Двоє на вихід

Пізно ввечері 17 липня (в неділю, так) Президент Зеленський підписав накази про відсторонення Ірини Венедіктової від виконання обов’язків Генерального прокурора та усунення Івана Баканова від виконання обов’язків голови СБУ.

Виконувати обов’язки генерального прокурора тимчасово буде заступник Венедіктової Олексій Симоненко (власне він досі виконував всю «чорну» роботу. Зокрема – підписував підозру Порошенку).

Здавалось би, Симоненко – просто заступник, а є ще перший, Роман Говда - за логікою, статус "в.о." має перейти йому. Але ст.11 про "Правовий режим воєнного стану" не зобовʼязує Президента "робити ставку" саме на пешого зама, головна вимога – аби людина "відповідала критеріям і вимогам до посади".

Виконувати обов’язки голови СБУ буде перший заступник Баканова Василь Малюк (який і так весь цей час відігравав в Службі дуже важливу роль).

Обоє є надзвичайно, просто надзвичайно близькими до одіозного заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова.

Рішення Зеленського мало ефект бомби, що розірвалася.

І якщо про можливе звільнення Баканова чутки ходили давно, до Венедіктової її колеги у владі публічно і непублічно жодних претензій не висловлювали.

Тож що сталося? Чому саме зараз? Що буде зі Службою безпеки та Офісом Генпрокурора (адже одна справа – здійснювати подібні кадрові ротації в мирний час, зовсім інше – в період війни. Та ще й одночасно)?

LB.ua намагається розібратися в деталях.

Отже, почнемо. В чому різниця між «усуненням» і «відстороненням»?

Діяльність Офісу Генпрокурора і Служби безпеки України регулюється спеціальними законами.

Венедіктову відсторонили на підставі частини 2 статті 11 закону «Про правовий режим воєнного стану». В мирний час генерального прокурора призначає/звільняє Президент за згодою парламенту. Але зміни, проголосовані ВР в травні 2022 року, дозволяють главі держави в умовах дії воєнного стану «прийняти рішення про відсторонення від займаної посади посадової особи, призначення на посаду та звільняння з посади, якої віднесено до його повноважень» (тут варто зазначити, що деякі юристи вважають ці зміни неконституційними, але тут би мав внести ясність Конституційний суд. Який замовк ще до великої війни – давно і надовго).

Власне, за майже такою (з деякими незначними відмінностями) схемою півтора місяця тому з поста омбудсмана усунули Людмилу Денисову.

Запам’ятайте цей момент, ми ще до нього повернемося.

Тепер – про Івана Баканова. СБУ – військова організація, і саме тому указ Президента містить посилання на 47 статтю статуту ЗСУ. У ній йдеться про те, що причиною усунення може стати «невиконання (неналежне виконання службових обов’язків), що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків та створило загрозу настанню таких наслідків».

Як бачимо, в цьому випадку «мотиваційна частина» значно більш жорстка. Значно.

Чому? Про це – трохи згодом.

Добре, з законодавством розібралися, а реальні причини які?

Процитую Володимира Зеленського: «Зареєстровано 651 кримінальне провадження щодо державної зради та колабораціонізму працівників органів прокуратури, органів досудового розслідування, інших правоохоронних органів. У 198 провадженнях відповідним особам повідомлено про підозру. Зокрема, понад 60 працівників органів прокуратури та СБУ залишились на окупованій території і працюють проти нашої держави».

Тобто формально головна претензія до Баканова і Венедіктової полягає в тому, що вони проґавили у себе під носом силу-силенну російських шпигунів.

Чи обґрунтована така претензія? Однозначно, так!

Абсолютно обґрунтована. І до Баканова більше, аніж до Венедіктової – він довше на посаді (власне, з першого дня президентства Володимира Зеленського) – питань.

Звісно, у Службі на цей закид – своя відповідь. Згідно з офіційним повіомленням прес-служби, що зʼявилося після звістки про усунення, "з першого дня війни (очевидно, тут мається на увазі вторгнення 24 лютого, – С.К.) Служба виявила понад 350 агентів, 160 ДРГ та біля 10 тисячі колабаронатів". Особливий акцент – кейси Медведчука, Шарія, Деркача.

