«Ми тут пережили все: окупацію, підпілля і обстріли». Яке майбутнє напівзруйнованої школи у Снігурівці

У мирному житті, якого Україна вже майже не памʼятає, від дітей можна було часто почути, як сильно їм набридла школа, навчання і уроки. Пандемія коронавірусу і два роки повномасштабної війни позбавили їх можливості очних занять. Останній фактор вплинув на це сильніше, враховуючи те, що школи стали ціллю російської агресії. Однією з таких мішеней стала опорна школа №3 у Снігурівці в Миколаївській області. Туди прилетіло дві російські ракети.

В якому стані заклад зараз і які плани на майбутнє має, розповідаємо у матеріалі «НикВести». 

Екскурсію навчальним закладом нам проводить директорка Вікторія Чернишева, яка всю окупацію була у Снігурівській громаді і підпільно організовувала навчання для дітей.

— Останній дзвоник наших учнів в стінах школи пролунав 23 лютого 2022 року. І тепер ми очікуємо на відновлення навчання, — розповідає директорка закладу.

Організували підпільне навчання вдома під час окупації

Перший обстріл навчального закладу стався у березні 2022 року — російський танк вдарив по фасаду школи.

— Абсолютно нормальна практика для них. Вони виїжджали, виганяли свої «стрілячкі» за територію міста і крили нас. Обстрілювали градами, наприклад, а потім поверталися і розпускали такі чутки, начебто це нас обстрілюють ЗСУ, — каже Вікторія.

У квітні 2022 року росіяни спробували виламати двері і зайти до школи через аварійний вхід. Однак керівництво цього їм зробити не дало. Пізніше на фоні чуток про проведення референдуму про входження Снігурівки до складу РФ опорна школа неодноразово зʼявлялась у відеосюжетах російської пропаганди. Це використовували для підготовки запуску навчання українських дітей за російською системою освіти. 

— Окупантська влада намагалася відкрити навчальний заклад за російськими стандартами. Сформований був відділ освіти, призначили директора школи і навіть пішов підбір кадрів педагогічних працівників. Але їм не вдалося цю школу відкрити, бо тут були обстріли постійно. Я їм сказала, якщо вони сюди зайдуть, сюди буде прилітати, — додає вона.

Поки росіяни розробляли власні освітні програми, Вікторія Чернишева змогла організувати навчання в окупації для понад 40 дітей. Уроками, як у школі, це не називали, адже боялись, що про них дізнаються окупанти.

— В окупації у нас було три вчителя. Ми складали розклад, і вивчивши графік руху ворожої армії, щоб з ними не зустрітись, почали займатись з дітьми вдома. Для нас і для них це були такі консультації, — згадує Вікторія.

Окупанти вкрали зі школи техніку і навіть ікони

Місто звільнили українські військові у листопаді 2022 року. При відступі з багатьох міських обʼєктів російські солдати вкрали тамтешнє майно, у тому числі, зі школи №3.

— Матеріальна база школи була велика. Всі класи з технікою. Багато чого виїхало разом з ними десь на лівий берег. Не все, але дуже багато майна шкільного було викрадено, і документації, багато чого пошкоджено, багато побутових речей забрали. Навіть ікони у мене в кабінеті, — сміючись каже жінка. 

По школі вдарили двома ракетами на Великдень

В ніч на 16 квітня 2023 року російська армія обстріляла Снігурівську громаду 12-ма ракетами С-300 з території окупованої Херсонщини. Дві з них прилетіли по закладу, зруйнувавши крило будівлі з третього по перший поверх. 

Охоронці на першому поверсі жартуючи кажуть: «Це так наші сусіди з Великоднем вітали».

— В період окупації в основному було що — дах, посічений уламками снарядів від РСЗО. Якби не цей приліт С-300, школа була б нормальна, можна було в ній працювати. Навіть вікна, вони були не настільки пошкоджені. Тут вибухова хвиля була дуже сильна. Одна ракета С-300 влучила прямо у заклад, а інша приземлилася під школою. Тобто поряд. З головного входу до школи вам може здатись, що проблема тільки у заміні даху, але там все набагато серйозніше, — розповіла Вікторія Чернишева.

Блукаючи пустими кабінетами школи, майже неможливо зустріти класи з цілими неушкодженими вікнами та стінами. В навчальних кабінетах досі пачками лежать підручники та різні іграшки. На питання про те, чи буде школа готова до старту офлайн навчання, в разі, якщо Миколаївська обласна військова адміністрація дасть на це згоду, Вікторія впевнено та з посмішкою на обличчі каже, що має на те надію:

— Зруйноване крило — це 9 класів з одного боку. Можна їх ізолювати. Зараз головне, щоб нам поміняли вікна. І зробили укриття. Хоча за проєктом, то нас начебто мають почати відбудовувати у 2024 році. І зараз нові технології, то все дуже швидко зводиться назад. Я маю надію, — сказала директорка школи.

