росіянами

— Які сьогодні перспективи включення Миколаєва до зернової угоди?

— Коли нещодавно до Миколаєва приїжджав Президент, він говорив про те, що, звичайно, треба включити миколаївські порти до зернової угоди. Я повністю це підтримую. Тому що, по-перше, і потужності є, і люди поки що є, які можуть виконувати операції з завантаження та розвантаження зернових культур. Але ситуація ускладнюється тим, що ця частина регіону знаходиться під обстрілами.

На жаль, ми знаємо, як росіяни підтопили баржу під Очаковом. Ракети дістають до миколаївського регіону. Це робить ці операції вкрай небезпечними. Вмовити росію, ворога, який розпочав війну, щоб вони дали нам можливість збільшити об’єми вивозу зерна — у сьогоднішньому стані вкрай важко, якщо не сказати, що неможливо. 

Агресор і так заважає роботі зернового коридору. Вони блокують, затримують наші судна . Від 140 до 180 суден з українським продовольством знаходяться в Босфорі у черзі. Будь-якими способами росіяни затягують ці заходи. Але ми не впадаємо у відчай. Активно працюємо з усіма учасниками, які організували та сьогодні ведуть цю зернову угоду, щоб ми змогли максимально швидко почати перші переговорні процеси, озвучити свою позицію. Нашою перемогою буде включення миколаївських портів до зернового коридору. 

— Наскільки зменшився експорт зернових через воєнні дії?

— Значно зменшився. За зерновою угодою ми за півроку вивезли близько 20 мільйонів тонн. За такий же період звичайної роботи ми вивозимо щонайменше вдвічі більше. Можна сказати, що мінімум вдвічі експорт зменшився.

— Окрім полів, ми знаємо, що сильно постраждала Інгулецька зрошувальна система. Вона і до війни була в незадовільному стані. Що там сьогодні?

— На жаль, її використовувати складно. Ситуацію погіршили обстріли, окупація. Але наша мета – все відновити. Ми провели колосальну роботу в парламенті для того, щоб ухвалити закон про об’єднання водокористувачів. Це серйозна реформа нашого водного господарства, яка дає можливість фермерам, яким потрібна зрошення, перевести це все в законне русло. Сьогодні ми продовжуємо працювати над реформою. Це нові правила, які дають можливість більш ефективно використовувати зрошувальну систему. У будь-якому випадку, південні регіони сьогодні через зміни клімату, на жаль, уже не такі ефективні, як центр країни. І для хорошої врожайності потрібне постійне зрошення.

— Але вона ж фактично зруйнована?

— Так, частина не працює. Але є інвестори. Люди готові вкладати кошти, навіть будувати нові, або відновлювати старі. Для того, щоб зрошувальна система працювала. 

— Аграрії готові?

— Так, аграрії. Та інші інвестори, які готові вкладатися в аграрний сектор.

Розмінування полів відбувається вкрай повільно — недостатньо техніки

— Як сьогодні ведеться робота з розмінування полів на Миколаївщині?

— Робота йде повільно. За тими скромними даними, які озвучуються, на сьогодні замінована третина територій області. Це дуже великі площі. І, враховуючи те, що для того, щоб правильно розмінувати поля, треба витратити багато часу, то розмінування, навіть якщо порахувати математично, відбувається вкрай повільно.

— Скільки потрібно часу?

— Ніхто не може сказати. Ми сьогодні працюємо над тим, щоб нам дали техніку. Наші міжнародні партнери готові передати або техніку, або профінансувати її закупівлю, для того, щоб ми могли визначити, які регіони ми будемо розміновувати в першу чергу. Миколаївська область туди точно потрапляє. І ми будемо потроху просуватися в напрямку того, щоб розмінувати всі поля в Україні. 

— Скільки таких машин потрібно, щоб розмінувати Миколаївську область?

— За область не скажу, але загалом за скромними підрахунками спеціалістів, для більш динамічного розмінування країни необхідно до 100 машин. Вартість однієї такої машини — приблизно один мільйон доларів. Це дорого вартісна послуга.

— Хто сьогодні допомагає в цьому Україні?

— Нам допомагають міжнародні партнери. Ми сподіваємось, що найближчим часом отримаємо фінансування на закупівлю, або саме обладнання, та можливість навчання наших спеціалістів. Переговори фактично на фінальній стадії. Найближчим часом будуть результати. Працюємо над цим постійно. 

Проводимо наради, як звільнити від оподаткування аграріїв, які не можуть використовувати землю, що замінована або забруднена. Відповідно, вони несуть фінансові втрати на землі, яка не працює.

