Пам’яті Леоніда Шараєва: «Його слід на землі залишився живим спадком історії»

Словами важко передати сум і скорботу жителів корабельного краю... Не стало Людини, яка тримала на своїх плечах цілу епоху... Його слід на землі для сучасників і нащадків залишився живим спадком історії: працюючі заводи і ферми, найбільші врожаї на полях, процвітаюча аграрна галузь і тваринництво, авіанесучі крейсери, суховантажі, риболовецькі траулери, рефрижератори, військові і наукові кораблі, нові житлові мікрорайони міста, будинки, лікарні, дитячі садки, кінотеатри, дороги...

Для попередніх поколінь він не був ані божком, ані кумиром,— перед посадами яких безсоромно схиляються. Він був геніальним керівником, вольовим, вимогливим, принциповим, далекоглядним, талановитим управлінцем, який упродовж десяти років блискуче тримав штурвал Миколаївщини, і підняв її розвиток на найвищу висоту за всю її історію.

Миколаєву, як місту корабелів, не було рівних на карті світу, — місто займало ключову роль у розвитку суднобудування. У людей були гідні умови праці, впроваджувався і поширювався передовий досвід, на полях — зрошення і передова техніка. Для попереднього покоління він був і залишиться зразком людини колосальної працездатності, гідності і добропорядності, культури і ерудиції.

Його вимогливість завжди поєднувалась з добротою, для нього не існувало чинів і рангів, він був своїм, доступним для простих людей і в ешелонах вищого керівництва.

Леонід Гаврилович Шараєв народився у родині робітника 12 квітня 1935 року у селі Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області.

Леонід Гаврилович завжди пишався, що він корабел, отримав фахову освіту—у 1958 році закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут.

Трудову кар’єру розпочав на Чорноморському суднобудівному заводі. І свою першу державну нагороду — медаль «За трудову відзнаку» він отримав у 24 роки за участь у спорудженні китобази «Радянська Україна».

З 1958 року — помічник майстра, майстер цеху, з грудня 1958 року — секретар комітету ЛКСМУ Чорноморського суднобудівного заводу в місті Миколаїв.

З 1960 року — 2-й секретар Миколаївського обласного комітету ЛКСМУ. У березні 1961—січні 1963 року — 1-й секретар Миколаївського обласного комітету ЛКСМУ. У січні 1963—грудні 1964 року — 1-й секретар Миколаївського промислового обласного комітету ЛКСМУ. У грудні 1964 — лютому 1967 року — 1-й секретар Миколаївського обласного комітету ЛКСМУ. На зміну комсомольській прийшла партійна робота. З 1967 по 1968 рік — завідувач відділу Миколаївського обласного комітету КПУ. З 1968 по 1973 рік — 1-й секретар Миколаївського міського комітету КПУ. Цю відповідальну посаду Леонід Гаврилович обійняв у 33 роки.

Саме у 70-ті роки, коли Шараєв Л. Г. працював 1-м секретарем Миколаївського міського комітету КПУ, у Миколаєві відбулась реконструкція сучасного Меморіального комплексу на честь 68-ми десантників-ольшанців, у місті з’явився сквер Десантників (пам’ятник вперше установлений через рік після закінчення Великої Вітчизняної війни).

Леонід Гаврилович завжди підтримував музикантів, поетів, композиторів, завдяки творчості яких уславлювався рідний край. Пісні про корабелів стали хітами, і донині є улюбленими творами наших земляків.

З листопада 1973 по 1975 рік — інспектор ЦК КПУ. Згодом працював у Києві, Луганську. З 19 вересня 1975 по 1978 рік — секретар Ворошиловградського обласного комітету КПУ. З 1978 по 3 листопада 1980 року — 2-й секретар Ворошиловградського обласного комітету КПУ. У 1980 році він повернувся до Миколаєва — очолити обком партії. З 16 жовтня 1980 по 25 травня 1990 року — 1-й секретар Миколаївського обласного комітету КПУ.

