Що треба обіцяти українцям, аби стати їхнім президентом

Чи існує безпрограшний варіант передвиборчої програми? Український народ стверджує, що так. Принаймні вже більше 20 років ми стабільно обираємо президентами людей, які обіцяють майже одне і те ж, хоч і різними словами. То які ж слова настільки подобаються виборцям?

Чи існує безпрограшний варіант передвиборчої програми? Український народ стверджує, що так. Принаймні вже більше 20 років ми стабільно обираємо президентами людей, які обіцяють майже одне і те ж, хоч і різними словами. То які ж слова настільки подобаються виборцям?

Проект «Владометр»перечитав п’ять політичних програм, з якими перемагали на виборах Леонід Кравчук, Леонід Кучма (два терміни – дві програми), Віктор Ющенко та Віктор Янукович.

Ми шукали у цих п’ятьох текстах спільні риси, які, можливо, і були «запорукою успіху» для наших президентів. За умови, що їхні програми перед виборами взагалі хтось читав.

«Рецепт перемоги» справді є. Левова частка програмних положень наших президентів дивовижним чином перегукуються між собою, інколи майже дослівно. Важко сказати, чому так сталося – через плагіат, популізм чи спільність світоглядів. Однак схожості є навіть між програмами Кравчука і Януковича, написаними з інтервалом у майже 20 років.

Якщо ви серйозно задумалися про те, аби очолити державу в 2015-му, але не знаєте, про що писати у програмі, до вашої уваги «джентльменський набір» тез і обіцянок від чотирьох президентів України:

  1. Присягайтесь зменшити податки та боротися з безробіттям. В історії незалежної України ще не було президента без цих двох обіцянок у своїй програмі.
  2. Згадайте про українське село. Задекларуйте, що селяни, особливо малозабезпечені, матимуть «рівень життя не нижчий від середнього по країні». Не уточнюйте, що підвищення рівня життя селян означатиме і зміну середнього рівня. Люди самі потім здогадаються.
  3. Звинувачуйте бюрократів і дрібних чиновників у всіх смертних гріхах. Можна це робити по-цивілізованому, як Кравчук: пообіцяти прийняти закон «проти свавілля і проявів бюрократизму». А можна наслідувати приклад Ющенка й висловлюватись по-народному прямолінійно: «Зменшити чисельність армії чиновників»; «Звільнити з посад казнокрадів і хабарників у структурах виконавчої влади».
  4. Ваша позиція – посилювати місцеве самоврядування. Обіцяйте регіонам самостійність на ваш вибір – адміністративну, економічну чи податкову. Головне - не пообіцяти самостійність політичну.
  5. Ви маєте пообіцяти реформи. Хоча б дві: судову – якось так склалося, що її обіцяють усі – та ще одну на вибір.
  6. Зізнайтесь у своїй любові до приватної ініціативи громадян. Водночас обіцяйте самотужки забезпечувати, впроваджувати, не допускати, розв’язувати, створювати й прискорювати – це зовсім не буде суперечити сказаному вами раніше.
  7. Ваша програма буде простим текстом без жодної історичної місії, допоки в ній не з’являться терміни «добробут», «мінімум», «інвестиції», «стимулювання впровадження», «держава повинна» та «я».
  8. Поважайте українську класику - лайте попередників. Тоталітарна спадщина, адміністративна економіка, промахи першого керівництва, централізація влади, помаранчевий шабаш – все це неодмінно заважатиме вам змінювати країну та заслуговуватиме одного-двох викривальних абзаців у вашій програмі. Можна критикувати попередників чемно, а можна - як Віктор Янукович, З ПЕРЕХОДОМ НАПРОПИСНІ ЛІТЕРИ. Так пенсіонерам буде краще видно, через кого їм погано жилося.

Цей нехитрий набір тез повторюється у передвиборчих програмах щороку. Втім, не варто узагальнювати: попри засилля стандартних кліше та запозичення одне в одного, п’ять президентських програм все-таки не тотожні. Кожен вносив до загальної картини свої неповторні мазки.

Приміром, Янукович має найбільше цифр у своїй програмі. Крім того, він перший запропонував оцінювати свою діяльність згідно з міжнародними рейтингами – принаймні в галузях економіки та освіти.

Ющенко – єдиний, хто цитував у своїй програмі українських класиків, Олександра Довженка та Івана Франка.

Кучма першим з українських президентів заговорив про «професійну армію». Щоправда, лише перед своїм другим терміном. Втім, після 1999 жодна президентська програма не обходилась без цієї досі не виконаної обіцянки.

Кравчук – єдиний з українських президентів, програма якого не містила згадки про Росію.Крім цього, в програмі Леоніда Макаровича 1991 року можна було побачити ініціативу «відновити культ Матері – невтомної трудівниці, вмілої господарки дому, чуйного вихователя».Насправді за цим букетом епітетів ховалася низка ініціатив, переважно соціальних, для жінок та матерів. Цікаво, чи можна через 22 роки вважати їх невиконаною обіцянкою? І як перевірити, чи ми випадково не живемо в країні з «культом Матері»?

Взагалі, програма Кравчука варта особливої уваги. По-перше, на неї донедавна можна було подивитися лише у друкованому вигляді у Фонді Президентів України, і лише зараз Владометр вперше публікує в Інтернеті сканований варіант програми Леоніда Макаровича 1991 року.

По-друге, вона є найбільшою за обсягом – разом з його інтерв’ю займає газетний номер. Це не один текст, а п’ять окремих блоків-статей: Державність, Демократія, Духовність, Достаток, Довір’я. У них майбутній президент пропонує свої міркування про те, який вигляд матиме майбутня держава. Деякі пасажі з цього тексту зараз видаються наївними, деякі – очевидними.

Оскільки у 1991 році української Конституції ще не існувало (але певні напрацювання, схоже, вже були), цілі абзаци програми Леоніда Кравчука пізніше отримали друге життя як статті Основного Закону. Водночас, окремі пропозиції (на кшталт двопалатного парламенту) так і не були втілені.

Щоразу програми українських президентів ставали лаконічнішими та конкретнішими, що, втім, не надто вплинуло на їхнє виконання. Можливо, саме тому формулювання й принципи Януковича-2009 і  Кравчука-1991 дивовижним чином перегукуються між собою.

Стаття написана в рамках проекту Владометр, який виконується за підтримки "Українського медійного проекту" (У-Медіа), що реалізується ІнтерньюзНетворк за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)

Усі думки та висновки цієї публікації є виключно відповідальністю ГО "Центр UA" та не обов’язково відображають точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.

Редактор проекту «Владометр» Ярослав Кобзар, Тиждень.ua


View full version