«Весь час на ногах і без вихідних»: як сапери 808 бригади розміновують поля на Херсонщині

«Протипіхотні і танкові міни, ракети від «Смерчів», касети, розтяжки – чого тут тільки немає. Це в нас Женевська конвенція, заборона. У них цього немає. Вони їх ставляють, модернізують, а ми шукаємо. Якщо не побачив проволочку, потягнув – у кращому випадку трьохсотий, у гіршому – двохсотий», – каже командир групи розмінування 808 окремої бригади підтримки Сил підтримки ЗСУ з позивним «Субота», проводячи мене вузькою стежкою серед жовтих прапорців, яку обстежили сапери.

Уже по літньому припікає південне сонце. Група з шести військовослужбовців у саперному споряджені вагою з півтора десятки кілограмів крок за кроком обстежує чергову ділянку. Це поле поблизу села на Херсонщині, де у 2022 році відбувалися бойові зіткнення окупантів та українських Сил оборони. 

Лісосмуги густо всіяні капонірами для ворожої техніки, а обабіч доріг валяються хвостовики від «Ураганів» та чимало смертоносного заліза. Металошукачі саперів пищать, як заведені через кожні кілька десятків метрів. 

Майже за 8 місяців роботи 6 груп розмінування 808 бригади обстежили понад 10 тисяч гектарів земель, виявивши та знищивши близько 1500 вибухонебезпечних предметів: від гранат і артилерійських снарядів, до авіаційних ракет, мін і ракет для реактивних систем залпового вогню.  

Разом із однією з таких груп ми провели робочий день на Херсонщині, аби дізнатися про деякі особливості роботи саперів, а також про те, що мотивує хлопців займатися цією небезпечною справою. 

«Сапер вчиться все життя»

Перед тим, як почати безпосереднє обстеження ділянки для розмінування, сапери проводять попередній обхід, маркують «квадрати» прапорцями, оглядають проходи в прилеглих лісосмугах. Позначається місце для знесення осколків, гільз та іншого металолому, який не становить вибухової загрози. Окремо готується місце для небезпечних предметів, які потребують підриву.

«Перед тим, як винести боєприпас, ми його спочатку оглядаємо, і я вже потім приймаю рішення: виносить або підривати на місці. Без моєї команди ніхто нічого не робить. Робота постійно на ногах і ми працюємо майже без вихідних. Ми ж не приїхали сюди відпочивати» – говорить «Субота».

За словами командира, опанувати основи саперської спеціальності в наших реаліях можна за 4-5 місяців. Якщо людина раніше проходила службу або брала участь у бойових діях – вистачить 2-3 місяців підготовки. Але на цьому навчання не закінчується, адже війна стимулює розвиток технологій і нових засобів ураження противника. 

«Постійно в росіян щось нове знаходимо. Я сам кожен раз вчуся. Якщо знаходжу і не розумію, що це таке, то шукаємо в інтернеті, питаємо в колег, хто що використовує і що може бути, яка його дія, як знешкоджувати. Сапер вчиться все життя. Кожен день, кожен крок», – пояснює командир на фоні доповіді в рацію: «знайшли частину від НУРС».

Так за звичкою називають некеровані авіаційні ракети (НАР), які, щоправда, застосовують не тільки з літаків та вертольотів, а й із наземних пускових систем. Така знахідка відносно безпечна для перенесення і контрольованого підриву. Значно страшніші – протипіхотні міни різної дії. При чому як для виявлення, так і для знешкодження. 

«Протипіхотна міна типу пелюстки – це така штука, що металошукачем не знайдеш, вона пластмасова, там мало металу і треба акуратно працювати, щоб її не пропустити. Якщо пропустиш і наступиш – лишаєшся без ноги. Дуже страшні міни ОЗМ, які після спрацювання підривника підстрибують і вражають уламками на кілька десятків метрів» – розказує командир саперної групи, крокуючи поруч із уже обстеженим полем, на якому зеленіє озима пшениця. 

В умовах активних бойових дій гуманітарне розмінування, зокрема очищення сільгоспугідь може затягнутися на десятки років. Сапери кажуть, що постійно комунікують із фермерами на цю тему. Хтось не йде на ризик обробляти поля, де проходила лінія фронту. Інші – намагаються очистити землю самотужки. Часто це призводить до непоправних наслідків.

