Володимир Бородянський: Ми додискутувалися до того, що нам необхідно захищати правду

До того, як стати спочатку радником президента Володимира Зеленського, а потім міністром з питань культури, молоді та спорту, Володимир Бородянський працював генеральним директором телеканалу СТБ, а потім очолював медіагрупу StarLightMedia олігарха Віктора Пінчука.

Тепер Бородянський пробує себе у новій ролі чиновника, серед обов'язків якого – регулювання медіасфери. Останні ініціативи Бородянського викликали спротив і критику – мовляв, колишній медіаменеджер у перспективі може стати ледь не головним цензором українських ЗМІ.

Сам міністр переконує, що його єдина мета – захистити українців від фейків та оздоровити українське медіасередовище.

Ми зустрічаємося із Бородянським не в міністерстві, а у коворкінгу Spaces, що розташований у Будинку профспілок, де команда міністра винаймає декілька офісів. Бородянський запізнюється через нараду в Кабміні й періодично відволікається на годинник.

– До того, як стати радником президента Зеленського, а потім міністром, ви були доволі ефективним медіаменеджером. А як ви можете оцінити свою ефективність як чиновника? 

– Ну, я не задоволений своєю ефективністю як чиновника.

– У чому складність?

– Не складність. Дуже багато процесів, за якими не стоять конкретні цілі. Важко налаштувати всю систему, щоб вона почала працювати на результат. 

А якщо казати тільки про себе, зрозуміло, що професійний чиновник знає всі інструменти управління, які є в державному апараті. Вони відрізняються трошки, ну, не трошки, але відрізняються від бізнес-інструментів. І тому зараз іде така звичка, як під це все підлаштуватися, навчитися.

– А ви вже змогли підлаштуватися чи ні?

– Ну, десь я підлаштувався, десь процес підлаштувався. Цей процес, який зараз відбувається – це перше.

Друге – все ж таки я звик керувати трошки в інший спосіб. Тобто в нас, в бізнесі, в якому я працював, менш командний стиль управління, більш ціннісний, скажімо, більш орієнтований на спільне розуміння цілей, цінностей і руху в одному напрямку. 

– А у чому полягають цінності міністерства, яке ви очолюєте?

– Ми оголосили цінності, на базі яких будемо відбудовувати наші стосунки. І ці цінності наступні: свобода – тобто міністр не контролює кожен крок своїх підлеглих, підлеглі мають розуміння і мають велику самостійність в тому, що вони роблять, і відповідальність – вони відповідають за те, як і що відбувається, і не перекладають відповідальність на інших. 

Це чесність – тобто в нас відкриті стосунки, всі питання ми обговорюємо разом, і якщо є якісь питання, то ми не замовчуємо, не додумуємо, викладаємо на стіл і вирішуємо, що з цим робити. Це справедливість. Тобто рішення, які ми ухвалюємо, приймаємо, вони повинні бути справедливими. І ми теж обговорюємо, якщо ми щось робимо, по відношенню один до одного... 

– Взагалі можна поєднати такі речі, як культура, спорт, молодь і гуманітарна політика з інформаційною політикою?

– Можна поєднати і треба поєднувати, я вважаю, тому що це велика синергія для всіх цих індустрій, для всіх цих сфер.

– Зараз, як людина ззовні, ви можете вже оцінити, наскільки катастрофічна ситуація була по цих напрямках – культура, спорт...?

– Я би не казав, що вона катастрофічна. Вона звичайна для нашої країни – не гірша, не краща, ніж в інших галузях. І взагалі, знаєте, коли ми кажемо, що в нас там катастрофічно... Мені здається, що треба визнати, що в нас нема катастрофи.

– Недофінансування?

– Це не катастрофа. Катастрофа – це коли війна.

– У нас війна.

– Нє-нє. Ви ж кажете в галузі. У галузі війни немає. Катастрофа – це коли гинуть люди. Катастрофа – це коли не вистачає на базові потреби.

