Люди Дела: «Семейный врач — это универсальный солдат»

Как выглядят будни "семейника", что происходит с молодыми кадрами, почему люди недовольны медицинской реформой — "Рубрика" расспросила практикующего врача. А еще рассказываем, как поменять семейного врача — спойлер: это не сложно (укр.)

Сімейна медицина — єдиний вид медичної допомоги, що стосується кожного: за даними світової статистики, 80% усіх питань, пов'язаних зі здоров'ям, сьогодні вирішуються на етапі загальної лікарської практики. Лікар сімейної медицини — це не просто терапевт із розширеними функціями. Це універсальний спеціаліст, добре обізнаний в усіх медичних проблемах кожного зі своїх пацієнтів, незалежно від віку і статі. Він встановлює діагноз, призначає лікування, за необхідності спрямовує до вузькопрофільних спеціалістів або на стаціонарне лікування, надає поради щодо профілактики та запобіганню хвороб і до того ж, є головним координатором способу життя та порадником для всієї родини. Понад 22 тисячі українських лікарів ПМД у законтрактованих закладах надають первинну допомогу дорослим і дітям. Серед них 15 155 сімейних лікарів, 4 452 педіатрів, 3 284 терапевтів. На даний момент своїх лікарів обрали вже 30 млн 610 тисяч українців, а в середньому на одного сімейного лікаря, терапевта, педіатра припадає 1300 пацієнтів.

Сьогодні, 19 травня, Україна вчетверте відзначатиме Всесвітній день сімейного лікаря. Зараз, коли чергова хвиля коронавірусу нарешті пішла на спад, їм, фахівцям первинної ланки, які вже більше року працюють в режимі подвійного навантаження, буде особливо приємно почути: "Вітаємо та дякуємо вам, лікарі!"

Руслана Омелянчук – лікарка загальної практики сімейної амбулаторії №1 КНП ММР "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" у місті Миколаїв.

В закладі працює з 2017 року, одразу ж після проходження інтернатури.     

Руслана — наймолодша лікарка центру, дуже енергійна, комунікабельна і просунуту людина. Саме ці риси, а ще відкритість, доброзичливість, уміння ефективно працювати і відсутність звички жалітися, допомагають їй тримати руку на пульсі більш ніж 2000 пацієнтів, вести персональний лікарський блог, брати участь у роботі благодійних фондів, навчатися і подорожувати.

Чому в Україні стають лікарями?

Стати лікарем Руслана вирішила ще у початковій школі, коли була ще дівчинкою з села Гоноратка Оратівського району Вінницької області. "Батько часто говорив, що бачить мене лікарем, він помер, коли мені було 8 років… Тож коли після закінчення школи прийшов час обирати навчальний заклад, сумнівів у мене не було — тільки у медичний, адже мій тато так цього хотів! Навчалася у Вінницькому Національному медичному Університеті ім. М.І. Пирогова — найкращому вузі нашої країни!"  

Шлях до мрії довжиною в шість років навчання дався Руслані не просто: "Зараз я вже розумію, що насправді студентські роки були найкращими, але тоді мені все здавалося неймовірно важким". Кожного року в період літніх канікул, з 2 по 5 курс, дівчина працювала: медичною сестрою у відділеннях терапії, хірургії і гінекології, на нічних змінах у пологовому будинку, мала досвід роботи на швидкій. 

"Потім стався розподіл, — згадує Руслана Омелянчук, — і за мене вирішили, що я маю стати сімейним лікарем. Я навчалась на бюджеті, а у 2015 році 80% випускників зробили сімейними лікарями. Сказати, що на той час я була "задоволена" таким рішенням — це нічого не сказати. Я хотіла стати гінекологом, мені це дуже подобалось, я розуміла і знала гінекологію. Але не було в нас ні зв'язків, ні грошей, тому вибір стався без вибору". 

Інтернатура, або все, як в тумані

Єдине, що колишній студентці дали обрати — місце майбутньої роботи: місто Миколаїв чи село у Вінницькій області. Недовго думаючи, обрала Миколаїв.

Приїхала в чуже місто з двома сумками, і вже за тиждень розпочала інтернатуру. "Два тижні я плакала, перебувала в постійному стресі: жодної знайомої людини, рідні дуже далеко. Заробітна плата 1200 гривень. Перший день народження в новому місті святкувала наодинці, сама з собою".

Але так тривало всього два тижні. Втомившись себе жаліти, молода інтернка витерла сльози, мобілізувалася, знайшла другу роботу і почала працювати.

