«Эра Гонтаревой». Стоит ли говорить «спасибо» главе НБУ

Реформы НБУ были очень болезненными и непопулярными и сделали из руководителя НБУ «врага народа».(Укр.)

Напередодні голова НБУ офіційно оголосила, що йде з посади. Несподіванкою це не стало, оскільки Гонтарева уже давно готувала свій «план відходу».

Передбачалося, що націоналізація «Приватбанку» буде останньою її справою. Утім, пошуки заміни затягнулися. Наразі досі невідомо, хто стане наступним, десятим головою Національного банку, але, за інформацією ЕП, уже у найближчі дні це питання може вирішитися.

- Як і  обіцяла, повідомляю вас про своє звільнення завчасно — за місяць, — заявила Гонтарева на своїй останній прес-конференції у ролі керівника НБУ.

Вона підвела підсумки своєї трирічної роботи і назвала свої основні досягнення: макроекономічна стабільність, реформа банківського сектора і переформатування роботи самого НБУ.

Тож Гонтарева йде з посади за власним бажанням, з гордістю, але, водночас, з найбільшим антирейтингом, який колись міг би мати очільник регулятора. І цьому є логічне пояснення — реформи НБУ були вкрай непопулярними і болючими для населення, хоча іноді й необхідними.

Отже, які три основні реформи зробили із Гонтаревої «ворога народу», як вони змінили банківську систему, і чи варто їй дякувати. Саме про це піде мова далі.

Очищення банківської системи

- Голову правління слід похвалити за успіхи, досягнуті в зміцненні НБУ як професійної і незалежної установи, за очищення банківської системи і дбайливе управління грошово-кредитною політикою, успіхи в зниженні інфляції і відновленні резервів, — так напередодні прокоментував новину про відставку постійний представник МВФ в Україні Жером Ваше.

Усе перелічене, безумовно, варте уваги. Але головний проект поки що чинного голови НБУ, який ще довго будуть згадувати та лаяти —  це «зачистка банківського сектора». Завдяки цьому проекту вона увійде в історію.

За каденції Гонтаревої з ринку фактично зникла половина банків. Так, на початку 2014 року в Україні існувало 180 банків, а зараз — 91.

Тоді, ще перед початком епохального «проекту», банківська система України за своєю суттю більше нагадувала фінансову піраміду. Українці до цієї фінансової піраміди звикли і вона їм подобалась, особливо тоді, коли вивчали пропозиції банків за депозитними програмами.

Так, за часів головування в Нацбанку того ж Сергія Арбузова відсоткові депозитні ставки  сягали 20%, за «нульової» інфляції, що є нонсенсом. Такі ставки, зазвичай, дуже сповільнюють економічне зростання.

Найчастіше такі високі ставки давали саме ті банки, які належали так званим «фінансово-промисловим группам», або простіше — «олігархам». Чи збиралися вони колись повертати залучені у населення депозити за «божевільними ставками» — цікаве питання.

Чи працювали ті банки за законом? Безумовно, ні. Вони «відмивали», «малювали звітність» та «пилососили ринок депозитів». В інтересах своїх власників. Це робили майже всі — від малого до великого.

Роками бізнес створював банки, щоб майже безкоштовно фінансувати свої проекти за рахунок грошей населення. Так робили і Ігор Коломойський з Приватом, і Дмитро Фірташ з «Надра банком», і Костянтин Жеваго з «Фінансами і Кредитом». Це, звісно, далеко не повний перелік.

Часто такі банки збирали депозити, щоб повертати старі, працюючи за принципом фінансової піраміди. Але більшість грошей, зібраних з населення, направлялась на кредитування власного бізнесу.

Стара банківська система не мала права на життя

Де голові НБУ варто дорікати, так це у методах, які вона та її команда використовували для очистки банківської системи.

Очищення банківського сектору вимагає якісного раннього втручання НБУ в кожному окремому випадку. Регулятор повинен був наглядати за банкірами та їх власниками, у яких було велике бажання перед ліквідацією вивести більшість активів.

Враховуючи, що наразі рівень повернення активів у збанкрутілих українських банках часто не досягає 10%, то важко зрозуміти, де в цей час був нагляд НБУ. Кошти з багатьох проблемних банків виводилися саме в період дії тимчасової адміністрації.

Відсутність нагляду з боку НБУ дала власникам українських банків можливість обирати: витратити сотні мільйонів гривень, або навіть мільярдів, на докапіталізацію своїх банків, або заробити на цій реформі, вивівши зі своїх банків мільярди гривень у офшори, та фактично отримати можливість не погашати кредити. Вони обрали другий варіант.

Вкладники безповоротно втратили понад 190 млрд грн, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування вкладів фізосіб.

І такий безлад відбувався не тільки на початку каденції Гонтаревої, а також протягом 2016 року. Наприклад, банки «Хрещатик», «Михайлівський», Фідобанк та Євробанк — всі вони виводили активи тоді, коли НБУ вже декларував, що має реформовану систему нагляду.

