Ековідбудова півдня: куди зникають відходи руйнації та чим корисний приклад Харкова

Відходи від руйнації в Україні сьогодні займають близько 1 800 гектарів, що співставно з площею міста Чорноморськ, що під Одесою. Таке засмічення земель чинить негативний вплив на довкілля. Тільки по Одеській та Миколаївській областях екологічні збитки склали понад 50 мільярдів гривень. 

Що сьогодні відбувається з будівельними залишками, чим саме вони загрожують навколишньому середовищу та як не перетворити південь на велике сміттєзвалище – пояснюємо на прикладі Миколаївської та Одеської областей.

ВІДХОДИ СТАЮТЬ НЕБЕЗПЕЧНИМИ З МОМЕНТУ РУЙНАЦІЇ 

Будинок на вулиці Заводській, 35 у Миколаєві – один з тих, в який влучила російська ракета. Наразі будівлю демонтують, а утворені від руйнації відходи везуть на міський полігон. Так, власне, вже розібрали будинок, що стояв поруч – там майоріє порожнє місце.

Будівельники працюють тут щодня. «Раніше компанія спеціалізувалася лише на будівництві, а сьогодні доводиться демонтувати зруйновані будинки у різних містах Україні» – каже директор «Промградстрой» Олександр Ягольник. Він додає, що дивитися на таке важко, адже щодня приходять колишні жителі будинку і спостерігають, як тривають роботи. «Багато хто плаче. Ось тільки сьогодні приходила жінка. Вона також плакала. Казала, що 35 років прожила тут». 

Це лише один будинок з тисячі, які перетворилися на купу будівельного сміття на півдні. Загалом на Миколаївщині відходами від руйнувань засмічено вже 57 гектарів, на Одещині – 51. Ситуація є небезпечною для довкілля цих регіонів, адже таке будівельне сміття відрізняється від «класичного», розповів голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами, еколог-практик Кирило Косоуров. До такої сировини відноситься не тільки бетон та арматура, а й купа побутових речей та електричних приладів, що ускладнює його повторне використання. 

Експерт зазначає, що частина відходів містить токсичні речовини, які забруднюють повітря, ґрунт і підземні води. Наприклад, той же азбест, з якого у радянські часи виготовляли шифер, – належить до категорії небезпечних матеріалів. «В такому випадку негативний вплив на довкілля помножується у рази», – додає Кирило Косоуров.

Відходи від руйнації стають небезпечними з моменту свого утворення, повідомляє еколог: «От прилетіла ракета, виникла пожежа і продукти горіння вже потрапляють в атмосферу. Далі утворюється і лежить сміття, його вимивають осади й все це потрапляє у ґрунти, а з часом – у водоносні горизонти». 

ЧОМУ «ПОХОВАТИ» СМІТТЯ НА ЗВАЛИЩІ – ПОГАНА ІДЕЯ? 

З будсміттям, утвореним внаслідок обстрілів та вибухів, має бути декілька етапів поводження: збір на місці утворення, транспортування до місця зберігання, сортування та оброблення, знешкодження небезпечних відходів, повторне використання, утилізація та захоронення. За інших умов шкідливі матеріали, що містяться у будвідходах, можуть розчинятися і потрапляти у ґрунтові води. Тому так важливо проходити кожен з визначених етапів.

Але ця теорія на сьогодні не має практичного втілення в Україні. Тому усі спроби вирішити проблему з відходами руйнації зупиняються на другому етапі – транспортуванні до місця зберігання. Таких місць на Миколаївщині наразі визначено чотири, на Одещині – девʼять. Фактично, будсміття збирають технікою у місцях руйнації і потім вивантажують на полігонах ТПВ.  

До прикладу, на міському полігоні Миколаєва для цих потреб виділили 1 з 39 гектарів усієї території. Наразі це місце заповнено відходами руйнації на 30%, проте будівельники продовжують звозити туди відходи руйнації.  

А от в Одеській області на сьогодні 84% утворених будвідходів досі зберігаються за місцем руйнації будівель, й лише 16% – на полігонах ТПВ, повідомили в Одеській обласній військовій адміністрації.

ЯК ЩОДО РЕСАЙКЛІНГУ?

Вирішенням питання накопичення відходів такого типу може стати придбання спеціальної установки для подрібнення будівельного сміття. Спершу необхідно лише ретельно відсортувати утворене сміття, адже від цього залежить можливість його ресайклінгу.

«Найефективніше, що може зараз відбуватися – це розбирання завалів на місці, їх сортування та подрібнення. При подрібненні на місці обсяги цих відходів зменшуються у 5-8 разів. Відповідно, у треба менше транспорту для того, щоб його вивезти», – розповів голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами, еколог-практик Кирило Косоуров.

Сьогодні за таким принципом працює Харків. Ще до війни місто придбало спеціальний подрібнювач і використовувало його для переробки «класичного» будсміття, але через війну ця робота дещо змінилася.

Зараз відходи від руйнації спочатку обстежують сапери, після цього вони потрапляють на міський полігон ТПВ, де їх вже подрібнюють. Займається цим комунальне підприємство «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради. Їх у цьому консультують фахівці з Японії, які мають відповідний досвід, оскільки свого часу прибирали відходи руйнації після цунамі.  