"Перший місяць роботи пам'ятаю, як у тумані, — розповідає лікарка, — ходила на роботу, нічого не розуміла. Я задавала багато запитань: тому що сімейна медицина була для мене новою, тому що крім медичних знань потрібно вміння розбиратися в багатьох медичних документах, які треба правильно оформляти, тому що краще запитати, ніж вдавати з себе всезнайку і потім, внаслідок цього, робити безглузді помилки, які забирають у тебе і в оточуючих набагато більше енергії і часу. Перший пацієнт? Я пам'ятаю першу жінку, яку я оглянула на гінекологічному кріслі. А перших пацієнтів, будучи сімейним лікарем — ні. Пам'ятаю, що всі від мене щось постійно хотіли  ".

Чому люди незадоволені медичною реформою

А потім почалася медична реформа. Руслана вважає, що влитися в неї їй було легко, бо в старій системі вона не працювала. Однією з перших набрала свої 2 тисячі по деклараціям. Що допомогло набрати пацієнтів? У відповідь скромно посміхається: "Не знаю, всі набирали і я набрала. Я енергійна, соціально орієнтована, врівноважена дівчина. Маю бажання працювати задля отримання нового досвіду, знань і вмінь, маю багато ідей і пропозицій. Легко знаходжу спільну мову з людьми, йду на компроміс задля досягнення спільної мети, вірю в себе. І люди змогли мені повірити!" Незважаючи на те, що в амбулаторії з'явився педіатр, мами приходять саме до Руслани з проханням взяти їх з дитиною під свій медичний супровід – це теж свідчить про високий рівень довіри. 

На думку молодої лікарки, сімейна медицина — це добре, але в Україні дуже не вистачає лікарів. І через це не всі люди задоволені реформою. 

Будні лікарки, або як встигати все

Кожного дня на прийом до докторки Руслани Омелянчук приходить 35-60 людей. Робочий день починається о 8:00, а закінчується по різному, "я можу в 15:00 бути вільна, а можу до 00:00 писати форму для МСЕК".

Крім основної роботи амбітна жінка встигає навчатися в двох університетах: Запорізький медичний Університет — "Фтизіатрія" та Національний Університет Кораблебудування імені Адмірала Макарова — "Менеджер управління закладом охорони здоров'я". Руслана також відповідальна за пацієнтів з ВІЛ по центру, в якому працює. Майже два роки працювала викладачем у місцевому медичному коледжі.

Лікарську справу Руслана продовжує і вдома — веде свою сторінку в Інстаграм та Фейсбуці (вона єдиний сімейний лікар в Миколаєві, що має свій професійний блог), захоплюється фотографією та фотосесіями. А ще Руслана як лікарка веде онлайн-консультування і не лише своїх, так званих "договірних" клієнтів, а й інших. 

"Більше року консультую всіх бажаючих онлайн. І скажу вам чесно, не завжди треба йти в лікарню! Із моєї практики 40% звернень можна вирішити по телефону. Чому я вирішила працювати ще й тут? Тому що навчання, конференції, підписки на джерела з найбільш достовірною інформацією, література — все це не безкоштовно. А я постійно навчаюсь, відвідую в рік близько 20 конференцій, в тому числі і міжнародних. Сімейний лікар — це універсальний солдат, який має знати все".

"На жаль, в нашій країні бути медиком — це означає не тільки постійно вчитися, а й часто йти вперед проти шаленого вітру, навіть коли той вітер збиває тебе з ніг. Працювати на кількох роботах, їхати після нічного чергування на прийом у приватну клініку, мати мінімальну офіційну зарплату, і бути готовим до того, що твій дохід усі порахують до копієчки, навіть не знаючи, про що кажуть. Бути медиком — це постійно вкладати у навчання, обладнання, знання, адже світ не стоїть на місці. Це щоденний максимальний ризик і мінімальний захист! Це мати час і сили для всіх, не маючи ні сил, ні часу для себе! Це жити з телефоном біля вуха, вести війну з інтернет-експертами без медичної освіти і намагатись пояснити, чому твоя схема лікування краща ніж та, що в інтернеті. Посміхатися, навіть коли тобі відверто плюють в очі, бо гаряча лінія, скарги на головного лікаря та інші документи, вони не сплять. Це поважати, любити і цінувати медиків — своїх колег, бо ці люди щодня роблять той подвиг, про який не напишеш словами. Тих, хто цілодобово біля хворих, хто непритомніє від втоми, хто хворіє і рятує, тих, хто дарує найцінніше — здоров'я і життя! Це шукати вихід з безвихідних ситуацій і вірити в дива, а вони, повірте, таки трапляються!".

"Тим, хто сам собі ставить діагноз, розказую і доказую!"

