Повна келеберда, або чому Роман Забзалюк склав депутатський мандат

З гнівом та обуренням усе прогресивне людство сприйняло підлі наклепи, які негідники розпускають про суддю Окружного адміністративного суду м.Києва Володимира Келеберду та його патрона й благодійника Андрія Портнова. Пащекують, начебто Володимир Іванович з великим ентузіазмом зустрів звістку про побиття спецпідрозділом «Беркут» мирних демонстрантів на Майдані в ніч на 30 листопада. Мовляв, завдяки цьому сімейний бюджет судді Келеберди тепер має збільшитись на 80 тисяч доларів і йому не доведеться виконувати вказівку з Адміністрації Президента про повернення цих грошей колишньому народному депутату від БЮТ Михайлу Соколову.

Також негідники кажуть, що 80 тисяч «зелених» – то завдаток, отриманий Келебердою від Соколова за винесення майбутнього рішення про, фактично, зняття з виборів кандидата по 132-му округу Аркадія Корнацького. Але ми в це категорично не віримо, оскільки загальновідомо, що Келеберда здатен написати найфантастичніший процесуальний документ абсолютно безплатно – просто заради любові до красного письменства…

З життя тарганів 

З 2007 по 2012 рік дніпропетровський бізнесмен Михайло Соколов нужденно трудився на благо українського народу на посаді народного депутата України від БЮТ. Робота йому дуже подобалась, але на парламентських виборах 2012 року партія не оцінила заслуг пана Михайла й включила його лише в непрохідну частину виборчого списку. Тоді, пролетівши повз парламент, Соколов вирішив балотуватись по «мажоритарці» — на одному з тих п’яти округів, де були в 2012 році перемогли опозиціонери, але результати виборів так і не були оголошені. 

Майбутній округ Соколов вибирав собі недовго: колишній керманич миколаївської обласної організації «Батьківщини» народний депутат України від БЮТ Роман Забзалюк (нагадуємо, що цей аферист був змушений 3 грудня 2013 року заявити про складання депутатського мандату) запевнив Соколова, що він за скромну винагороду забезпечить висунення його кандидатом у депутати від опозиції по 132-му виборчому округу з центром у місті Первомайськ Миколаївської області. Майже рік Соколов, повіривши Забзалюку, фінансував підприємливого нардепука та підгортав електорат у Первомайську, роздаючи окуляри й розвішуючи рекламні біл-борди з портретом себе, коханого. Але гроші на Забзалюка дніпропетровський крутелик витратив даремно: після оголошення повторних виборів «Батьківщина» знову висунула Аркадія Корнацького, який переміг на виборах минулого разу. А Забзалюку ця авантюра коштувала партійної посади. 

Як оповідають джерела в штабі «Батьківщини», зразу ж після висунення Корнацького кандидатом у депутати Соколов намагався влаштувати скандал партійному керівництву, стверджуючи, що витратив на Забзалюка та роздачу окулярів у Первомайську 1,8 млн. доларів, і що тепер він вимагає або повернення грошей назад, або забезпечення йому депутатського мандата. Але у відповідь Михайло Володимирович був відправлений в пішу еротичну подорож з порадою всі свої ультиматуми висувати персонально Забзалюку. 

Треба уявити розпач Михайла Соколова, який через отого Забзалюка не тільки вже «полиняв» на вельми круглу суму, але, у разі свого непроходженння до парламенту, мав викласти ще мільйон «зелених». Бо, як брешуть все ті ж негідники (чиряк їм на язик!), Соколов якось по-п’яні на збіговиську крутих рокерів у Дніпропетровську побився об заставу на один мільйон доларів з головою Дніпропетровської обласної ради Удодом і віце-прем’єром Вілкулом, що неодмінно стане народним депутатом на повторних виборах по Первомайському округу. А руки «розбивав», кажуть, сам голова Центральної виборчої комісії Охендовський. Напевно, подібні плітки – це кричуща провокація проти державних службовців, що посідають особливо відповідальне становище. Ну, хіба голова ЦВК чи віце-прем’єр здатні обговорювати будь-які теми, окрім як підвищення добробуту народу та неухильного дотримання конституційних прав і свобод громадян?

