Фермер, який не зламався

54-річний Тарас Савченко - єдиний фермер Галицинівської громади, який не лише зберіг своє господарство під час повномасштабного вторгнення, але й зумів розвинути його. На господарчому хуторі, оточеному полями ячменю, фруктовим садом і баштаном, розташовані корівник, свинарник, склади та сільськогосподарська техніка. Тут навіть є ставок, де плавають осетри та стерлядь - символи віри в майбутнє та прагнення до розвитку. 

«Разом із батьком рили котлован і укладали бетонні плити для ставка. Це була його мрія, але він не дожив до її втілення. Торік я запустив у воду більше сотні мальків цінних порід риб. Завдяки компресору риба прижилась і за сім років зможе нереститись. Це стане ще одним напрямком господарства», - ділиться планами пан Тарас.

Фермерство на сухій піщаній землі на березі Південно-Бузького лиману вони з батьком започаткували у 1997 році. Разом поступово розвивали ділянку, провели газ і електрику, побудували господарчі будівлі, відремонтували стару техніку.

За словами Тараса Савченка, тяжка фізична праця – це не просто щоденний ритуал, а частина його сутності. Важко уявити, як цей обпалений сонцем і важкою працею чоловік разом із сестрою, старшим сином і двома робітниками управляється з великим господарством. Майже 50 гектарів землі під зернові, 74 корови, бичків і телят, 19 свиней. Майже три десятки років кожен день фермера - це нескінченна робота від світанку до сутінків, але він не скаржиться. В його словах - гордість за свою землю і прагнення годувати людей. 

«У мене в крові тяжіння до праці, до землі. Думаю, це спадкове, та й хтось має годувати людей», - ділиться думками про життя і працю Тарас Савченко.

Ферма на лінії вогню

Після 24 лютого 2022 року Галицинівска громада опинилася на лінії захисту Миколаєва від окупантів. У лісочку поряд з хутором пана Тараса розмістилась наша артилерія. Біля корівнику стояв танк. 

«Ось ця ракета одна з десятків, що прилетіли на наше поле і подвір’я. Зберіг її для історії, - показує фермер рештки реактивного снаряду з касетними боєприпасами. Російські обстріли тривали вісім місяців. Касети засипали поле, і фермер під вогнем сіяв ячмінь, навіть не усвідомлюючи всю небезпеку.

У липні 22-го від ворожого снаряду загинула мати пана Тараса. Жінка вийшла з дому нарвати груш на компот. Аж раптом обстріл…

Фермер постійно повертається у розмові до подій дворічної давнини: надто болючий етап життя. Але у підвалі склавши руки не сиділи. «Людина живе, поки щось робить, рухається», - схоже, головне гасло Тараса Савченка.

Люди залишали села, що обстрілюють, різали свої стада корів. Та фермер вирішив зберегти господарство попри все. Корівок і телят ховали у лісосмузі. Стадо вдалося рятувати, але згодом прийшла інша біда: ячмінь, що сіяли під обстрілами, не зібрали. Комбайн посічений уламками, по полю розкидані касети, скирта соломи, яку запасли на зиму, згоріла. І у першу зиму повномасштабного вторгнення постало питання, як годувати тварин. «Була навіть думка продати частину корів, але зима була тепла, стадо ходило на вільному випасі, так і перезимували, - згадує пан Тарас. – Звісно, що про розвиток й не мріяли».

Допомога прийшла від міжнародних гуманітарних організацій. Save the children, Данська рада у справах біженців, Міжнародна організація з міграції, International Rescue Committee та інші донори не просто дають постраждалим громадам їжу, предмети першої необхідності і гігієни. Нинішній етап їхніх місій: від засобів виживання людей – до засобів розвитку громад через підтримку місцевого підприємництва. 

Торік Тарас Савченко написав бізнес-план, як задіяти у виробництві закинутий свинарник. Отримав грант, придбав дев’ять поросят, і нині вони виросли і дають вже другий приплід. Ще один бізнес-проєкт – екструдер для виготовлення з ячменю більш поживної дерті для годування тварин. Цього року підтримала тваринництво і держава, виділивши гроші на корми для дійних корів. 

Війна обнулила бізнес

До повномасштабного вторгнення Галицинівська громада була серед найбагатших в Україні. Більше дев’яти тисяч людей мешкали в шести селах (Галицинове, Лимани,  Лупареве, Прибузьке, Степова Долина, Українка). Вирощували зернові і овочі, розвивали тваринництво. Більше тисячі жителів працювали на Миколаївському глиноземному заводі (МГЗ), в портах і на терміналах Миколаєва. Мільйони гривень податків і сплати за оренду землі надходили до бюджету громади від МГЗ. 

«Війна обнулила бізнес, вигнала людей з їхніх домівок», - говорить заступниця голови Галицинівської громади Любов Єгорова. До примусової евакуації села з лінії фронту жінка з родиною добами переховувалась у підвалі та пережила і російські танки у рідному Прибузькому, і розтрощений вщент центр села, і руйнування свого дітища – громадського простору, який будували гуртом. 

«За перші місяці повномасштабного вторгнення в громаді залишилась чверть населення. Люди масово виїжджали, у селах не було навіть де хліба купити. За вісім місяців постійних обстрілів зруйновані тисячі домівок, школи, дитячі садки, магазини, склади. Найбільше постраждали Прибузьке і Українка. Село Лимані росіяни час від часу обстрілюють і дотепер», - хвилюючись від спогадів розповідає пані Люба.

Після звільнення Херсону, коли агресорів відкинули на лівий берег Дніпра, люди почали масово повертатись додому. Переїхали до Галицинівки і мешканці розтрощених Олександрівки і Станіслава з Херсонщини.

«Людей чимало, але багато хто втратив роботу на заводі, порти закриті. До бюджету громади не надходять суттєві гроші. Нині ми думаємо, як далі жити і розвиватись. Зробили акцент на підтримку сільського господарства і мікропідприємництва. Люди мають самі створювати собі робочі місця», - говорить заступниця голови громади. 

Грант = психологічна допомога

Любов Єгорова допомагає громадським організаціям і місцевому бізнесу писати заявки на міжнародні гранти з відновлення: «Умовити людину, яка усе життя працювала на заводі, розпочати власний бізнес, доволі важко. Тож, я дуже радію, коли бізнес-проєкт отримує гроші на реалізацію». 

За підтримки міжнародних донорів у громаді відкрилася пекарня, перукарня, відновили пожежну станцію, магазини, склад, шиномонтаж. «Це не лише матеріальна допомога людям. Коли ти багато втратив, розгубився у житті і зневірився, то гранти стають не просто новим стартом, а великою психологічною допомогою», - впевнена Любов Єгорова. 

Замість епілогу

У планах фермера Тараса Савченка – збільшення вп’ятеро поголів’я свиней, розведення червоної риби, переробка м’яса і виготовлення копченостей, ковбас. А ще – зробити торгівельну точку для реалізації продукції ферми. Досить вже здавати м'ясо за безцінь перекупникам. 

На запитання «Звідки беруться мрії» пан Тарас відповідає: «Життя вчить, що для виживання фермеру треба постійно рухатися вперед. Стояти на місці - означає втратити все. Завдяки підтримці донорів, з'являється шанс втілити свої мрії в реальність».

Олена Горячева