Втім, опускати руки не в характері сімейної лікарки: "Незважаючи ні на що, мені легко працювати з усіма! Дорослі мені довіряють, дітки мене заряджають енергією. А тим, хто сам собі ставить діагноз, розказую і доказую!". Звісно, були і скарги, всім не вгодиш, але в усіх випадках Руслана Омелянчук доводила свою правоту. Тому і на свій рахунок негатив не бере. Буває, що приходять жалітися і на інших лікарів: "Кажуть, візьміть мене, бо той лікар поганий, але я не беру — по-перше, в мене вже немає місць, а по-друге, я не люблю, коли ображать моїх колег! Іноді може здатися, що сімейних лікарів не люблять усі! Пацієнти, лікарі інших спеціальностей, люди які не мають сімейного лікаря. Але ж і ми не 100 доларів, щоб всім подобатись. Я не приймаю жодну критику на свій рахунок. З пацієнтами я говорю, розказую. Хто чує, той змінює свою думку. Колегам пропоную прийти і хоч один день посидіти на прийомі. Не буду заперечувати, є ті, хто цінує та поважає і це дуже надихає, але певна кількість людей вважають, що ти щось комусь винен і неодмінно за першої нагоди нагадають про Клятву Гіпократа, таким я раджу прочитати її хоч раз особисто".

Що змінила пандемія?

З карантином для миколаївської сімейної лікарки мало що змінилося, адже пацієнтів у неї завжди було дуже багато. Змінилися діагнози. Усіх пацієнтів з ковідом вона приймає, далі спілкуються засобами зв'язку, але при погіршенні стану Руслана Омелянчук наполягає на обовязковому візиті хворого на прийом у центр. 

Цієї зими Руслана також перехворіла на ковід, постійне знаходження в епіцентрі інфекції даром не минулося. Довелося попереживати і за своїх рідних. "Вони далеко від мене і я не могла їх вберегти. Вони теж вже перехворіли, лікувала їх я, всіх дистанційно. Родичі — це окрема категорія! Я всіх рідних лікую по телефону. І жодного разу не було такого, щоб не вилікувала. Мабуть, я трохи екстрасенс, але, звісно, це більше жарт. Просто вони мені дзвонять і я маю назвати чудо-таблетку, якої не існує, але яка неодмінно одразу і всім має допомогти :-)".

Остання хвиля коронавірусу принесла медикам дуже багато нових пацієнтів, вірус мутує, почав вражати молодих і сильних. "Усе відбувалося миттєво. Стаціонари були переповнені, всім було важко. Лікарі знаходилися на межі повного емоційного вигорання. Пацієнти — стурбовані і дуже налякані. Ті, хто перехворів, і досі потерпають від наслідків корони. Траплялися дні, коли навіть мені, позитивній людині, і самій було страшно йти зранку на роботу. Я вважаю, що тільки вакцинація може стати єдиним виходом із ситуації. Я вакцинувалася! Почувалася після щеплення добре (це був CoviShield) і всім своїм прикладом хотіла показати своїм підопічним, що боятись вакцинації не варто".

Людям, які проти вакцинації, докторка задає одне-єдине запитання: 

"Ви чи ваші рідні хворіли ковідом, ви ще раз ТАК хочете?". І після цього люди змінюють своє ставлення — перші антивакцинатори вже записані в лист очікування. 

До думки лікарки Омелянчук прислуховуються не тільки пацієнти. Руслана має активну позицію у колективі: її з 30 лікарів визнано кращим лікарем Державного КНП ММР ЦПМСД 1. А в грудні 2020 року, прямо "під ялинку" вона отримала ключі від своєї нової квартири — головна лікарка закладу приклала всіх зусиль, щоб перспективна фахівчиня залишилася у Миколаєві. Ордери на службове житло від імені громади Миколаєва сімейній лікарці Руслані Омелянчук та лікарці-неонатологині пологового будинку №2 Олені Кріль вручив міський голова Олександр Сєнкевич.

Виклики, які постійно виникають перед сімейною медициною, Руслану Омелянчук не лякають. Від стресу рятують подорожі, зустрічі з друзями, йога, спорт, інколи келих вина в хорошій компаніі. "Серіали про медиків я вже давно не дивлюся — у мене тут свій серіал. Я не хотіла бути сімейним лікарем, але я ним стала. У мене зявилася ціль стати кращим сімейним лікарем — я ним стала! Я взяла все в свої руки! Зовсім не шкодую, що так сталось. Жодного разу я не падала на коліна, я вставала і летіла! Тепер мене не зупинити". 

Сьогодні в центрі системи охорони здоров'я перебуває пацієнт. Але не можна реалізовувати власні права, нехтуючи правами інших. Деякі пацієнти телефонують своєму сімейному лікарю, терапевту або педіатру на мобільний у вочевидь неробочі години. Але, на відміну від невідкладної допомоги, послуги, які надають лікарі та лікарки первинної ланки, не відносяться до екстрених.