Тож Соколову не залишалось нічого іншого, як реєструватись самовисуванцем. Одначе без підтримки опозиції та ще й за наявності висунутого «Батьківщиною» єдиного опозиційного кандидата – Аркадія Корнацького – на перемогу годі було розраховувати. Але Соколов мав план, і цей план був простим, як господарське мило.

Річ у тім, що виборча кампанія розпочалась 16 жовтня, при цьому останнім днем подачі документів до ЦВК було 14 листопада 2013 року. Саме цим часовим інтервалом і вирішив скористатись Соколов, заздалегідь наймаючи на роботу в якості «технічного кандидата» такого собі Володимира Шиманського – дрібного київського підприємця, який на парламентських виборах 2012 балотувався під №16 у виборчому списку партії Наталії Королевської «Україна – Вперед!». За задумкою екс-бютівця, Шиманський зразу ж після реєстрації Корнацького мав подати позов про скасування – ні, навіть не реєстрації опозиційного кандидата, а рішення Управління внутрішніх справ Миколаївської області від 19 травня 2005-го року про надання Аркадію Корнацькому українського громадянства. Для цього заздалегідь була виготовлена фальшива «довідка» про те, що Корнацький, начебто, є громадянином Росії й користується російським паспортом.

За задумкою Соколова, Келеберда мав розглянути позов впродовж трьох днів і своїм рішенням, по суті, позбавити Корнацького українського громадянства. Після чого Соколов запропонував би опозиції свою кандидатуру й, «рятуючи ситуацію», подав документи до ЦВК для участі в виборах.

Таємниці окружного правосуддя

Сумно дивитись на колишнього політв’язня Левка Лук’яненка, що відбув майже три десятки років у таборах і в’язницях Радянського Союзу, але під старість остаточно вижив з розуму й перетворився на клоуна при кількох аферистах. Саме йому, а також голові Союзу офіцерів Євгену Лупакову ще в травні 2013 року тандем Забзалюк-Соколов підсунув для озвучення примітивну фальшивку: незграбно виконаний лист від імені Управління федеральної міграційної служби по Московській області на ім’я якогось адвоката з Москви Авдеева О.Н.

Якби б у Лук’яненка чи Лупакова було б на одну звивину в голові більше, вони б звернули увагу на те, що цей, так би мовити, «документ» датується 21 травня й починається словами «В ответ на Ваш исх. №52-з4 от 21.05.2013г…».

Тобто, 21 травня 2013 року нікому не відомий адвокат Авдєєв О.Н. з Окружної колегії адвокатів Московської області незрозуміло з якого дива направляє запит щодо Корнацького А.О. до Управління ФМС по Московській області, того ж дня цей лист надходить адресатові, реєструється в канцелярії Управління, несеться разом з поштою керівникові; той розписує запит на відповідний відділ і накладає резолюцію, лист повертається в канцелярію, звідкіля з поштою надходить до відділу. Начальник відділу розглядає пошту й призначає виконавця для підготовки відповіді. 

Виконавець одержує розписану на нього пошту й починає перевіряти по базах даних, хто такий Корнацький А.О., чи є він живим, коли отримував паспорт, чи є той паспорт дійсним… Потім виконавець готує лист-відповідь, візує другий примірник і передає помічникові начальника відділу. Той збирає подібні документи від різних виконавців і передає на розгляд начальникові. Начальник відділу візує другий примірник листа й через помічника здає вихідну кореспонденцію в канцелярію. Канцелярія несе на підпис начальникові Управління чи заступникові. Після підписання – реєструє в журналі обліку вихідної кореспонденції, проставляє дату й реєстраційний номер, за потреби – ставить печатку, заклеює в конверт і несе на пошту.

