Як допомогти військовим повернутись до звичайного життя. Пояснює психолог

Кожен українець щодня зустрічає військового або ветерана у цивільному житті. Це відбувається в кав'ярнях, на пішій прогулянці, в парку, або магазині. І ми не завжди можемо зрозуміти, що це саме військовослужбовець. Іноді нам складно визначити, як саме спілкуватися з цією категорією людей, не завдавши їм моральної шкоди. Особливо це стосується тих, хто були потужно і глибоко травмовані внаслідок перебування у зоні бойових дій або пережитого ворожого полону. 

Психолог південного регіонального центру координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Вікторія Філіпенко пояснила, як допомогти військовим інтегруватися в цивільне життя, яких тем у спілкуванні краще не торкатися та як допомогти при панічній атаці або істериці. 

Уявіть: ви довгі місяці перебуваєте в постійному стресі. Ви постійно бачите такі речі з якими ніколи раніше не стикалися і ніколи не хотіли б стикнутися. Потім ви повертаєтесь до цивільного життя, де люди буденно говорять про вибухи, повітряні тривоги, кажуть: «та це ж всього лише МІГ злетів, це не «Шахеди»». Люди не забули, що таке війна, але почали ставитися до таких речей спокійніше, і в деяких військових це може викликати нерозуміння, або навіть агресію. Вони не розуміють як цивільні можуть планувати ввечері сходити на каву, в той час, коли військові на фронті не знають, що буде з ними через хвилину.

Що не варто питати у військових?  

Під час спілкування з військовими не можна ставити умовних гострих питань на кшталт: 

• «Чому ти такий знервований?»; 

• «Ти мабуть і людей там вбивав?»;

• «Ти втрачав там друзів?».

Військовий може відповісти «так, було» але потім в нього може початися адиктивна поведінка (наприклад: зловживання алкоголем), тому що йому боляче згадувати це. 

Спочатку відбуваються інтрузії — військові згадують ті події, які пережили і це «занурення у минуле» не обмежується одним днем, або тижнем. Потім цей стан переходить у «флешбеки» — людина починає бачити ці події на власні очі, чути, і навіть іноді відчувати запах та дотик. Він завмирає і починає плутати: де реальність, а де спогади. Він починає думати, що ніколи не повертався до мирного життя і те, що з ним відбувається — його фантазії. Далі це все переростає в слухові або зорові галюцинації. 

Часто зустрічаються випадки, коли військовому може наснитися сон, де він перебуває у зоні бойових дій і, повністю не прокинувшись, він може почати кричати, забиватися в кутку, ховати своїх рідних, думаючи що вони також в небезпеці. Іноді вони можуть нападати на рідних, вважаючи їх небезпечними.

Психолог стверджує, що в даному випадку дуже важливо не лякатися і не кидатися на них аби заспокоїти.

— Можливо ви знаєте про деякі методи типу «схопити і зафіксувати». Не робіть це, так ви наражаєте себе на ще більшу небезпеку і його так само. Люди на адреналіні вчиняють такі речі на які не здатна жодна людина в спокійному стані. Вас можуть перекинути випадково об щось, ударити. Потрібно завжди використовувати ті способи які ви використовуєте і в цивільному житті це: спокійний голос, прохання щось зробити,  запитати «тобі потрібна допомога» або «тобі можливо потрібно принести води». Завжди запитуйте у нього, чи можна до нього доторкнутися. Жодного руху не повинно бути проти його волі. У більшості випадків цей гострий стан проходить протягом одного або двох місяців, — пояснила Вікторія Філіпенко. 

Коли людині стає трохи легше вона починає впадати в психомоторне збудження — стан, коли людина хоче щось зробити, але вона не знає з чого почати і бігає «з сторони в сторону». 

Якщо з цим зіткнувся хто-небудь із ваших близьких — йому потрібно дати максимально конкретну задачу спокійним тоном, в жодному випадку не не підвищуючи його. 

Якщо військовий був у полоні?