– Діяльність міністерства, яким ви зараз керуєте, можна описати як гуманітарну політику України. На яких головних трьох китах базується гуманітарна політика особисто для вас?

– Ну, я вам скажу таким чином: для мене вона базується на китах свободи, гуманізму та довіри. Десь такі кити.

– А як ви для себе визначаєте свободу?

– Ми зробили кампанію до 21 листопада. І там є, напевно, те, що для мене є свободою – вільно творити власне майбутнє, вільно визначати свій шлях.

– Свобода – це і відповідальність?

– Вони завжди балансуються.

– Коли починаються розмови про відповідальність, виникає дискусія, які межі цієї відповідальності мають бути. Коли обговорювалася тема регулювання медіаринку, стало зрозуміло, що далеко не всі люди готові приймати ті нові правила, які ви пропонуєте. І, власне, ви і отримали порцію критики за ваші ініціативи.

– Так, це нормально. Значить, ми правильно працюємо.

– Аргументуйте свою впевненість.

– Ну, давайте. У нас 5 років іде війна. Вона складна війна. Вона незвична війна. Вона отримала назву "гібридна війна".

У цій війні багато різних елементів, у тому числі елемент інформаційної війни. Ми пропонуємо подивитися відверто на те, з якими викликами стикається країна, проти якої здійснюється така агресія. 

І одним з таких викликів є дезінформація, споживання людьми великої кількості фейків. Є дослідження, в якому говориться, що тільки 8% людей від всього населення України можуть відрізнити фейк від не фейку. 8%! Тобто 90 відсотків не можуть цього зробити.

– Приблизно такі самі відсотки ви можете отримати у більшості країн світу, навіть розвинених.

– Інші країни не ведуть війну. Для інших країн це не є загрозою, я не знаю, які там відсотки. І інші країни також починають захищатися. У різний спосіб. В них є різні інструменти захисту. 

Просто для нашої країни це загроза національним інтересам і навіть існуванню країни. І я вважаю, що ми відповідально повинні до цього підійти і встановити правила розвитку і захисту свого інформаційного простору.

– Я бачила вашу презентацію, і ті ініціативи, які я вивчала, направлені більше на внутрішній ринок. Це не про загрозу від зовнішнього втручання….

– Чому тільки на внутрішній? На будь-які. Ініціативи направлені на контент, який споживається всередині країни. На контент – неважливо, він зовнішній, внутрішній. 

В цьому відмінність – тобто ми не направляємо свої зусилля в принципі на якихось конкретних людей або інституції, ми направляємо свої зусилля на контент.

– Досвід яких країн в цьому питанні ви вивчали?

– Це хороше питання, я відповім на нього. Ми вивчали досвід багатьох країн: і Британії, і Франції, і інших країн Європейського Союзу. 

Але ми повинні розуміти одну річ, що Україна сьогодні стикається з такими викликами, що зобов'язана творити власне законодавство в цій сфері. І не просто власне творити, я думаю, що це законодавство стане частиною європейського законодавства, коли ми тут все це зробимо.

– А не пізно – уже 5 років минуло?

– Пізно, не пізно, треба робити. Я вважаю, що інформаційні атаки продовжуються, загрози зберігаються, і наш обов'язок зробити так, щоб українці зменшили споживання дезінформації.

– Є ініціатива про адміністративну чи кримінальну відповідальність за поширення маніпуляції чи дезінформації. Насправді у Європі, у Сполучених Штатах Америки досі триває дискусія стосовно різниці між цими поняттями. Не говорячи вже про відповідальність за її поширення.

– Сьогодні поки ми дискутуємо про дезінформацію, як треба це регулювати, ми додискутувалися до того, що нам необхідно захищати правду. 

Тобто ми можемо ще скільки завгодно проводити дискусій, але все менше і менше ми можемо знайти правду і інформацію, яка не ставить собі за мету якось змінити нашу поведінку або наш вибір, яка надає для людини всі аспекти тієї чи іншої події. Тому змінився час, сильно змінився.

