Комік на колесах Юрій Степанець: Кажете, дороги у нас погані? То ви по тротуарах не їздили!
-
16:45, 01 марта, 2019
Перші жарти випробував на реабілітологу
- Мій зад порахував Потьомкінські сходи в Одесі. Жартую, - каже 24-річний Юрій. До таких експериментів над собою хлопець не готовий. Проте скільки сходинок у під'їзді дома, де він живе, «п’ята точка» гумориста вивчила напам’ять. Однак він не скаржиться. Взагалі ні на що. Своє «особливий стан» Юрій зробив не приводом для скарг, а засобом привернути увагу до проблем.
- Я вчився на юриста у Національному університеті «Одеська юридична академія», коли почав грати у КВК. У 2014 році разом з другом вперше прийшов на «Розсміши коміка», потім почав збирати команду для участі у «Лізі сміху». Але так склалося, що у 2015 році я невдало стрибнув у воду з пірсу. Діагноз - ускладнена хребетно-спинномозкова травма, перелом хребта.
За рік я потрапив на реабілітацію до Запоріжжя. У центрі було багато пацієнтів, які лише пливуть за течією, нічого не роблять, щоб поліпшити здоров'я. Я зрозумів, що не хочу так.
Перші жарти випробував на своєму реабілітологу. Але він такий хлопець, що регоче з будь-якого приводу. Знаю, багато хто перед тим, як йти на «Розсміши коміка», обкатують жарти на 20-ти майданчиках, щоб зрозуміти, які працюють, а які - ні. Але я нічого такого не робив. «Розсміши коміка» - мій перший публічний виступ після травми. І одразу - перемога! (Юрій виграв супер приз 50 тисяч гривень. - Авт.).
Після цього я вирішив зібрати команду, щоби брати участь у «Лізі сміху». Спершу планував виступати разом з молодшим братом. Але він зовсім не має сценічного досвіду, тому я подзвонив студентським друзям з КВК. Вони мене підтримали. Спочатку нас було більше, але на «Лігу» я прийшов з Андрієм Воськалом.
Поки вибирався на сцену, застряг у дверях
— Раніше мої жарти були іншими. Чув про якусь смішну ситуацію і розвивав її у прикол. Після травми я став пропускати все крізь свій життєвий досвід, жартувати над собою та своїми проблемами.
В українському публічному просторі немає гумористів на інвалідних візках. Хіба що Юлія Тимошенко час від часу. В одних випадках суспільство не готово прийняти таких жартівників, в інших вони самі бояться себе проявити. Після травми мені теж було страшно. У людини, вихованої у нашій країні, яка перша думка? «Та кому ти потрібен?!» Більшість зупиняються на цьому етапі. А треба наважуватися себе показувати. Наприклад, хлопець на інвалідному візку Дмитро Щебетюк веде рубрику у програмі Майкла Щура на каналі «UA:Перший». У Facebook з'явився паблік «Паралічненько» під керівництвом Віталія Пчолкіна.
До речі, Зеленський та Кошевий уже в курсі, що на шоу «Розсміши коміка» бракує пандуса. І це не виключення, а закономірність. Можливо, у Києві є інклюзивні концертні майданчики, проте у моєму рідному Миколаєві - жодного.
Одного разу я виступав на сцені, куди мене затягували по сходах. Іншого разу двері були такі, що я застряг.
В гримерці з геями підколювали один одного
- У соцмережах мені пишуть різні люди. Є переконані, що я підставний актор, який сів у візок, щоби «краще» жартувати. На екрані глядачі бачать симпатичного хлопця (я так сподіваюся), стильно одягненого, у прикольній футболці. Ніхто не замислюється, що у мене під джинсами.
Один чоловік написав мені: «У мене молодший брат на інвалідному візку, так він постійно в памперсі». А я йому: «То ви хочете, щоб я на сцені у памперсі був?». Те, що я якісь речі не демонструю, не означає, що їх немає.
Я не лише жартую сам, але нормально ставлюся, коли на цю тему жартують інші. На фестивалі «Ліги сміху» ми були в одній гримерці з геями з команди «Шлюб ромашка». Вони казали нам: «Ми любимо жарти над собою, але коли вони реально креативні та кумедні». Ми охоче підколювали один одного. Головне в жартах на складні теми - вони мають бути без бруду.
Не кожна людина на візку зрозуміє, якщо над нею пожартувати. Але є й здорові люди, які ображаються на жарти. Це залежить від характеру, а не від того, що хтось без ноги чи руки.
Батьки до моїх жартів поки що не готові
Дуже дякую за підтримку родині! Стосунки у нас чудові. Ясна річ, я дещо нервуюся через гіперопіку. Цього, на жаль, не уникнути. Коли я жартую над собою, мама і тато дещо скептично реагують. До моїх жартів вони поки що не готові.