Так, не можна винити голову НБУ «у знищенні фінансової системи». Більш змістовною є претензія, яка полягає у бездіяльності з боку нагляду НБУ, в той час як банкіри самі знищували свої банки. Так само не вистачало транспарентності в цьому процесі, про що може свідчити ситуація з тим самим Платинум банком.

Звісно, є маса запитань і до правоохоронних органів, які теж мали втрутитись у цей процес, але фактично проявляли бездіяльність. Однак, роль НБУ тут так само не варто применшувати.

Інфляційне таргетування

«Не думати про курс доллара», а «дивитися на ціни і вміст холодильника». Саме такі поради давала українцям Валерія Гонтарева.  

Вона стверджувала, що неможливо змінити доларизовану економіку за один рік. За словами голови НБУ, головна проблема української економіки полягає не в курсі долара, а в занепаді вітчизняного виробництва.

Хоча ще на початку своєї каденції вона була іншої думки та переконувала українців: ті, хто купуватиме долари по 12 гривень, ще пожалкують. Як виявилось, не пожалкували.

До економічних дисбалансів, які лишилися у спадок від Азарова-Януковича, додались активні бойові дії на Донбасі. В цей же час з України активно виводились мільярди доларів до офшорів з банків, які невдовзі мали збанкрутувати, що ще більше підвищувало попит на гривню.

Бюджет наповнювався за рахунок емісії гривні. На світових ринках в цей час падали ціни на зерно та сталь, які є основними експортними товарами України.

Тож на початку 2015 року спекулянти змогли розігнати курс до 40 гривень за долар після чого НБУ остаточно «закрутив гайки» на валютному ринку і стабілізував гривню на позначці 22 грн за долар.

Згодом теми курсу Нацбанк почав уникати та все частіше згадувати про інфляційне таргетування. Мовляв, нам курс не цікавий, головне - інфляція. Курс, буцімто, визначить сам ринок.

У 2016 році НБУ таки зміг досягнути своєї цілі — показника інфляції на рівні 12%. Інше питання: хто вірить регулятору і такій оцінці інфляції.

З великою ймовірністю, вона тепер просто не відображає споживчих настроїв населення. Водночас, долар і досі залишається найбільш надійною валютою для заощаджень в Україні.

Саме тому інфляційне таргетування — одна з найбільш суперечливих реформ НБУ, яку довелось впроваджувати Гонтаревій.

З іншого боку, фіксований курс у країні, економіка якої переважно залежить від експорту сировинних товарів — неможливий.

І часто курс гривні був проявом політично-економічного популізму, який накопичував економічні дисбаланси і сповільнював економічний розвиток країни.

Гонтарева, у свою чергу стала тією персоною, яка взяла на себе репутаційні ризики за перехід до гнучкого курсоутворення. Але загалом, проблема тут не стільки у самій Гонтаревій, скільки у загально-державному економічному безладі, похідною від якого і є курс нацвалюти за останні три роки.

Зміна ландшафтів банківського сектору та націоналізація Приватбанку

Не дивлячись на ринкові погляди голови НБУ, Україна за часів Гонтаревої стала країною, де домінують державні банки.

Після переходу Приватбанку у державну власність частка державних банків у чистих активах зросла до 51,3% з 28,1% на початку 2016 року. За депозитами населення — майже утричі до — 59,5%.

Націоналізація Приватбанку була останнім важким завданням для голови НБУ. І ця подія була неоднозначною, оскільки мала ще і політичне забарвлення.

Чимало співрозмовників на банківському ринку припускають, що Гонтарева у ситуації з Приватбанком виконувала «замовлення президента». І замовлення це досить дороге, оскільки коштуватиме платникам податків сотні мільярдів гривень.

Але мабуть лише так можна було забрати банк у колишніх акціонерів, щоб не зруйнувати всю банківську систему України.

З іншого боку: чи винна Гонтарева у тому, що банк Коломойського працював за принципом фінансової піраміди. Саме це дозволило український владі мотивувати необхідність націоналізації перед МВФ.

І дійсно, тепер, після націоналізації Приватбанку система реально очищена, докапіталізрована і більш менш стійка.

Але на жаль, як показує практика, держава Україна — поганий власник банків. І вже через декілька років, можливо, капіталізована система потребуватиме нових вливань з боку акціонерів.

Загалом, зміни часів Гонтаревої влучно охаректеризував один з українських банкірів, який, як і більшість фінансистів, позитивно ставиться до діяльності НБУ в цей період.

- Зміни часів Гонтаревої правильні за формою, але до їх суті можна поставити безліч запитань. Хоча знову ж таки, це не питання до однієї персони. Це питання до всіх гілок влади, які до виконання своїх обов'язків як ставились так і продовжують ставитись формально, — зазначив він.

Александр Моисеенко, Украинская правда