– Запропоновані вами ініціативи направлені проти інформаційної загрози з боку держави-агресора, я маю на увазі Росію, чи все ж таки з боку власних ЗМІ в Україні, олігархічних ЗМІ, які в тому числі критично ставляться до влади? 

– Я завжди є і буду залишатися прихильником критичного ставлення до влади. Це нормально, це правильно. І спокійно відношусь... я щиро ціную засоби масової інформації, які критично відносяться до влади. Тому що це дуже важливий елемент побудови сучасного суспільства.

Але є ЗМІ, які ставлять собі за мету не розбудову демократичного суспільства, а переслідують у своїх матеріалах подекуди якісь економічні або політичні інтереси. І от тут є конфлікт. 

– А як це визначити?

– Не знаю поки що.

– Тому що і про "Схеми" можуть сказати, що вони переслідують політичні інтереси...

– Ні, в них немає політичних інтересів. Їх не можуть в цьому звинуватити.

– Думаю, Портнов може вважати інакше.

– Ну, Портнов може вважати багато що. Я навіть не хочу цього коментувати. Тому важливо також, щоб журналістом могла вважатись тільки та людина, яка має основне джерело доходу від професійної діяльності. Це теж критерії. 

Є дуже тонка грань між критикою, свободою слова і захистом інформаційного поля від дезінформації. Ми повинні її провести. Зрозуміло, що ми не захистимось від всіх варіантів маніпуляцій і дезінформації, але ми повинні закрити 90% таких зловживань.

– Запитаю ще раз. Ви бачите більшу загрозу з боку Росії чи все ж таки з боку українських медіа?

– Неважливо.

– Ну. як це неважливо? Ми ж перебуваємо у стані гібридної війни...

– Я поясню. Тому що в нас є на внутрішньому ринку медіа, які можуть бути пов'язані з країною-агресором. 

Давайте так. Якщо говорити про те, звідки виходить основна загроза, так – від Російської Федерації. Як вона виходить (чи зсередини країни, чи тільки ззовні) – вона є і там, і там. Вона на різних шарах суспільства.

– Але ви маєте усвідомлювати, що ви, колишній медіаменеджер, зараз у статусі чиновника намагаєтесь нав'язати якийсь порядок денний для журналістського середовища.

– Дивіться, я скажу таким чином. Мені комфортно, і я поясню чому. Я, коли вирішував піти на державну службу, я із собою вів діалог.

І я для себе вирішив, що я іду служити. Це як служити в армії. І коли служиш країні, то нема таких переживань, що це приємно чи неприємно.

Якщо ти ціннісно розумієш, що це необхідно робити, то людина це робить, і я це роблю. А ціннісно – це, не те, що мені хтось нав'язав чи там я десь підгледів і хочу це зробити, тому що просто хочу. 

Ні, я глибинно вважаю, що нам необхідна модель, система захисту національних інтересів в інформаційній сфері і в інших сферах також. У нас повинен бути український національний егоїзм, здоровий український національний егоїзм – економічний, інформаційний.

– З приводу служби, є така фраза "Служить бы рад, прислуживаться тошно". Є думка, що Володимир Зеленський (про це, власне, говорив у інтерв'ю Андрій Богдан) дуже чутливий до критики з боку ЗМІ. І усі ці ініціативи, які лунають з вашого боку чи з боку колишнього менеджера телеканала "1+1" Олександра Ткаченка, на думку журналістів, робляться в тому числі через таке ставлення з боку Зеленського. Ви з ним обговорювали це питання?

– Я говорив про це. Ми говорили, що я буду це робити. Ні слова не було про критику на адресу уряду або Зеленського, або ще когось. Ми взагалі це не обговорюємо, говорили тільки про захист інформаційного простору, ні про що інше. 

