Джерело (не)знань: історія України у європейських шкільних підручниках

Маніпуляції історичними аргументами в міжнародних відносинах – явище далеко не нове. Проте з поширенням інформаційних технологій воно стало ще більш масштабним і спокусливо доступним, а тому небезпечним. Черговий доказ цього – російська пропаганда, котра значною мірою ґрунтується на псевдоісторичних спекуляціях і циркулює далеко за межами сторін воєнного зіткнення. Проте чому європейці часто настільки піддатливі до російських наративів, особливо до маніпуляцій історичними аргументами?

Незнання історії створює сприятливий ґрунт для використання історичних маніпуляцій під час впливу на громадську думку; іноді це відображається в політичних технологіях і владних зловживаннях еліт щодо населення своїх країн. Серед пояснень такої ситуації – подекуди слабка обізнаність широкої громадськості з об’єктивним історичним фактажем, особливо коли йдеться про ширші знання історії поза межами власних державних кордонів. І часом проблема криється банально у шкільній освіті.

Шкільні підручники історії та суспільствознавчих дисциплін створюють основу знань людини про ту чи іншу країну, її історію, культуру та значення у світі. І вже тільки згодом на цю базу нашаровуються додаткові знання, здобуті в дорослому віці, а також особистий досвід. Тож надзвичайно важливо, аби інформація про іноземні країни, отримана школярами через підручники, була актуальною, правдивою та об’єктивною у висвітлення історичних явищ, подій і причинно-наслідкових зв'язків.

А як представлена історія України та ключові історичні події, що мають вплив на роль України у світових процесах, у підручниках європейських країн? Відповідь на це запитання дає дослідження Українського інституту. Протягом 2021–2022 років колектив досвідчених істориків проаналізував кілька десятків підручників і навчальних посібників з історії і суспільствознавчих дисциплін у чотирьох європейських країнах – Польщі, Німеччині, Великій Британії та Франції. Представляємо ключові висновки цього дослідження.

Польські підручники: добросусідство vs конфронтація 

У сучасних польських підручниках Україна ХХ століття майже не представлена як самостійний суб’єкт історії, а включена в контекст польських подій – окрім поодиноких сюжетів, які стосуються періоду революції 1917–1921 років, а також періоду незалежної України після 1991 року.

Загалом у проаналізованих сюжетах історії України ХХ століття, присутніх у польських підручниках, переважає дискурс конфлікту. Зокрема, у розділах підручників, які стосуються тематики міжвоєнного періоду, фіксується термін «український націоналізм» для позначення настроїв політичних організацій антипольського спрямування.

Попри наявні контроверсійні позиції у трактуванні українською і польською сторонами конкретних історичних подій (наприклад, на Волині в 1943 році), на сторінках підручників усе ж вдалося уникнути конфронтації. Значною мірою це заслуга діяльності польсько-української комісії з підручників (особливо в контексті історії ХХ століття). Адже історія конфліктів, на переконання авторів підручників, залишилася в минулому, а її розуміння є основою добросусідства Польщі й України сьогодні.

Стара нова «східна політика» Німеччини 

Автори дослідження вважають, що підручники з історії в Німеччині є своєрідним еталоном для творення навчальної літератури з історії сучасного загальноєвропейського зразка. Пов’язано це з мінімумом державного регулювання, свободою академічної творчості, високим рівнем сучасної методології історії, що в синергії забезпечили німецьким підручникам органічну єдність науковості і дидактичної досконалості.

На світову історію німці дивляться передусім з позицій національних пріоритетів. Вони вивчають історію тільки тих країн, які сьогодні впливають на світовий порядок і важливі для двосторонніх стосунків. Україна в список німецьких пріоритетів не входить. Політики і надалі орієнтуються на Росію, віддаючи їй першість у визначенні своєї політики щодо Східної Європи, що чітко простежується у шкільних підручниках і навчальних посібниках.

Автори пропонують звернути увагу на діяльність двосторонньої німецько-української комісії істориків, залучити її до обговорення проблеми представлення історії України в Німеччині та в шкільному курсі з історії в цій країні.

Географічний регіоналізм по-британськи 

Українські сюжети в проаналізованих підручниках і навчальних посібниках Великої Британії подаються як складова виключно російської або радянської історії. На підтвердження тези про «несуб’єктність» України (навіть у дуже докладних розповідях про першу російську революцію, громадянську війну, сталінську модернізацію, Другу світову війну чи розпад Радянського Союзу) є немало прикладів, коли на картах у підручниках не позначаються чіткі адміністративні кордони України, тим паче сучасні. Прикро виглядає майже повна відсутність контексту Української революції 1917–1921 років, а також відсутність сюжетів, пов’язаних з роллю українського питання в розпаді СРСР.

Україна в більшості сюжетів згадується як географічний, а не історичний об’єкт. Такий підхід дозволяє припустити лише вкрай обмежене розуміння, а радше уявлення про український контекст (у тому числі сучасний) випускниками британських середніх шкіл.

Обмежене висвітлення української тематики у британських підручниках з історії не є чимось винятковим, адже відображає підходи до розгляду історії Східної Європи ХХ століття загалом. Українська тематика не є «забутою» чи «відсутньою», адже британським учням історія загалом викладається з акцентом на ширших проблематичних і тематичних аспектах, а не країноцентрично.

Українська тінь у французьких підручниках 

Тема України, хоч і в розмитому та фрагментарному вигляді, присутня практично в кожному французькому підручнику історії. Вивчаючи комплексний предмет «Історія / географія», французький учень отримує певний комплекс знань про Україну, але все ж не такий глибокий порівняно з іншими досліджуваними країнами.

Нерідко у французьких шкільних підручниках зустрічаються помилки та неточності щодо української історії, що свідчить і про відсутність великого інтересу до неї в більшості французьких авторів, і про обмежене коло фахівців, котрі добре знаються на Україні.

На жаль, дуже часто Україна асоціюється лише з трагічними подіями, добре відомими на Заході: Голодомор, Голокост, Чорнобиль, до яких останнім часом додалася «війна на Донбасі». 

* * * 

Отже, висвітлення історії України ХХ століття у шкільних підручниках і навчальних посібниках з історії і суспільствознавчих дисциплін у Польщі, Німеччині, Франції і Великій Британії дуже різниться залежно від країни.

Причин для цього декілька: велика принципова різниця в освітніх системах і підходах до викладання історії в кожній країні; тяжіння до висвітлення історії іноземних країн головно з позиції сучасного власного національного інтересу; переважання проблемоцентричної історії на противагу країноцентричній (як в українській освітній системі); наявність чи відсутність спільних сторінок історії з Україною і, відповідно, контроверсійних позицій щодо їхнього трактування по обидва боки кордону.

Часто історія України на сторінках європейських шкільних підручників постає фрагментовано і поверхнево, гублячись у тіні історії Радянського Союзу та асоціюючись більше з негативними історичними явищами і процесами. 

Водночас є позитивні кейси, як-от діяльність польсько-української комісії з підручників щодо репрезентації спільного минулого задля взаємного розуміння і примирення історичної пам’яті.

Польсько-український досвід у контексті написання текстів шкільних підручників з історії в цьому питанні може слугувати прикладом для аналогічної співпраці з іншими країнами. Адже актуальним залишається такий підхід до навчання історії, який вдало поєднував би фактаж без викривлень у будь-який бік. А також робив би акцент на національній ідентичності і загальнолюдських цінностях, при цьому толерантно запобігаючи культивуванню міжнаціональних, расових, релігійних чи будь-яких інших стереотипів. 

Автор: Марія Процюк

Джерело: Лівий берег