— Сьогодні таких рішень не ухвалено, вони мають платити?

— Такі рішення не ухвалені тому що, по-перше, інформація відносно замінованих земель, частково засекречена. 

Є території забруднені, де були потрапляння ракет. Є території, які заміновані. Є, де розбудована фортифікація для оборони кордонів. Багато таких об’єктів ми не можемо оцінити. Має ДСНС дати документ, що підтверджує те, що є загроза наявності в землях небезпечних предметів.

— А якщо землі не заміновані? Всі сьогодні опинились у складній ситуації?

— Держава допомагає різними програмами. По-перше, є програма пільгового кредитування «5-7-9». Цією програмою за минулий рік  скористалися близько 40 тисяч підприємців, це досить велика кількість. Кредити давали на посівну. Ми цю програму теж продовжили. Є грантові програми з підтримки розвитку теплиць, садів. Було пільгове розмитнення рукавів для зберігання зерна. 

— Нещодавно Мінагрополітики повідомило про те, що задля забезпечення проведення посівної аграріям та мешканцям деокупованих територій буде видано 13,5 тонн насіння. Чи отримають допомогу миколаївські аграрії? Що будуть сіяти на Миколаївщині?

— Наша задача ці програми ініціювати та знаходити допомогу для аграріїв. На цей рік продовжиться державна програма «Доступні кредити 5-7-9%» у розмірі 67 млрд грн на видачу нових кредитів. Ми виділяємо гроші з держбюджету для зрошення земель, підтримки сімейних фермерських господарств. Надамо гранти для бізнесу у розмірі 1 мільярд грн, в тому числі на сади та теплиці. 

Ми в основному працюємо з грантовими програмами, дуже активно працюємо з міжнародними партнерами. Наприклад, діятиме дотація для малих фермерів, які утримують до 100 корів або мають в обробітку до 120 гектарів. Планується допомога для придбання сушарок та генераторів. Будуть виділені кошти – приблизно 100 мільйонів доларів для підтримки агропереробки та розвитку виробництва біометану та біоетанолу.

Всі ідуть нам назустріч та підтримують нас в цьому напрямку, це дуже важливо.

Дефіциту продуктів не буде, ціни зростуть

— Що будуть сіяти на деокупованих територіях?

— Ситуація змінюється. У зв’язку з тим, що собівартість пшениці стає досить високою, економічно невигідно стає її сіяти — багато хто з аграріїв переходить на інші види культур. Засівають, в основному олійні культури, які можна потім переробляти.

— Рапс?

— Так, рапс, соя, соняшник. Хоча, якщо рапс в Миколаївській області ще сіється, то соя — це трохи не наша область. 

Переходять в нішеві культури, починають займатися садівництвом. Хоча до цього воно не було достатньо розвинуто. 

Враховуючи те, що досить довгий період часу Херсонська область була під окупацією, а там в основному вирощували овочі, то географія вирощування овочів почала змінюватися. Потрохи почала переходити у тому числі в Миколаївську область, наприклад вирощування помідорів. 

— Де сьогодні будуть вирощувати зернові?

— По всій Україні, де немає бойових дій. Хоча цих культур буде менше у порівнянні з минулими роками. 

— Чи не очікуєте дефіциту продуктів?

— Поки не бачу загрози. Тому що ми завжди споживали менше, ніж експортували. Треба враховувати, що частина людей з країни виїхала. 

— Стратегічний запас є?

— Стратегічний запас є. З хлібом будемо. В цьому плані все добре.

– Але тим не менше, чи вплине якось на ціни на продукти у цьому році ситуація?

— Ситуація дійсно може вплинути. Продукти, які ми вирощуємо на території нашої держави (це стосується молока, м’яса, яєць), то так, вони скоріш за все зростуть в ціні. Не можу сказати, на скільки, адже для того, щоб зберігати м’ясну продукцію, молоко, необхідна  електроенергія, якою сьогодні не постійно може бути фермер забезпечений. Тому купуються генератори — це витрати. Купується дизельне паливо, це теж додаткові витрати. Зрозуміло, що собівартість збільшується. Пропорційно буде збільшуватися і ціна. Це процес не одномоментний, це буде відбуватися протягом якогось часу. Але плавне підвищення цін все ж таки очікується.

Основна проблема портів — відтік спеціалістів

— У січні ви мали зустріч з представниками Миколаївського морського порту. Розкажіть більш детально про цю зустріч? Що найбільше сьогодні хвилює портовиків?