Але давайте будемо чесними: хіба в нас тільки в СБУ і в прокуратурі агентів Росії хоч греблю гати?

Як приклад, можемо згадати одного із заступників Секретаря великого державного органу (підкажу: на «Рус…» починається ім’я, на «Дем…» – прізвище), який особисто змушував членів Кабміну Азарова візувати в 2010-му році «Харківські угоди»? Хто він є і яку роль відігравав (-є) – ні для кого не секрет, але примудрявся залишатися в ситемі при всіх керівниках.

…Чутки про те, що Президент незадоволений роботою Баканова, ходили давно. Від початку великого вторгнення Росії про це заговорили активніше. Видання «Politico» навіть спрогнозувало, що звільнення от-от станеться. Володимир Олександрович відповів дуже різко: «Якби хотів – давно звільнив».

І от «цей час настав».

«Просто напруження поступово зростало, зростало, зростало, і, нарешті, чаша переповнилася», – пояснює один зі співрозмовників, наближених до процесу.

«Останньою краплею», за його словами, стала історія з затриманням колишнього начальника управління СБУ в Криму Олега Кулініча (за даними ДБР, він шпигував на користь Росії). Ще раніше були історії з ексначальником внутрішньої безпеки СБУ Андрієм Наумовим (утік за кордон, указом президента позбавлений за державну зраду звання генерала), екскерівником Служби в Херсонській області, зрадником Сергієм Криворучком (також підозрюється у державній зраді, позбавлений звання генерала). До речі, очільника Харківського обласного управління СБУ Романа Дудіна звільнили ще наприкінці весни («за те, що не працював на захист міста з перших днів повномасштабної війни, а думав тільки про себе особисто», пояснював тоді Президент), але його місце – в одному з найбільш «гарячих» регіонів – досі залишається вакантним. Вже після звільнення Дудіна СБУ звітувала про затримання низки зрадників на Харківщині.

Звісно, важливо пам’ятати, що Іван Геннадійович – друг дитинства Володимира Олександровича, вони багато років йдуть по життю разом, саме Баканов був очільником передвиборчого штабу Зеленського, також – першим головою партії «Слуга народу». А Володимир Олександрович – не з тих, хто зраджує друзів.

Якщо проаналізувати кадрову політику епохи Зеленського, можна легко пересвідчитися: навіть якщо людина з близького кола відверто провалювала роботу – аж до того, що її вимушено звільняли, все одно вона залишалася десь неподалік – на орбіті. Нехай і на символічній посаді, попри все. Канонічна історія – колишній заступник голови ОП Сергій Трофімов (ви вже забули, хто це, правда ж?), який – замість займатися регіональною політикою напередодні місцевих виборів (!) – літав з Вадимом Новінським на Афон, запоров все на світі, а після завершення кампанії тихенько перемістився на посаду радника.

Тож, логічно припустити, для Баканова вся ця історія завершиться просто звільненням.

З іншого боку. Якщо просто звільнення (через парламент, зрозуміло, про це – трохи далі), то навіщо було ініціювати відсторонення за такою важкою статтею? Невже не можна було просто викликати друга до себе та попросити написати заяву? Але цього не сталося. За інформацією LB.ua, про своє усунення Іван Баканов ... дізнався з новин. Як і багато інших членів команди Президента. Як от Сергій Шефір, наприклад.

Щодо Ірини Венедіктової такої інформаціїї немає, але – судячи з тону та підтексту її останнього фб-посту (єдина публічна комунікація за добу), генпрокурорку спіткала аналогічна доля.

Поговорімо ж і про неі.

Як на мене, ставити знак «дорівнює» між кейсами Венедіктової і Баканова не варто. Як мінімум тому, що Венедіктова, на відміну від Баканова, не є і ніколи не була наближеною до Президента людиною.

«Вона займається всім, чим завгодно, тільки не безпосередніми своїми обов’язками», «зовсім відірвалася від реальності», «забагато медійної активності», «формування власного політичного іміджу», «забагато спілкується з послами напряму»… Ви прослухали найпопулярніші закиди, які лунають в команді очільника держави на адресу Генеральної прокурорки.