І тому я щиро вірю і бачу, що Зеленський хоче змін в країні. І це така дуже чесна позиція в нього.

– Давайте спробуємо уявити, що зараз всі ці ініціативи приймемо – у нас з'явиться омбудсмен з інформації, з'явиться адміністративна, а потім кримінальна відповідальність за поширення дезінформації. Як знайти людину на посаду омбудсмена, яку би поважали на медіаринку?

– Ми забігаємо дуже наперед, тому що ми ще до кінця не визначилися з функцією омбудсмена. Зараз його функція, як ми бачимо – це відстоювання інтересів держави і звернення до суду, коли відбувається, наприклад, історія з "распятым мальчиком". 

Чисто юридично нема постраждалого і тому неможливо звернутися до суду. Коли з'являється омбудсмен, з'являється представник держави з цих питань і він може звернутися до суду. Тобто з'являється інституція, яка починає відстоювати національні інтереси України. А достойних людей багато, я думаю, ми знайдемо когось. 

– Ну, добре, давайте розглянемо відому історію про розіп'ятого хлопчика. Держава Україна виграє, наприклад, цю справу. Що відбувається далі? Інформація вже поширена, вже всі знають історію про хлопчика, вона поширена навіть була не всередині країни, а й на окупованих територіях і в Росії… 

– Я розумію. По-перше, дуже важлива юридична оцінка фактів дезінформації. Це фіксація.

– Це створення прецедентів?

– Це створення прецедентів, це фіксування інформаційної війни проти нашої країни. Тобто державний телеканал Російської Федерації розповсюдив спотворену інформацію, яку сам, як це правильно сказати, придумав. Це дезінформація. Це перше. 

Друге: ми думаємо, як зробити таким чином, щоб в незалежності від того, звідки прийшла ця дезінформація, щоб її автор ніс відповідальність згідно з міжнародним законодавством в тому числі. Я не знаю, поки що, як це зробити, у мене немає відповіді.

– В якому суді?

– Немає в мене зараз відповіді. Треба думати про таку історію – що в дезінформації, яка стосується війни, в неї нема кордонів.

Можливо, для цього необхідно буде змінювати європейське законодавство... Просто я зараз на такий тонкий льод стаю, тому що я юридично не підкований зараз в цих питаннях, але розумію, що за дезінформацію проти будь-якої країни, а особливо в період війни, повинна бути надвідповідальність.

– Чи не постраждає від цього свобода слова в Україні?

– Не повинна. Відповідальна свобода слова не повинна постраждати.

– А як це забезпечити? 

– Ми вже прописали в нашій концепції, що одним із принципів нашої роботи є те, що це законодавство не можна використати проти журналістів, які ведуть розслідування і які ведуть професійну діяльність, яка не є дезінформацією. 

Тому і вводиться багато різних елементів. Тому і важливим є суспільний мовник, є підтримка і індексація змін на перевірку фактів. Тут неможливо вирішити тільки відповідальністю – кримінальною, адміністративною. Це широкий спектр роботи.

– Добре, професійні медіа ми розібрали. Але ще багато фейкової інформації, дезінформації розповсюджується соціальними мережами, Фейсбуком, наприклад.

– Ви мене в медіа постійно закидали, а я вас звідти витягую. Я вам говорю, що ми не про медіа, ми про контент, і неважливо, де він. Якщо він є у Фейсбуці, це не дуже складно, бо ми говорили з Фейсбуком про це.

– Але, наприклад, інформація вже поширилася, її прочитала величезна кількість людей...

– Або не величезна.

– Зараз інформація поширюється дуже швидко.

– Добре, давайте так. Якщо ми побудували систему, в якій є система попередження, превенція розповсюдження такої інформації. Коли ми говоримо: так не роби, тому що це червоні флажки. 

Друга історія: коли ми можемо заблокувати цю історію в спосіб, який визначений законодавством. 

