УПЦ (Московського патріархату) в час війни України з Росією

Окупований Крим. Митрополит Української православної церкви (Московського патріархату) Платон благословляє російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400 «Тріумф», розгорнуту в Феодосії, 14 січня 2017 року

Київ – «Російська православна церква є інструментом «владної вертикалі» Росії, а її філія – УПЦ (Московського патріархату) в Україні – є провідником ворожої ідеології» – такі гострі оцінки вже давно перейшли в український мейнстрім. Дедалі частіше можна почути вимоги про заборону діяльності Української православної церкви (Московського патріархату) на території України, чи принаймні вимоги назватися своїм «справжнім іменем» – Російською православною церквою. Дедалі більше українців відчувають не лише на заході чи у центрі України, а й на півдні, що представники УПЦ (МП) розійшлися у політичній лояльності з більшістю своєї пастви. Тож перехід парафій до Української православної церкви Київського патріархату стає дедалі частішим явищем.

Найбільш гучні події останнього часу довкола УПЦ (МП): протести проти незаконно збудованої каплиці біля фундаменту Десятинної церкви у Києві, ляльки під храмами УПЦ (Московського патріархату) у Запоріжжі, підпал каплиць, які належать УПЦ (МП) у Львові та Києві у 2017 році та у лютому цього року (напис «ФСБ» на стіні підпаленої каплиці у Львові не залишає сумнівів – це політична акція).

Під час акції на підтримку арештованих архітекторів Олександра Горбаня і Олексія Шемотюка, звинувачених у спробі підпалу незаконно збудованої будівлі УПЦ (МП) біля фундаменту Десятинної церкви. Київ, 3 лютого 2018 року

Окрім того, нові подробиці про те, як діяли православні священики у підпорядкуванні Москви в окупованому Криму та на окупованій частині Донбасі, коли вони прихистили «ввічливих зелених чоловічків» та освячували військову техніку, з якої російські найманці і місцеві бойовики розстрілювали українських військовослужбовців і добровольців біля Іловайська та Дебальцева, залишають дедалі менше прихильників цієї конфесії в Україні.

Священик благословляє російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який на той час був одним із ватажків угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року

Для деяких священиків цієї православної конфесії вихід був у тому, щоби вийти з неї після того, як керівництво церкви перейшло від лояльного до України митрополита Володимира до митрополита Онуфрія, якого вважають провідником промосковської лінії у церкві. Про свій особистий вибір, свою історію говорить колишній голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) Георгій Коваленко.

«Знаєте, ще у 2014 році виникло питання самоідентифікації у тій непростій ситуації. Наприклад, я публічно заявив, що не належу до УПЦ (Московського патріархату) – я належу до Української православної церкви. Так нас вчив покійний Блаженніший митрополит Володимир. Для мене немає жодної проблеми, скажімо так, з патріотичністю, тому що я громадянин своєї країни. Що написано у нашому паспорті? Громадянин України. То будь справжнім громадянином, якщо ти християнин», – наголосив отець Георгій в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Деякі релігійні громади виходили з-під юрисдикції УПЦ (Московського патріархату) цілими парафіями. Особливо гостро питання стояло у перші два роки російської агресії – тоді до Української православної церкви Київського патріархату перейшли до 70 парафій. Через неврегульованість законодавства про майно релігійних громад, у багатьох місцях цей процес не обійшовся без сутичок, але і в УПЦ Київського патріархату вважають, що не можна допускати насильства щодо храмів чи прихильників Московського патріархату. Якщо окремі священики чи віряни цієї конфесії порушують закон – це «не привід порушувати його у відповідь», ідеться у коментарі УПЦ КП.

«У цьому інституті, УПЦ (МП), існують різні точки зору» – Семиволос

Київський аналітик Ігор Семиволос зауважує: серед вірян та священиків УПЦ (МП), як і в інших християнських конфесіях та у будь-якій подібній суспільній інституції, існують різні думки і погляди на те, що відбувається в Україні. До того ж, функціонування будь-якої релігійної конфесії обмежене також традиціями і правилами, які вироблені у віддалені від сьогодення часи.

