За якими правилами відбуватимуться місцеві вибори. Пояснюємо

Верховна Рада внесла зміни до Виборчого кодексу. Цьому передувала адміністративна реформа – істотне укрупнення громад і районів. Унаслідок реформи кількість депутатів значно скоротиться, а отже – зросте конкуренція. 

Кандидати зможуть балотуватися щонайбільше до двох рад одночасно, хоча раніше могли змагатися одразу за 4 мандати. 

Для кожного кандидата чи кандидатки обов’язковою буде застава. Найбільше проблем із заставою матимуть самовисуванці, тому що в них ще немає виборчих рахунків, а заставу потрібно внести до реєстрації. Законотворці не додумалися владнати це питання.

Рух ЧЕСНО підготував огляд найсуттєвіших змін, аби пояснити виборцям і місцевим політикам, за якими правилами відбудуться вибори восени 2020 року. 

Партійний бар'єр

Якщо у вашій громаді понад 10 тисяч виборців, то вибори відбудуться за партійною системою – кандидати до ради будуть у партійних списках. Округи у великих громадах істотно збільшаться. Якщо ж виборців менше, залишиться мажоритарка і самовисуванці. 

ОТГ та районування затвердили нещодавно. Ось моделювання на прикладі Київщини, де буде виключно партійна система, а які громади матимуть кандидатів-самовисуванців.

Оскільки партіям тепер доведеться шукати кандидатів навіть у малих містах, виникає велика кадрова проблема. Ситуацію ускладнює паралельне балотування. 

Паралельне балотування

Паралельне балотування – це можливість висуватися одночасно і в мери міста, і в депутати міськради, і до райради, і до облради. 

Для розуміння того, скільки кандидатів могли йти до однієї й більше рад, і чому партії могли не перейматися розширенням лав своїх кандидатів, ось такий вигляд мало паралельне балотування на Київщині: 

Юристи наголошують, що балотуватися – це конституційне право громадян бути обраними, й обмежувати його ніхто не може.

Ще два місяці тому народний депутат від  "Слуги народу" Віталій Безгін у коментарі Руху ЧЕСНО запевнив, що паралельне балотування скасують, бо це "феодалізація виборів". 

До заборони "феодалізації виборів" не дійшло. Але наклали певні обмеження. Тепер кандидат може висуватися не більш ніж до двох рад. 

Цікаво те, що, як розповіла інша народна депутатка від "Слуги народу" Аліна Загоруйко, кандидатам у мери малих міст, де виборців до 75 тисяч, дозволили паралельно балотуватися в депутати міськради/райради/облради. 

А от кандидатам у мери великих міст, де виборців понад 75 тисяч, можна водночас висуватися лише до міської ради, а рівень райради чи облради для них закритий. 

ЧЕСНО вже писав, що ЦВК не зареєструє партію, якщо партія не дотримається гендерної квоти. У кожній п’ятірці кандидатів від партії має бути щонайменше 2 представники іншої статі. 

Раніше гендерна квота обов’язковою не була. Саме тому партії, які завжди висували більше чоловіків, ніж жінок, наразі інтенсивно шукають кандидаток.

Застави й нерівні умови

На місцевому рівні запровадили застави, яких на попередніх виборах не було. Хоча, наприклад, перші вибори мера Києва за часів незалежної України відбувалися з внесенням застави та збиранням підписів. 

Цьогоріч підписи виборців збирати не потрібно, але грошову заставу повинні внести усі кандидати. Це стосується і самовисуванців з малих громад, і кандидатів від партій.

Для кандидата в мери малого міста, де кількість виборців не перевищує 75 тисяч осіб, застава є сталою й становитиме приблизно 4 700 гривень. 

Кандидат у депутати, який балотується у громаді до 10 тисяч виборців, теж має сплатити сталу суму – близько 940 гривень.