Далі, якщо в нас є індекси, наприклад, індекс поширювачів інформації, індекс достовірності, то ми, наприклад, розуміємо, що "Українська правда" має індекс 99%. І тому інформація, яка надходить від "Української правди", вона перевірена і достовірна. А наприклад, інформація, яка надходить від соціальної мережі...

– ...або якоїсь групи в Телеграмі...

– Або якоїсь групи в телеграмі. Але вони теж повинні індексуватися. Як тільки вони працюють з людьми, з великою кількістю людей, у них є індекс.

– Чесно кажучи, найбільшу загрозу зараз для поширення фейкової інформації становлять саме месенджери.

– Я з вами погоджуюся. 

– Ви можете почати регулювати контент. Але як ви буде регулювати контент у телеграм-каналі, який поширюється ще швидше.

– Якщо в телеграм-каналі в Україні поширюється системна фейкова інформація, то, можливо, ми скажемо: "Шановні громадяни, ви повинні знати, що в телеграм-каналі поширюється фейкова інформація. І ми як держава повідомляємо вам".

– Як ви це будете робити?

– Я поки що не знаю.

– Виходити на Національне телебачення, будете говорити: "Телеграм-канал "Шаурма Зеленського" розповсюджує неправдиву інформацію"?

– Я вам скажу таким чином: не на всі питання прямо сьогодні в мене є відповіді.

Я впевнений, що коли Google купляв Youtube в далеких 2000-х роках, він розумів напрямок, що з цього може бути, але не розумів усіх елементів, до чого розів'ється Youtube. 

Так і ми. Ми розуміємо напрямок, по якому ми повинні пройти, ми розуміємо виклики, які на цьому шляху в нас є. І ми розуміємо, що ми крок за кроком повинні забезпечити зменшення контенту, який можна назвати дезінформацією. От і все. 

А вже там будуть технічні складнощі, будуть обмеження – це зрозуміло. Ми будемо шукати варіанти, варіанти, варіанти. Самим сталим варіантом є розвиток критичного мислення в людей. Це фундаментальна історія.

– Це історія, на яку піде не два і не п'ять років.

– Це історія, на яку піде десятиріччя системної роботи.

– Ви зараз намагаєтеся регулювати канал поширення інформації. Але на виході все одно є люди, які знайдуть цю фейкову інформацію. Вони знайдуть її в Інстаграмі, в Телеграмі, де завгодно.

– Ну, ми ж розуміємо, що зі 100% будь-якого суспільства є, там, не знаю, 30% активного населення. 

Є, які активно там щось шукають, вишукують. Є інші, які більш пасивно споживають інформацію. Напевно, від тих 20%. А в тих 20% є ще 5%, які взагалі там інфоголіки, як це правильно сказати, і вони будуть шукати будь-яку інформацію, і тут ми, напевно, нічого зробити не зможемо.

Але в нас є велика кількість населення, яка буде споживати інформацію більш якісну. Якісну – мається на увазі, не спотворену або помічену як спотворена. То вони будуть знати. А взагалі завдання держави – виховувати критичне мислення. 

– Що ви будете робити в цьому напрямку? Вводити медіаосвіту в школах?

– Так, взагалі в країні, в якій відбуваються такі події, як в нашій, а саме війна – це є частиною безпеки людини. Я вже про це казав, ми ще не проговорювали це з Міністерством освіти і, напевно, це дуже наперед, але в тому числі частиною тесту, які здають діти як ЗНО або якісь там інші – це інформаційна безпека. 

Тобто розуміння, тому що критичне мислення – це ж не окрема дисципліна, воно знаходиться в інших дисциплінах: в історії, в математиці, я не знаю, будь-де, у викладачах, які викладають.

– Як людина, яка 14 років керувала однією з найбільших медіагруп, ви не вбачаєте свою відповідальність за те, що відбулося з українським інформаційним простором? На СТБ були дуже хороші новини свого часу. Потім пішов ухил в розважальний контент. Вам не здається, що в цьому теж причина і корінь зла?