Нічого не нагадує?

То я нагадаю. Рівно півтора місяця тому те саме – слово в слово – вони говорили про Людмилу Денісову. Один в один.

Але повернемося до Венедіктової. Однією з більш-менш обґрунтованих претензій, які до неї висувають – нескоординованість дій щодо обміну наших військовополонених. «Вона раптом почала активно тягати в суд російських полонених. Тут потрібно розуміти, що вже на етапі вручення підозри вони виходять з-під дії Женевської конвенції, перестають бути військовополоненими, а значить їх не можна обмінювати», – пояснює один з поінформованих співбесідників. «Памʼятаєш російського солдата, якому за вбивства нашого громадянина дали довічне? Судовий процес над ним тривав менш як тиждень – всі посли обурювалися: мовляв, ми так підриваємо довіру до судової системи. Так от, після того, як йому винесли вирок, Мединський (голова російської переговорної групи, – С.К.) подзвонив Арахамії (який є членом української делегації на переговорах з РФ, – С.К.) і сказав: «Що, крайнього знайшли? Так у нас тут ваших дві з половиною тисячі. З «азовцями» включно. Ми їм зараз швиденько вироків наштампуємо. Ну, а потім поговоримо».

Але зафіксуємо: насамперед і Баканова, і Венедіктову звинувачують в тому, що не зуміли протидіяти ворожим агентам. Зі злого умислу чи з некомпетентності? Або – о, жах! – бо самі були завербовані? І чи свідчить їхнє одночасне усунення/відсторонення про факт злочинної змови між ними?

Питання залишаються відкритим. Вочевидь, відповідь на них отримаємо незабаром.

А що незабаром? Що ж далі буде?

Далі мають розпочатися спеціальні перевірки.

У випадку СБУ (нагадаю, що Служба є мілітарною структурою) – згідно з дисциплінарним Статутом ЗСУ.

Щодо Офісу Генпрокурора, то там діє щось на зразок «внутрішньої безпеки» – Генеральна інспекція називається. Хто її очолить і як вона працюватиме, залежить від рішення в.о. генпрокурора Симоненка.

В обох випадках результати мають бути представлені Президенту, а він вже вирішуватиме, що робити далі (чи виносити на рівень парламенту питання про звільнення Баканова і Венедіктової).

Станом на ранок понеділка заступник голови ОП Андрій Смирнов казав, що треба дочекатися результатів перевірок, а там, мовляв, подивимося… Хоча очевидно було, що після таких голосних звинувачень (вони ж не на пустому місці робилися), ні Баканов, ні Венедіктова крісел не збережуть.

Однак ввечері вже стало відомо про те, що Президент вніс в парламент подання щодо Баканова – його проголосують на найближчому засіданні. Голоси, звісно, будуть.

Венедіктова заявила, що готова постати перед Радою (за законом, вона має звітувати). Проте, щось мені підказує, доповіді – ні на закритому засіданні, ні тим більше публічної не буде. Максимум – заслухають на комітеті. Та й то не факт.

Більше того, у випадку Венедіктової, до всього, що накопає «комісія», майже гарантовано долучать провадження ДБР щодо зрадників, які згадував Президент. Для «повноти картини», так би мовити.

Ну, а потім силовики займуться нею самою. Бо ж не можна так просто на весь світ оголосити те, що було проголошено, а «героїв» покарати простим звільненням.

Хто у нас буде новим очільником СБУ і Офісу Генпрокурора?

Це рішення ухвалюватиме Президент. Поза сумнівами, ВР його пропозиції підтримає.

Чи можуть нинішні «в.о.» піти «на підвищення»? Теоретично, так. Але практично це означатиме закріплення монополії Олега Татарова на в-с-ю правоохоронну систему.

Це накладатиме певні обмеження і на Зеленського і на Єрмака. Від постійних питань щодо його лояльності до критики з боку опозиціі, медіа та активістів-антикорупціонерів. Не кажучи вже про реакцію західних партнерів. Від яких – в нинішніх умовах – залежить дуже багато.

Тож, скоріше за все, Президент запропонує інші кандидатури. Які – дізнаємось незабаром.

Соня Кошкіна, LB.ua