З військовослужбовцями, які повернулися з ворожого полону говорити треба максимально обережно, тому що їх «флешбеки» та уявне «повернення» до тих подій додатково ускладнене дуже потужним психологічним тиском та фізичним навантаженням.

— Фізичні травми безпосередньо впливають в подальшому на психологічні спогади. Наприклад:  постійно били по стегну правої ноги і коли вона починає боліти «на погоду» — він повертається туди знову, — каже Вікторія Філіпенко. 

Родичам, чиї близькі повернулися з полону, психолог рекомендує регулярно нагадувати їм, де він знаходиться і які люди поряд з ним. Щоб заспокоїти його ви можете ставити ветерану питання, які допоможуть йому сфокусуватися на інших речах. Наприклад: 

• Скажи, що тебе оточує зараз?;

• Скільки людей ти бачиш?;

• У що одягнена ця дівчина/хлопець? Якого кольору її/його штани?;

• Які запахи ти відчуваєш?;

• Які звуки ти чуєш?;

• Що ти відчуваєш своїм тілом: тобі холодно, або спекотно?;

А що з цивільними? 

Важливо розуміти що психологічно травмовані не лише ті, хто були учасниками бойових дій, але і цивільне населення також. Всі ми — є частиною травмованого суспільства і стали свідками страшних подій.

Психолог стверджує, що те що відбувається з українцями у цивільному житті називається вторинною травмою. Тому що більша частина людей не була морально готова до тієї інформації, фото та відео наслідків війни, які побачили. 

Тим людям, які відчувають емоційну напругу, психолог радить впродовж робочого дня робити три паузи по 15 хвилин. Бажано вийти на на свіже повітря і запитати в себе: 

• Що я перед собою бачу?;

• Що я чую?;

• Які запахи я відчуваю?;

• Які емоції в мене це все викликає?.

Як заспокоїти людину, яка зіткнулася з панічною атакою або істерикою? 

— Під час панічної атаки нахлинає дуже потужний страх смерті, який в подальшому провокується сильною задухою, тахікардією і тремтінням. Людина буквально не може стояти на ногах і сідає на коліна. Вона прикриває свою голову і їй дуже страшно. Це ірраціональний страх, тому що фізіологічно абсолютно все нормально, але серце так само починає битися частіше і через поверхневе дихання людина не здатна вдихнути на повні груди, — пояснює психолог механізм виникнення панічної атаки та її вплив на організм. 

Вищеперелічені питання для змінення фокусу уваги ви також можете задати собі, чи іншій людині, яка зіткнулася з панічною атакою. 

В свою чергу, істерика супроводжується плачем, сміхом, тремтінням. Людині у цьому стані важко висловити свою думку, почуття або емоції.  У випадку, якщо поряд з вами опинилася людина, якою оволоділа істерика, психолог рекомендує залишитися з людиною один на один і вислухати її і дочекатися поки істерика пройде сама собою.

Важно зазначити, що на відміну від цивільного населення, істерика у ветеранів може бути спричинена конкретною подією або спогадом. За наявністю певного тригеру, ця істерика може бути регулярною. 

Проте, психолог наголошує, що кожен в першу чергу повинен дбати про власну безпеку. Якщо ви бачите людину в нестабільному стані — спочатку подумайте чи зможете ви їй допомогти. Якщо ви не знаєте як це зробити — покличте когось хто міг би це зробити або не чіпайте людину і дочекайтесь допомоги.

Як звернутися по допомогу?

Лінія Національної психологічної асоціації - 0 800 100 102 (10:00-20:00 щодня, дзвінки безкоштовні);

Лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів - 0 800 33 20 29 (цілодобово, дзвінки безкоштовні);

Лінія міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді» - 0 800 210 160 (цілодобово, дзвінки безкоштовні);

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правничої допомоги в Україні - 0 800 213 103 (понеділок-п'ятниця 08:00 - 18:00, дзвінки безкоштовні);

Дар‘я Рогалевич, НикВести