– Я вважаю "Зважені та щасливі" якісним контентом, як і X-фактор, як і "Танцюють всі". Як і "Кохана, ми вбиваємо своїх дітей" – я вважаю, що це була наша взагалі соціальна місія. Ми цей проект запускали не через рейтинги. Ми не знали, які він збирає цифри, і нас багато за це критикували.

Але про що цей проект, якщо не про назву, а про суть? І про назву також. Це проект про те, що виховання є найважливішим елементом майбутнього дитини. І від того, як ви виховуєте дитину, скільки часу ви їй приділяєте, як ви її годуєте, як ви з нею проводите час, залежить, якою людиною вона стає. І тому ця історія – конкретно про критичне мислення.

– Що Бородянський робив би не так, як робив, якби у нього був шанс попрацювати ще 7 років?

– Мені ні за що не соромно, чесно кажучи.

– Ви можете погоджуватися зі мною чи не погоджуватися, але StarLightMedia є олігархічною медіа-групою по своїй суті і олігархічні медіа-групи в цій країні є частиною політичної корупції, яка переслідує свої цілі.

– Я вам скажу таким чином: у нас всі групи є олігархічними медіа. В самій назві "олігархічні медіа" є якась негативна конотація. 

Але в принципі, якщо це медіа, яке виконує все національне законодавство, і законодавство вибудоване таким чином, що ці медіа приносять суспільству користь в тому числі, то тут немає проблем.

– Ні, але… канали можуть показувати чи не показувати того чи іншого кандидата, можуть критикувати того чи іншого кандидата, що вони й зробили.

– Мердок, "Fox" критикував чи не критикував того чи іншого кандидата? Критикував! Америка – найдемократичніша країна.

– Ваш колега Олександр Ткаченко пропонує, наприклад, штрафні санкції для будь-якого медіа, яке 3 роки буде збитковим. Це якісний шлях боротьби?

– Я вважаю, що якісний шлях – це регулювання якості контенту. От я більше нічого не можу додати. Я не знаю інших якісних шляхів. Це перше. 

Другий якісний шлях – це підтримання медіа з високим індексом достовірності.

– Хто буде визначати індекс?

– Штучний інтелект. Так, щоб вбити нас наповал.

– Спеціальний додаток?

– Я шуткую, я не знаю, хто.

– Добре. Завтра зміниться влада, наприклад, і прийдуть люди, що будуть використовувати ці інструменти для цензурування медіа?

– Ми завжди розраховуємо на те, що прийдуть погані хлопці. По-перше, наше з вами завдання – щоб не прийшли погані хлопці.

Тобто ми повинні створювати такі інструменти і захисту, і балансу, і громадянської свідомості суспільства, що коли прийдуть погані хлопці – їм скажуть: но-но-но, хлопці, ви погані, ми вийшли і сказали вам, що ви погані. 

Поки що такого не було. Поки що українці виходили завжди проти чогось, не "за", а "проти". Це така інша трошки історія.

– Ви в тому числі відповідаєте за політику держави на окупованих територіях. Скажіть, будь ласка, що Україна як держава буде робити, щоб достукатися там до людей в гуманітарному плані?

– Нам необхідна ясність, як буде відбуватися процес реінтеграції. Правила реінтеграції, правила правосуддя перехідного періоду, донесення інформації до людей на тій території щодо того, що там відбувається. Всі ці елементи ми повинні робити. 

Ми зараз працюємо, щоб запустити інформаційно-розважальний канал на тимчасово окуповану територію. Такий наш маленький план. 

– Ви впевнені, що люди на окупованій території будуть дивитися український інформаційно-розважальний канал?

– Я в цьому впевнений.

– Що ви там будете показувати? "Зважені та щасливі"?

– Ми будемо показувати найкращі продукти українські і контент, який буде готуватися спеціально для цього каналу.