Оскільки відходи руйнації мають великі габарити, перед подрібненням використовують гідромолот. Великі глиби розламують на кілька частин і після цього вже завантажують до подрібнювача. Він зменшує об'єм відходів у п'ять-вісім разів. Так купи відходів перетворюють у будівельні матеріали, які потім можна використовувати для виготовлення свіжого бетону.  

«Деякі з них після сортування можуть направляти до рециклінгу, інші підлягають захороненню. Таким чином, після потрапляння відходів руйнації на полігон далі відбувається їх сортування і оброблення. Необхідно визначити групи матеріалів, які можуть бути використані повторно: наприклад, скло, метал, пластик, бетон. Відповідно, і які не підлягають переробці, тож ідуть на утилізацію або захоронення: наприклад, термодеформовані елементи теплоізоляції фасадів», – розповіли на підприємстві.

Для зменшення об’ємів відходів та отримання фракцій бетону, що можна повторно використовувати при будівництві об’єктів різного призначення, підприємство використовує подрібнювач, оснащений магнітним сепаратором, що дає можливість також відсортовувати металеву арматуру.

«Бетон везуть щодня і багато. Ми засипаємо його у навантажувальну ємність і вмикаємо. Метал відкидає у сторону, а решту перетворює у щебінь», – каже «Суспільному» оператор технологічної установки Володимир Бондаренко.  

Таку техніку можна придбати навіть в Україні. Наприклад, Харків купив її у львівської компанії OLNOVA, яка спеціалізується на виготовлені подрібнювальних машин. Раніше установки від українців закуповували навіть японці для ліквідації наслідків катастрофи Фукусіми, а зараз – французи та німці, поділився еколог-практик Кирило Косоуров.

За таким принципом хочуть працювати Миколаїв та Одеса. Перероблені відходи руйнації збираються використовувати для підсипання ям на дорогах або відновлення пошкоджених об'єктів. Наприклад, влада Миколаєва розраховує вже до кінця 2023 року отримати установку для ресайклінгу будсміття. 

«Зараз ми працюємо з донорськими організаціями. Їх на сьогодні дві: ПРООН та USAID готові надати нам техніку для подрібнення відходів від руйнувань. Протягом місяця, судячи з усього, ми все ж отримаємо цю установку для повторної переробки таких відходів», – повідомив заступник директора Департаменту житлово-комунального господарства Ігор Набатов.

Цієї установки буде достатньо для того, щоб подрібнити все утворене на сьогодні будівельне сміття у Миколаєві, додав він. 

Такі ж плани має й Одеська область, повідомила заступниця директора департаменту екології і розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради Валентина Дацюк: «Ми раніше вже практикували такі речі. Є навіть фірми, які зацікавлені у цьому. Вони самостійно подрібнюють будівельні відходи, а потім використовують отримані матеріали в дорожньому покритті».

ЧИЙ ЩЕ ДОСВІД СТАНЕ У ПРИГОДІ?

В Україну приїжджають ізраїльські партнери і говорять про плани інвестувати у завод з екологічної переробки будівельного сміття. Така ідея є цікавою, адже Ізраїль має досвід з переробки відходів руйнації до 98%.

«Ці матеріали вони розбирають на частинки і роблять вторинну сировину. Ця практика не така масова (як в Україні, – прим.), але досвід Ізраїля найближчий до наших потреб», – каже спеціаліст Кирило Косоуров.

Потреба позбутися купи відходів руйнації в Ізраїлі виникла після завершення бойових дій. Тоді в Тель-Авіві з’явився перший в країні механізований компостувальний комплекс з сортувальними лініями, що дозволило переробляти третину усіх побутових відходів. Будівництво комплексу відбувалося у співпраці влади і бізнесу. Тобто Ізраїль субсидіював спорудження сміттєперероблювальних комплексів. До прикладу, компанія Dorr-Oliver отримувала 75% державних субсидії за кожну тонну переробленого сміття.

На сьогодні подібні розмови є й у Миколаївській області. Там збираються побудувати завод з переробки будсміття на будматеріали – місцем для цього розглядають зруйновану за час війни Шевченківську громаду. Планують зробити це за кошти інвесторів, однак наскільки ця перспектива на сьогодні є реальною – відповісти важко. Наразі певний час тривають перемовини щодо такої можливості, однак про конкретні наміри та строки її реалізації у публічному просторі наразі не йдеться.  

«Ви ж розумієте, що ніхто не будуватиме завод, який пропрацює пів року і все. Тобто донори, інвестори вже оцінили, що це років на 10 роботи. А розгляжають можливість будівництва заводу на нашій території вони чому? Тому що це і Миколаївська і Херсонська області. Ми ж як раз знаходимося по центру», — сказав голова Шевченківської громади Олег Пилипенко.

Найбільш реальний і швидкий спосіб позбутися відходів руйнації на сьогодні – їх повторна переробка з допомогою спеціалізованих подрібнювачів. Позитивним прикладом цього став досвід Харкова, якому планують слідувати Миколаїв та Одеса. Однак якщо казати про глобальну екологічну відбудову півдня, то це набагато довший процес. Наразі в Україні не стоїть питання будівництва заводів з переробки будвідходів у співпраці бізнесу та влади, єдиний варіант – пошук та перемовини з інвесторами.

Бойченко Юлія, «НикВести»

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України. Проєкт реалізовано ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.