«Слід розглядати цей патріархат все-таки як інститут, в якому існують різні точки зору й різні рівні соціальної та національної свідомості. Наявний же конфлікт (між священиками та громадою – ред.) не можна обмежувати лише наявністю українсько-російської війни. Релігійні конфлікти у своїй природі більш складні, у них присутні як особисті амбіції, так і певні релігійні правила й статути, які мають скоріше відношення до середньовіччя, ніж до модерного часу», – зауважує Семиволос в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Попри розбіжності, які загострилися через війну, досі велика частина українців залишаються вірянами Української православної церкви (Московського патріархату). До керівництва цієї церкви в контексті нинішньої війни України з Росією звертаються і політики. Так президент України Петро Порошенко нещодавно зустрівся з предстоятелем УПЦ (МП) Онуфрієм та висловив сподівання, що за допомогою цієї церкви вдасться звільнити українських політв’язнів, які перебувають на території Росії.

«Я буду дуже вітати допомогу церкви у звільненні політичних в’язнів, які перебувають у Російській Федерації. Ми також готові на рішучі кроки щодо повернення наших дівчат і хлопців додому», – зазначив Порошенко на зустрічі.

Президент України Петро Порошенко (праворуч) під час зустрічі з керівником УПЦ (Московського патріархату) Онуфрієм щодо питання звільнення українських полонених, яких утримують російські гідридні сили на окупованій частині Донбасу, а також українців-політв’янів на території Росії та в окупованому Криму. Київ, 20 січня 2018 року

РПЦ прагне не втратити вплив в Україні

Формально, керівники УПЦ (Московського патріархату) закликають до миру і беруть участь у переговорах зі звільнення українських бранців в ОРДЛО, але при цьому вони продовжують говорити про те, що українці і росіяни є «один народи» і війна на сході у зв’язку з цим – громадянська.

Зліва направо: Іоанникій (Кобзєв), митрополит Луганський і Алчевський Української православної церкви (Московського патріархату), та Ігор Плотницький, ватажок угруповання «ЛНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Луганськ, 4 листопада 2014 року

Спроби української держави, через ухвалення відповідних законів, надати «особливий статус» для релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в країні, яку визнано агресором, тобто в Росії, викликали критичну реакцію в Москві.

Експерти нагадують, що Архієрейський собор, який відбувся у Москві наприкінці минулого року, з одного боку, нібито визнав, що Київ є центром Української православної церкви (МП), а з іншого – на соборі паралельно внесли такі зміни в статут церкви, які істотно обмежують автономність УПЦ (МП), яка була надана ще на початку 1990-х років спеціальною грамотою Московського патріарха Алексія ІІ, зауважують релігієзнавці.

Всеукраїнські загальноцерковні рішення відтепер повинні будуть отримувати «благословення», а насправді – схвалення і дозвіл Москви. Наприклад, якщо на Архієрейському соборі в Україні захочуть обрати нового митрополита Київського, який буде не до вподоби Москві, ми не зможемо цього зробити, і, в підсумку, отримаємо того митрополита, який буде угодний Москві. Я думаю, що зростає кількість тих, хто розуміє, що підпорядкування Москві і залежність від Москви не надає цій церкві авторитету», – пояснюєвіце-президент Української асоціації релігієзнавців Людмила Філіпович.

Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

За тим, щоб Російська православна церква не втратила свого впливу в Україні, активно стежать і у Кремлі. На захист інтересів російського православ’я у січні став міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який зажадав від європейських структур негайної реакції на «утиски Української православної церкви» (Московського патріархату).

На думку українського політика та релігієзнавця Віктора Єленського, для Росії важливо довести, що в Україні нібито переслідують людей за релігійною ознакою.

«Для них це дуже важливий інструмент дискредитації України. Так званий церковний фронт давно вважається одним з головних. В Україні неможливо знайти людину, яку б гнобили через те, що вона, наприклад, говорить російською, і тому вони вирішили використовувати по повній програмі те, що вони називають православним фактором», – пояснює фахівець.

У той самий час, як зазначає експерт, на підконтрольних Росії територіях України, в Криму та на Донбасі закривають храми УПЦ Київського патріархату і протестантських конфесій, переслідують кримських мусульман. Єленський наголошує, що Росія у 2017 році в доповіді Комісії США з міжнародної свободи віросповідання вперше потрапила до списку держав, де нехтують свободою віросповідання.

На думку експерта Ігоря Семиволоса, Росія гальмує і без того складний процес формування єдиної помісної православної церкви України, але рано чи пізно, він приречений на успіх, як це відбулося свого часу в інших православних країнах, коли дозріла політична ситуація.

«З одного боку, ми бачимо процес цілком логічний – в Україні відбувається формування української національної церкви. А з іншого боку, ми бачимо, що цей процес зіштовхується з певними правилами і протиріччями, які існують у церковній ієрархії. Тобто, процес знизу суперечить процесам, що йдуть зверху», – зазначає Ігор Семиволос.

Богдана Костюк, Радіо Свобода