Якщо лікар надав свій номер мобільного, необхідно поцікавитися, у які години зручно дзвонити або писати та з якими питаннями. 

Перед тим, як дзвонити лікареві, варто подивитися на годинник. 

В ідеалі час дзвінків має збігатися з часом роботи амбулаторії.

Заздалегідь треба продумати всі питання, перш ніж набирати номер лікаря. Адже не рідкими є випадки, коли пацієнт згадує про найважливіше після завершення розмови і передзвонює знову.

Починати розмову або текстове повідомлення рекомендують з нагадування, хто звертається. Адже лікар не здатен пам'ятати всіх пацієнтів та відразу переходити до суті питання.

Не варто відправляти аудіо, відео-повідомлення, якщо не узгодили такий формат заздалегідь.

Невідкладна ситуація потребує невідкладної допомоги, а це або дзвінок на 103, або самостійне відвідування лікарні, яка надає медичну допомогу цілодобово. Там приймуть без електронного направлення у разі, якщо випадок не може чекати.

У вихідні, святкові та неробочі дні потрібно турбувати лише у крайніх випадках, телефонувати черговому лікарю закладу або звертатись за номером 103.

Не треба плутати сімейного лікаря з психологом. Необхідно поважати право лікаря на відпочинок і не турбувати його з метою "поговорити".

Сімейні лікарі та лікарки дуже важливі в житті кожної родини. Але потурбуйтесь трохи і про тих, хто має турбуватись про вас! — закликають в НСЗУ і нагадують, що сімейний лікар або лікарка:

• є людиною, а не цілодобовим сервісом;
• має визначені робочі години та вихідні;
• має право обирати спосіб зв'язку з пацієнтом та вирішувати, коли відповідати на дзвінки та повідомлення;
• може призначити час і дату прийому пацієнту;
• має право вирішувати, чи є реальна потреба у виклику додому чи можна проконсультувати дистанційно.
• Якщо ж ви ще не підписали декларацію або виникла потреба змінити лікаря, така можливість є у вас у будь-який час. При цьому українці не обмежені у тому, скільки разів можна змінювати лікаря. Підписувати нову декларацію з медиком можна необмежену кількість разів. Зробити це можна під час особистого візиту в обраний заклад або онлайн. 

Як укласти або переукласти декларацію з сімейним лікарем:

Виберіть за особистими критеріями заклад чи лікаря. Ви можете скористатися порадами знайомих або відвідати найближчі заклади та дізнатися про лікарів там.

Перегляньте мапу та перевірте, чи вже можна підписати декларацію у вибраному закладі. Також медичні заклади, підключені до системи, можна розпізнати за наліпкою "Тут можна обрати свого лікаря".

Візьміть із собою паспорт, ідентифікаційний код та мобільний телефон. Якщо потрібно підписати декларацію для дитини до 14 років — візьміть також свідоцтво про народження дитини.

Зверніться до реєстратури медзакладу та повідомте, що хочете підписати декларацію. Працівник медзакладу введе ваші дані в електронну систему. На мобільний надійде СМС з кодом. Повідомте цей код працівнику закладу.

З електронної системи роздрукують декларацію з вашими даними. Уважно перевірте, чи всі дані правильні. Якщо потрібно — працівник внесе зміни в системі та роздрукує декларацію ще раз. Підпишіть два екземпляри роздрукованої декларації. Один ви забираєте з собою, інший залишається у закладі.

Потім працівник підтвердить вашу декларацію своїм електронним підписом та відправить в електронну систему.

Для того, щоб переукласти декларацію онлайн потрібно:

Зателефонувати новообраному лікарю (номери телефонів є у відповідних розділах сайтів поліклінік і центрів ПМСД), а процедура підписання договору буде відбуватися онлайн. 

Для підписання декларації онлайн (з допомогою месенджерів Viber, Telegram,  WhatsApp, електронної пошти тощо) необхідно буде передати обраному сімейному лікарю скановану електронну копію паспорту, ідентифікаційного коду, після чого він введе ваші дані в електронну систему. 

Після внесення ним ваших даних, на ваш мобільний телефон надійде СМС з кодом, який необхідно буде повідомити сімейному лікарю.

Враховуйте і те, що потім все одно прийдеться прийти до медичного закладу, у якому працює обраний вами лікар, для того, щоб поставити підпис і забрати свій екземпляр декларації.

Після підписання декларації з новим лікарем, анулювання попередньої (яку людина раніше підписувала з іншим лікарем) відбудеться автоматично.

Алиса Смагина, Рубрика