Запитання: чи могло все це відбутись впродовж одного дня? Будь-яка людина, що обізнана з особливостями функціонування державних установ, знає: на підготовку відповіді потрібно мінімум три дні. І то, якщо виконавець не перевантажений роботою, а питання не потребує проведення перевірки.

А якби в Лук’яненка та Лупакова було б не на одну, а на дві звивини більше, то вони б звернули увагу на те, що внизу листа не зазначено виконавця, лист не має вихідного реєстраційного номера, а набраний на комп’ютері бланк містить помилки. 

Якби б трапилось чудо й шановні державотворці замість того, щоби плескати язиками, поцікавились би інформаційним законодавством, то вони б довідались, що ані в Росії, ані в Україні подібний лист взагалі ніколи не міг бути направлений на ім’я якогось там адвоката, позаяк містить особисту інформацію, яка захищається законом і може надаватись виключно на запит суду або слідчого органу. 

Але чуда не трапилось, і Левко Лук’яненко, розмахуючи цією рептилькою, ось вже півроку на кожному розі роздає інтерв’ю під заголовками на кшталт «Треба звільнити національний організм від п’ятої колони». 

Так ось, спеціально для Левка Григоровича розповідаємо. Уродженець села Чаусово-2 Первомайського району Миколаївської області Корнацький Аркадій Олексійович, який нині балотується по 132-му округу, після служби в армії поїхав до Москви й у 1974 році поступив в Університет дружби народів ім. Патриса Лумумби – широкознаний в усьому світі навчальний заклад. По закінченні в 1980 році факультету економіки та права за фахом «Міжнародне право» він залишився працювати в Москві. У 1998 році повернувся в Україну, став займатись агробізнесом. На хвилі «помаранчевої революції» невиправний романтик Корнацький відмовився від російського громадянства, яке набув автоматично під час розпаду Радянського Союзу. Але, на відміну від більшості екс-росіян, що отримали посади з рук Януковича, Корнацький, дійсно, здав російський паспорт у Генеральне консульство РФ у Одесі, сплатив збір, еквівалентний 20 доларам США, і з 13 вересня 2005 року значиться таким, що вийшов з російського громадянства.

Ось, будь ласка, довідка Федеральної міграційної служби Росії.

А оце – довідка Генерального консульства в Одесі, видана на прохання Корнацького А.О. після істеричних виступів Левка Григоровича:

Але Забзалюк і Соколов не дарма заздалегідь, за кілька місяців до виборів, стали поширювати вигадки про те, що Корнацький – начебто громадянин Росії. 16 листопада, за кілька годин після того, як стартувала виборча кампанія, суддя Окружного адміністративного суду Келеберда відкрив провадження за позовом Шиманського до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області з вимогою скасувати рішення УМВС в Миколаївській області від 19 травня 2005 року про надання Корнацькому А.О. українського громадянства. Підставою для такого гучного позов якраз і став став виготовлений командою Забзалюка-Соколова і озвучений Левком Лук’яненком фальшивий лист Управління державної міграційної служби РФ у Московський області на ім’я московського адвоката Авдєєва О.Н. 

Але в першому ж засіданні, яке Келеберда призначив на 17 листопада – тобто на другий день після подачі позовної заяви (!) – трапився конфуз, який поставив Келеберду перед перспективою повернення завдатку: призначаючи позов Шиманського до розгляду в триденний строк як виборчу справу й залучаючи до участі в якості третьої особи ЦВК, Келеберда не звернув увагу, що ані Корнацький, ані Шиманський на той момент взагалі не були учасниками виборчого процесу. І не могли ними бути – трапився фальшстарт, оскільки заздалегідь підготовлений позов Шиманський відніс до Келеберди на кілька днів раніше, ніж ЦВК зареєструвала Корнацького кандидатом у народні депутати.

Володимир БОЙКО, «ОРД»