– Все ж таки, якщо подивитися на українське телебачення і російське телебачення, то звісно, є, перш за все, велика різниця у ресурсах, фінансах.

– По-перше, на російському телебаченні багато телеканалів, а ми робимо один. Тобто ми акумулюємо український ресурс для цього каналу. І ми будемо на рівні конкурувати з російськими. Подивимося. 

– А що для вас буде оптимальним результатом, щоб ви були задоволені тим, що ви зробили?

– Я взагалі рідко задоволений у будь-чому. Це мій звичний стан.

– Давайте розглянемо ситуацію, в якій ви були би задоволені своєю роботою.

– З приводу задоволення. Ми повинні відбудувати всі ті процеси, які ми плануємо. У нас багато процесів. 

Наприклад, у культурі – захист культурної спадщини. Повинно з'явитися нове законодавство щодо захисту культурної спадщини. Повинен з'явитися реєстр, в який буде заноситися культурна спадщина, і ми хочемо, щоб за 3-4 роки ми занесли в реєстр не менше ніж 40% рухомої та нерухомої спадщини і провели інвентаризацію. Це перше. 

Друге, я був би задоволений, якщо ми почали би відновлювати нашу культурну спадщину, почалася б реставрація, збереження, тобто почалися би процеси відновлення. 

Третє, я був би задоволений, якщо наші музеї, наші театри стали виробляти більше культурного продукту і люди стали більше його споживати. В нас реально є прекрасні шедеври, нам треба навчитися їх демонструвати, залучати людей до розуміння їхньої власної історії. 

Я був би задоволений, якщо б історія перестала використовуватися як інструмент і стала б осмисленою. Необхідно побудувати Музей Майдану, закінчити Музей Голодомору, створити Музей сучасного українського мистецтва. 

Необхідно зробити так, щоб кількість українців, які займаються спортом, зросла. Для цього необхідно побудувати інфраструктуру. Як міську інфраструктуру, так і, назву так, палаци спорту в регіонах. Не вірите? Ви запитали про задоволення.

– Ви кажете про те, щоб будувати палаци, басейни в умовах постійного недофінсування... 

– Так, басейни, то і що? Це в рамках держави не такі вже й фантастичні кошти. Ми розуміємо, як це можна зробити. І будемо це робити. Плюс, ми і самі працюємо на те, щоб країна розвивалася і наш ВВП зростав. 

Наприклад, у нас завдання, щоб у структурі ВВП 1% складав туризм. Тобто якщо ми говоримо, що ВВП зросте на 3,5%, то плюс 1% – це 4,5 – це туризм, та сфера, за яку ми відповідаємо. Це наш вклад в розвиток економіки, щоб у нас з'явилися кошти, щоб будувати палаци спорту і таке інше. 

Так от, повертаємося. У мене великий список, що зробити, щоб я був задоволений. Я буду задоволений, якщо читання збільшиться на 29% у країні, якщо люди будуть більше читати.

– За який період? Рік?

– Ні, та ви що! Якщо буде там зростання по 5% на рік, це буде велике досягнення. Тобто до кінця строку існування – роботи в уряді. Я буду задоволений, якщо ми якісно реалізуємо програми щодо мобільності молоді. 

І наша молодь подивиться Україну і зрозуміє, що вона живе в країні, в якій багато досягнень, повірить у себе, повернеться назад і стане частиною громадянського суспільства. 

Про спорт, якщо повернутися, то ми хочемо, щоб кількість людей, які регулярно займаються спортом, зросла до 40%. 

Тобто в нас великі плани в різних сферах. І так – ми будемо задоволені, якщо буде захищений інформаційний простір. 

Ми будемо задоволені, якщо ми будемо жити в більш якісній країні, і якість життя людей покращиться. Покращиться як саме життя, так і тривалість життя. Як і віра в майбутнє країни. Це те, над чим ми працюємо.

Севгіль Мусаєва, Українська правда