Даний період став одним із найбільш значимих як для області, так і для обласного центру. Стрімко йшла забудова міста, з’явився новий мікрорайон Намив, було збудовано першу 16-поверховівку, прокладено міський водогін, збудовано новий зоопарк. У 1982 році збудовано «Дитяче містечко «Казка», у 1987 році — сучасну будівлю залізничного вокзалу «Миколаїв» та переорієнтовано рух пасажирських потягів зі старого вокзалу.

Результати його успішного керівництва областю не обходили жодну сферу. При Леоніді Гавриловичу наш край був форпостом оборонно-промислового комплексу, де будувались авіаносці, значно розширив свої межі і потужності Широколанівський військовий полігон, освоювались високі технології. У регіоні розташовувалась безпрецедентна за своїми параметрами і цілями Первомайська ракетна дивізія, на острові Майський виконувала свої за дачі елітна частина «морських котиків», які перевершували за рівнем бойової підготовки підрозділи морського спецназу в інших країнах світу.

На карті нашого краю з’явилось нове місто-супутник з назвою Южноукраїнськ, яке з 1987 року є містом обласного підпорядкування (засноване 1976 року як селище міського типу Костянтинівка-2 Арбузинського району).

Шараєв Л. Г. — депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Член ЦК КПУ в 1981-1990 р. Член Центральної ревізійної комісії КПРС в 1981-1990 р. Депутат Верховної Ради СРСР 10-11-го скликань (у 1980-1989 роках). Народний депутат СРСР у 1989-1991 р. У 1982 році заочно закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС.

Внесок Шараєва Л. Г. відзначений на найвищому рівні: він нагороджений орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани», орденом «За заслуги» ІІІ ст., багатьма медалями. З 1990 року свій багатющий досвід реалізував на апаратній роботі в органах влади в Україні — 1-й заступник керівника секретаріату Верховної Ради України. За визначні особисті заслуги перед Українською державою нагороджений орденами «За заслуги» II і III ступеня — державними нагородами України. Навіть після того, як пішов на пенсію, і проживав з сім’єю у Києві, душею він залишався разом з корабельним краєм.

Вперше в Україні став автором ідеї створення земляцтва, яке об’єднало понад 400 миколаївців, і до 2010 року на громадських засадах працював заступником керівника Миколаївського земляцтва в Києві.

У долі цієї великої Людини усе викликає повагу і шану. Сердечність і любов до дружини, щирість і відповідальність у ставленні до доньки і сина, внуків, правнуків... Попри високі посади, які обіймав, йому була присутня надзвичайна скромність, відверте нехтування матеріальними надбаннями і благами.

До останніх днів свого життя їздив рейсовим автобусом на дачу під Києвом від кінцевої станції метро. Обіймаючи такі впливові пости ніколи не тримався за земне — мешкав з дружиною у звичайній двокімнатній квартирі київської багатоповерхівки. Його життя для нащадків — приклад честі, повної самовіддачі, високої ерудиції, знань.

Невимовний жаль... Біль і скорбота... Поділяємо горе рідних і близьких, сумуємо разом з Вами, підтримуємо Вас у годину смутку. Царство небесне Шараєву Л. Г. Світла пам’ять про Леоніда Гавриловича назавжди залишиться в серцях земляків, тих, хто його знав, любив і поважав, працював поруч із ним.

З сумом: Тазарачева Г. М., Матвєєв В. І., Агафонов В. А., Грицай І. Т., Попович Ю. В., Новожилов В. К., Рукоманов В. М., Гришин П. М., Ратинська С. В., Шовкопляс Н. М., Бондін Ю. Н., Захарченко А. Г., Демченко Т. В., Пащенко В. І., Качурін В. Т., Дідан В. В., Перепелиця М. С., Гержов Ю. І., Тульский М. І., Аркавенко О. В., Карпенко М. Д., Потапенко А. М., Макарова Н. Л., Мельніченко В. В., Озерний М. І., Польшакова В. В

«Рідне Прибужжя»