Ті ж кандидати в мери, які балотуються у великих громадах, як і кандидати в депутати від партій, мають обчислити свою заставу з огляду на кількість виборців. По суті на кожну 1000 виборців треба внести 209 гривень.

В партійних кандидатів є поточні рахунки партії, з котрих можна внести заставу для реєстрації. Але не розв’язано питання щодо самовисуванців, які до моменту реєстрації не набули статусу кандидата, але вже повинні вносити заставу як кандидати.

Для розуміння: для кандидатів у мери великих міст ідеться про чималі суми застави. 

Як спотворили ідею відкритих списків

Громадський сектор вимагав від парламентарів ухвалити Виборчий кодекс, аби на парламентських виборах не було мажоритарної системи, яка дає політикам змогу вдаватися до гречкосійства, тобто по суті здійснювати непрямий підкуп виборців. 

Така низька якість політики впливає надалі на рівень розвитку громад і країни загалом.

Саме тому виборці мали б у бюлетені самі визначати, за якого кандидата від партії вони готові проголосувати. Тобто партії мали втратити монополію на висування конкретної людини в одному окрузі та дати виборцям змогу самостійно обрати кандидата, якого вони хотіли б бачити в раді.

На заваді відкритим спискам стала виборча квота, яку затвердили на рівні 25%.

Виборча квота – це кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Виборчу квоту визначає територіальна виборча комісія.

Простими словами, якщо партія поставила кандидата у списку 50-м, а за результатами виборів до ради проходять тільки 10 депутатів, то, щоб потрапити в цю десятку, потрібно не просто набрати більше голосів, ніж інші колеги з партійного списку, а більше за квоту. 

Отже, партії зберегли свій вплив на формування прохідної частини списку до ради.

Як не заплутатись у бюлетені

Окрім занадто високої квоти, спотворенню ідеї відкритих списків може сприяти й бюлетень. 

Його форма така, що закликає виборця обов’язково поставити галочку за партію. А от обрати кандидата від неї можна "за бажанням".

Тобто парламент вирішив не спонукати виборця визначитися з кандидатом від партії, якого він підтримує. І це дуже зручно, бо знову дає люфт для партій, аби заповнити це поле за виборця.

Вписування цифр у бюлетень залишає більше можливостей для впливу на волевиявлення виборців. Тому пропонувалося зробити місце для позначки навпроти кожного кандидата, щоб членам дільничних та територіальних виборчих комісій не доводилося трактувати результати голосування, що неабияк затягує час підрахунку голосів. 

Скорочення кількості депутатів

2015 року Україна обирала на місцевих виборах приблизно 160 тисяч депутатів, які мали протягом 5 років безоплатно працювати на користь громад.

Після адмінреформи кількість депутатів значно скоротиться внаслідок зменшення кількості рад після укрупнення громад і формування ОТГ. Ба більше, зменшиться кількість депутатів райрад, оскільки Рада проголосувала за нове районування областей в Україні.

Райради мали б узагалі зникнути, але законотворці не встигали внести зміни до Конституції, тому адміністративну реформу не вдалося виконати так, як того вимагають здоровий глузд і логіка.

Розподіл за районами перетворився на дуже непрозорий і заполітизований процес. Громадам навесні обіцяли, що, згідно з методологією Кабміну, вони стануть райцентром. Але за кілька тижнів до голосування районні центри змінювались у ручному режимі, що спричинило шквал протестів під парламентом з боку громад.

Обчислити кількість депутатів, яка має бути в новоутвореній ОТГ чи новоутвореному районі з огляду на кількість виборців, можна так:

Зауважимо, що законотворці все ще не передбачили компенсації за роботу в місцевих радах. Отже, громади знову шукатимуть політиків-волонтерів, які 5 років поспіль розпоряджатимуться не лише бюджетом, а й невідновлюваними ресурсами громади – землею, лісами, водоймами.

Ірина Федорів, Рух ЧЕСНО, УП