«Коли розміновується поле, робиться акт виконаних робіт. Цей акт підписуємо ми, сапери. Тобто ми гарантуємо що сюди можна заїжджати цивільним і обробляти його, – пояснює «Субота». – Але ж ви знаєте, як люди у нас: вони прожили рік під окупацією, їх звільнили, і вони стараються відновити роботу на землі, своїми руками виносять і шукають. Це небезпечно. В сусідньому селі пастух знайшов якусь запчастину, виніс її і все – пастуха немає. Ми їм кажемо: так не можна, треба викликати фахівців, а вони нам кажуть, що треба щось їсти і податки ніхто не відміняв. Отак і йдуть на свій ризик і працюють».

«Є ділянка – і її треба очистити»

Тим часом група саперів, яка працює сьогодні в цьому квадраті, має кілька знахідок для підриву. 

«Це частина від Джавеліна. Вона пошкоджена, але має всередині вибухові речовини. Ми її оглянули, прощупали, під нею нічого немає, будемо витягувати», – акуратно розгрібаючи землю, коментує Вадим, сапер 808 бригади. 

Недалеко лежить частина від того самого НАРу з цілою бойовою частиною, яка не спрацювала. Підриватимуть також 30 мм патрон від БМП та підривник до 122 мм артилерійського снаряду. 

Вадим родом із Білгород-Дністровська. До повномасштабного вторгнення Росії чоловік працював у Польщі. Проте вирішив повернутися, «бо дома родина, дружина і треба працювати, захищати наші домівки». 

«Не скажу, що страшно працювати. Можливо, до цього просто звикаєш. Так, є розуміння, що це небезпечні предмети, що ми їх виявляємо, переносимо, підриваємо. Але з часом до цього ставишся, як до звичайної роботи. Є ділянка – і її треба очистити, щоб тут люди могли працювати, ходити і не боятися», – каже Вадим. 

«Щоб ми повернулися додому, а русня пішла геть»

Його товариш по групі – «Кузя» – з захопленням розповідає про навчання за кордоном, куди він потрапив після мобілізації. 

«Нам багато і детально розповідали теорію, потім практикувалися, дуже цікаво. Чесно, я не бачу складнощів для себе. Так, буває трохи страшно, коли думаєш, скільки тут всього ще розкидано. Але потім себе налаштовуєш на роботу. Головне бути акуратним і звертати увагу на деталі, тому що сюрпризів вистачає», – каже боєць, розставляючи червоні прапорці біля чергової знахідки.

Сам хлопець із Запорізької області. Його рідне місто зараз окуповане, там залишилися близькі люди, друзі. Тому мотивація в нього дуже зрозуміла.

«Я хочу стати справжнім сапером, професіоналом. І щоб нарешті настав мир, щоб ми повернулися додому, а русня пішла геть», – говорить «Кузя». 

«Чули? Це був осколок» 

Місце для підриву сапери обрали в капонірі, де колись стояла російська техніка. В найнижчій точці хлопці зібрали вибухонебезпечні предмети, розрахували необхідну кількість тротилу і під’єднали підривник зі зворотнім відліком часу. 

«Через 5-6 хвилин буде вибух, рухаємось в укриття», – каже «Субота» і вся група саперів шеренгою направляється до іншого капоніру за кількасот метрів. 

Хвилини пролітають швидко. Лунає очікуваний вибух, а за ним – дзвінкий свист, який, здалося, прорізав повітря зовсім близько. 

«Чули? Це був осколок. І ми знаємо куди він упав. Якби ми сиділи отам за гіркою, то цей осколок міг би когось зачепити. Тому ми вас заховали у глибокий, прикритий капонір, – пояснює «Субота», який навіть не здригнувся в момент вибуху, запалюючи сигарету. 

«А тепер сидимо, куримо і йдемо дивитися на ефект нашої роботи», – спокійно каже командир. 

Ефект очікуваний – вибухівка рознесла все, що було під нею, утворивши невелику яму. Сапери провели огляд місця підриву і доповідають: «Всі боєприпаси зірвалися, небезпечних предметів не виявлено. Ще один квадрат чистий».

Іван Антипенко для «НикВести»