Але з іншого боку, батько у мене дуже любить пожартувати. Коли нервується за кермом, то можна знімати і викладати в ютьюб. Та й мама не проти посміятися. Ви б чули, як вона співає і танцює. Рано чи пізно, я буду аплодувати їй стоячи.
Щоб піти на побачення, потрібен посередник
- З моєю дівчиною Юлею ми знайомі давно. Але до травми майже не перетиналися. Знали одне одного в обличчя. Спершу я казав їй: «Навіщо я тобі потрібен з усіма моїми проблемами?». Але вона та ще «прилипала» (сміється). Тож торік ми відсвяткували другу річницю нашого кохання. І це два найщасливіші роки в моєму житті.
Ревнує мене навіть! Одного разу ми були в кафе і люди почали впізнавати мене. Підійшли дівчата, попросили сфотографуватися. І тут я помічаю, як Юля очима зирк-зирк. Приємно!
Мою Юлю ви бачили. Вона героїня нашого номеру «Хто не скаче, той москаль?»
Вийти на сцену, як багатьом здалося топлес, хоча там був бюстгальтер флай-бра, мала інша дівчина. Проте в останню хвилину все зірвалося. Тоді Юля запропонувала допомогу. Цей ролик набрав більше мільйона переглядів в інтернеті. І велику кількість негативних відгуків. Я думав: «У чому ж річ? Невже дівчина не сподобалася? Симпатична! І я ніби теж нічого». Як зрозумів потім - через політичний підтекст, якого там немає…
Щоб організувати побачення поза домом, нам з Юлею поки що потрібен посередник. Я живу на восьмому поверсі, у під'їзді - сходинки. Це перша незручність. Другий, вибратись у центр. У нас є машина, переобладнана спеціально для візка. Але батько та молодший брат їздять на ній допомагати бабусі та дідусю, тож доступ до авто буває не завжди. На щастя, поруч є доступне місце, де можна посидіти на терасі. Взимку там, щоправда, холодно: зняти шапку можна, а от куртку - ні (сміється).
Середній палець почав рухатися - вже добре
- Реабілітація триває, але повільніше, ніж хочеться. Те, що для звичайної людини є буденним, для мене радість. Наприклад, поява руху середнього пальця. Насамперед у нашому світі, де різні погляди бувають. Мізинець почав рухатися - добре. Миритися теж потрібно!
Майже все необхідне для занять я маю вдома: обладнану тренажерну залу. Нема такого: прокинувся, почистив зуби і пішов… Підйом, віджимання, розминка, заняття на спеціальному тренажері-кросовері та «велосипеді для ледачих», як я його називаю. Час займаюся, відпочиваю і роблю наступний підхід. Фізично це не важко, я вже накачався за ці роки. Набридає рутина.
Фрази «Встати, суд іде» поки остерігаюся
- Зараз я аспірант Одеської академії. Поєднувати юридичне та гумористичне життя не так і важко. Але фрази «Встати, суд іде», я остерігаюся (сміється).
Звісно, є бажання розвиватися у гуморі. Але формат туру, коли треба їздити з концертами по країні, поки що не для мене. Я й так три місяці відновлювався після участі в шоу «Ліга сміху». Там мені довелося постійно сидіти по декілька годин, тому почалися проблеми… Коли повернувся додому, то три місяці лежав на животі.
Працюю як ведучий у рідному місті. Хочу вигадати щось справді оригінальне. Жити треба так, щоб після себе залишити слід. І хай це буде навіть слід від коліс!
Жарти від Юри:
- - Якщо ти не маєш грошей, це не означає, що тебе будуть лікувати подорожником. Навіть ця процедура у лікарні платна.
- - Поки у всіх розвинених країнах пересаджують органи, медики у моїй лікарні не знають, як пересадити мене з візка на ліжко.
- - У моїй палаті було дуже багато іконок. Як з'ясувалося, це єдине знеболювальне у лікарні. Таку кількість я бачив тільки у церкві та маршрутці Миколаїв-Київ.
- - Мої друзі - як добре вино. По-перше, з кожним роком дружба дедалі міцнішає, а, по-друге, вони мене постійно розвозять.
- - Усі кажуть: «Дороги у нас погані». Люди, то ви по тротуарах не їздили
Якщо ви хочете допомогти Юрі пришвидшити реабілітацію, можете переказати гроші на картку ПриватБанку: 4149 4390 0330 2399. Отримувач - Степанець Оксана (мама Юри)
Ольга Ліцкевич, ЙОД.MEDIA