— Зберегти робочі місця, спеціалістів — це основне. Тому що, на жаль, йде відтік людей. Людину треба утримувати зарплатою, а так як роботи немає — немає і зарплати, порт не працює. Відповідно, люди не можуть сидіти на місці, вони або виїжджають в іншу країну, або в інші міста, або йдуть боронити державу. Відповідно, вузькі спеціалісти завжди затребувані. І коли порти почнуть працювати, то ми відчуємо нестачу робочої сили, і саме таких спеціалістів. 

Сьогодні це основна проблема не лише портів, а й взагалі всіх. І для аграріїв у тому числі. Сьогодні трактори не ті, що були раніше. Ми вже дуже давно працюємо на сучасній техніці. А там вимоги до професіоналізму водія досить високі. У нас ніде навчати таких людей. Тому, якщо тракторист пішов в армію танкістом, то його ніким буде замінити і не буде кому збирати урожай. 

Це проблема у всіх. І у аграріїв, і в промисловості. Враховуючи те, що люди ідуть в армію, нестача спеціалістів буде відчуватися дуже гостро, коли ми почнемо активно відновлювати країну. 

— Наскільки постраждала портова сфера в Миколаєві?

— Сильно постраждала. Але, в принципі, в короткий термін можна все відновити.

— Ми знаємо, що окремі підприємства кілька разів зазнавали обстрілів. Що потрібно для відновлення їх роботи, чи допомагає їм держава?

— В основному, всі підприємства приватні. Власники цих підприємств самостійно в стані вирішити проблему. Головне — була б робота. Щоб були замовлення. Тоді всі будуть працювати.

— Чи намагається хтось із підприємств відновити роботу в Миколаєві?

— Я думаю, що намагаються усі. Всі хочуть працювати. Питання в тому, коли буде можливість та будуть замовлення.

— Навіть попри загрози обстрілів?

— Так. Я дуже пишаюсь нашими підприємцями. Не лише в аграрній сфері, а загалом миколаївським бізнесом, який попри обстріли працював, навіть в період активних бойових дій у лютому-березні. Зрозуміло, що частина колективу поїхала, але ті, хто залишився, робили свою справу, показували свій патріотизм. І сьогодні частина тих людей зберіглась, люди готові працювати — дайте тільки роботу. 

Основна задача — забезпечити замовленнями ті підприємства, які можуть надавати допомогу державі.

— Порт Миколаєва завжди був місцем для іноземних інвестицій. Чи втратив порт інвестиційну привабливість через війну?

— Думаю, що такі інфраструктурні об’єкти ніколи не втратять інвестиційну привабливість. Єдине, що треба завершити війну нашою перемогою. Тоді інвестиції повернуться.

— Яка ситуація у порту «Ольвія»? Відомо, що останні кілька років перед початком повномасштабної війни велась робота щодо концесії порту катарською компанією QTerminals. Як на сьогодні, збираються катарці будувати щось у порту Ольвія? Чи війна їх злякала?

— Важко сказати. Договір концесії був підписаний. Оскільки там довгостроковий період, то вони можуть почати будівництво, відновлення та роботу в будь-який час після завершення війни. 

— Ви думаєте, вони будуть будувати?

— Ну, а чому б ні?

— Яка ситуація з проектами щодо будівництва тунелів, транспортних розв’язок у Корабельному районі? Ці плани відкладені у довгу шухляду?

Сьогодні про це мова не йде. 

Спочатку треба відновити критичну інфраструктуру, те, що потрібно для щоденної роботи та життєдіяльності. Всі ці проекти, які ви назвали, пов’язані зі збільшенням потужностей, розширенням та розвитком. 

— Як змінився Миколаїв за останні місяці? 

— Миколаїв став більш активним. Люди почали до театру ходити. Відкриваються кафе та кав’ярні. Жителі Миколаєва почали повертатися додому. Уже не так страшно тут знаходитися тим, хто боявся. Життя починає активно відновлюватися.

— Чи вірите ви, що Миколаїв зможе відновитися? Повернеться бізнес?

— Звичайно, я вірю. Велику роль віграє вдале територіальне розташування. В сьогоднішніх географічних кордонах Миколаїв залишається вдалим транспортним хабом. Тому, я думаю, що інвестиції тут будуть. Головне — не втрачати надію, рухатися вперед. Якщо буде хоч якась підприємницька активність — то інвестиції знайдуться.  Важливо  показати, що місто не сумне, а розвивається, живе. Це проявляється у різних моментах : культурному житті, відкритті кафе та кав’ярень, в кількість людей, які повертаються додому. Все це дає надію на те, що Миколаїв буде жити тим життям, яким жив до війни, а може і краще. 

Спілкувалась Катерина Середа, «НикВести»

View full version