Які плани на відновлення має заклад?

До початку вторгнення в 2021 році опорна школа потрапила в президентську програму «Велике будівництво», в рамках якої зробили термосанацію будівлі, реконструювали систему опалення та котельні. Вартість проєкту тоді склала 17,7 мільйонів гривень.

Зараз експертизу проходять два проєкти. Перший — на відновлення пошкодженої частини будівлі, а другий на підготовку протирадіаційного укриття під школою. Точних даних, скільки коштуватиме відновлення, немає. Тільки на облаштування укриття школа потребує 40 мільйонів гривень.

— Проект розробили на відбудову пошкодженої частини школи і на облаштування укриття. Бо під школою є протирадіаційне укриття. Експертиза триватиме десь до кінця березня. Відновлення зруйнованої частини профінансує державний бюджет а от за кошти на укриття ми поки нічого сказати не можемо. Вартість проєкту та реалізації 40 мільйонів гривень. Хоча ж його можна робити і частинками, правильно? Бо 40 мільйонів треба облаштувати під ноль, як то кажуть, а можна починати облаштовувати на 50 осіб потім ще на 50 і так далі. Не всю площу одразу, — розповідає вона.

Укриття розраховано на те, щоб в разі небезпеки вмістити всю школу — 1300 осіб. Хоча наразі у закладі вчаться 543 дитини, каже завуч пані Оксана, яка долучилась до нашої розмови з директоркою.

— На той час (мається на увазі дистанційне навчання в період окупації, — прим.) вчилась 431 дитина (загальна кількість учнів, — прим.). І навіть потім ще до нас дітки приходили з інших закладів на навчання. На сьогоднішній день у нас 534 дитини. І це абсолютно всі класи з першого по одинадцятий, є паралелі у нас по два-три класи. Це ж опорний навчальний заклад.

Тут варто також зазначити, що частково до школи за бажанням та згодою батьків приєднували і дітей з ліквідованого вже ліцею імені Тараса Шевченка. Цей заклад так само постраждав під час атаки у Великодню ніч. Проте планів на його відновлення немає.

— Це був вже вибір батьків. З 1 по 4 класи прийшли до нас. А з 5 по 11, в основному, у перший ліцей разом з вчителями. Тобто перевели колектив туди разом з дітьми. Але зараз він також буде розформовуватись, — розповіла директорка опорної школи.

Зараз працівники школи намагаються власними силами підтримувати школу, використовуючи допомогу від благодійників. Наприклад, в одному з кабінетів на першому поверсі техпрацівники шпаклювали стіни, аби підготувати клас до можливих занять з дітьми.

— Ми орієнтуємось на ті класи, де більш-менш цілі вікна. Робимо самі, як вміємо, так і шпаклюємо. Ви ж розумієте, проєкт лише на відбудову зруйнованої частини, на ремонт пошкоджень треба шукати десь кошти, — каже пані Вікторія.

Поки ми оглядали школу, до Вікторії Логвинівни прийшла вчителька молодших класів, яка зараз періодично проводить очні заняття для четвертих класів у безпечених місцях. Жінка розповідає, що за два роки війни діти в прямому сенсі перестали бути дітьми.

— Діти дуже подорослішали. Навіть якщо ми кажемо за зовсім маленьких, то це вже не ті діти, яких ми знали. Вони настільки по-розумному висловлюють свої думки, наче дорослі. Це вже не якісь історії дитячі, це вже про «Ми хочемо миру, нехай настане мир». Вони так само, як і ми, чують постійні глухі удари, бо поряд Херсон, лінія фронту зовсім недалеко. І нічого, звикли, психіка пристосувалась, хоч це і не нормально, — розповідає жінка.

Не дивлячись на те, що за короткий проміжок часу нам вдалось поспілкуватись лише з кількома людьми, можна сміливо зробити висновок, що кожен з них турбується долею школи. Починаючи від охоронця, що зустрічав нас на вході, завершуючи директоркою пані Вікторією, оптимізму якої можна лише позаздрити. Опорна школа в Снігурівці в період російської окупації — один з багатьох символів українства, який не дав ворогу можливості для просування власних наративів.

Аліса Мелік-Адамян, «НикВести»