«Цікавляться українські та іноземні компанії», — голова Фонду держмайна про Миколаївський глиноземний завод, інвесторів та шламосховища

Миколаївський глиноземний завод, який держава три роки тому конфіскувала у російського олігарха Олега Дерипаски, планують виставити на приватизацію в першому кварталі 2027 року. Попри зупинене виробництво та пов’язані з війною проблеми з логістикою, у Фонді державного майна заявляють про великий інтерес до підприємства з боку українських та іноземних інвесторів. Водночас остаточних умов продажу досі немає, зокрема залишається відкритим питання майбутнього шламосховищ, де накопичено десятки мільйонів тонн відходів виробництва.

Про це в інтерв'ю «МикВісті» розповів голова Фонду державного майна України Дмитро Наталуха, який 8 жовтня відвідав підприємство.

Миколаївський глиноземний завод зупинив виробництво у 2022 році після початку повномасштабного російського вторгнення. Однією з головних перешкод для відновлення роботи стало блокування традиційної морської логістики, необхідної для постачання сировини та відвантаження продукції. У 2023 році Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про стягнення активів Олега Дерипаски в дохід держави, а згодом підприємство передали в управління Фонду держмайна.

Відтоді держава неодноразово змінювала терміни приватизації. Зокрема, у червні 2026 року Фонд держмайна оприлюднив план, відповідно до якого аукціон мав відбутися наприкінці року, а орієнтовна стартова вартість МГЗ становила 6,3 мільярда гривень. Окремо оцінювалися пов'язані активи, зокрема запаси бокситів та глинозему.

Однак тепер строки знову переглянули.

«МикВісті» поговорили з Дмитром Наталухою про те, чому приватизація затягується, хто може придбати підприємство під час війни, чи обов'язково новий власник відновлюватиме виробництво глинозему та хто відповідатиме за утримання небезпечних шламосховищ.

«Розраховуємо виставити завод на аукціон взимку або навесні 2027 року»

— Ви сьогодні (8 жовтня, - прим.) відвідали Миколаївський глиноземний завод. Якою була мета візиту та в якому стані зараз перебуває підприємство?

— Мета візиту була оглядова. Ми досить активно готуємо підприємство до приватизації, на нього є попит, ним дуже цікавляться і українські, і іноземні компанії. Тому вирішили з колегами особисто переконатися, що воно перебуває в безпечній зоні.

Там кипить життя, знаходяться і працюють люди. Тобто підприємство чекає на інвестора та на умови для запуску, щойно вони настануть.

Основна мета нашої поїздки — показати, що, незважаючи на повномасштабну війну, туди можна приїхати, там можна перебувати і, в принципі, життю та безпеці на території особливо нічого не загрожує.

Підприємство наразі, звісно, зупинене, але може відновити свою роботу буквально протягом трьох місяців після ухвалення рішення про запуск.

Це був найбільший виробник глинозему в Радянському Союзі. Один із трьох таких виробників на території материкової Європи. На жаль, зараз він простоює, але потенціал у нього дуже високий.

Очікуємо, що до кінця цього місяця будемо знати дату аукціону. Найімовірніше, це буде перший квартал наступного року. Тобто взимку або навесні 2027-го розраховуємо виставити його на аукціон.

— Чому дата приватизації постійно переноситься? Спочатку йшлося про початок 2026 року, потім про липень, згодом — кінець року. Тепер ви називаєте початок 2027-го. З чим це пов'язано?

— З моменту призначення в січні 2026 року я сподівався, що ми зможемо виставити завод наприкінці року.

Чому посувається дата? Тому що ми продаємо не один завод і навіть не одне підприємство. Ми продаємо певний пул активів.

Це санкційне майно, яке було стягнуто за рішенням Вищого антикорупційного суду. Йдеться про кілька товариств: Миколаївський глиноземний завод, сервісний центр «Металург», центр обліку, охоронну компанію. Крім цього, було стягнуто сировину — боксити, глинозем, а також різні автомобілі.

Законодавство передбачає обов'язок Фонду оцінити, описати, оглянути кожен об'єкт майна, зазначений у рішенні ВАКС, і включити його до пулу.

Тому перенесення термінів пов'язане виключно з процесом формування цього пулу.

На сьогодні він уже сформований. Чекаємо на засідання аукціонної комісії Фонду, після чого документи передадуть до Кабінету міністрів. І вже уряд ухвалить рішення щодо остаточної дати аукціону та стартової ціни.

Є інвестори, готові ризикнути й купити завод під час війни

Одне з головних питань щодо приватизації МГЗ — чи знайдеться покупець на підприємство, яке не працює вже понад чотири роки та не має можливості повноцінно використовувати традиційну морську логістику.

Раніше Дмитро Наталуха говорив про необхідність пошуку іноземного інвестора, готового брати на себе воєнні ризики. Серед можливих країн походження такого капіталу він називав США та Індію.

Тепер керівник Фонду стверджує, що підприємством регулярно цікавляться потенційні покупці, хоча конкретних компаній поки не називає.

— Як ви оцінюєте перспективи успішного аукціону в нинішніх умовах? Адже завод розташований у регіоні, який зазнає російських атак, а відновлення виробництва ускладнюється заблокованим судноплавством. Чи можете назвати конкретні українські або іноземні компанії, які ним цікавляться?

— Я поки не хочу спекулювати гучними назвами. Але мені здається, що перспективи, незважаючи на реалії, в яких ми перебуваємо, достатньо високі.

Це одне з небагатьох підприємств на нашому балансі, яким цікавляться регулярно і наполегливо. Тобто не просто хтось один раз згадав. Стабільно раз на кілька тижнів ми чуємо від різних гравців: «А що Миколаївський? Готуєте, не готуєте? Коли буде виставлений? Яку стартову ціну плануєте?».

До нього дуже жвавий інтерес.

І мені здається, що саме той факт, що ми продаємо його в цих умовах, приваблює особливий тип інвесторів. Вони готові ризикнути, але придбати такий актив із дисконтом, оскільки він продається під час повномасштабного вторгнення.

— Але ринок виробництва глинозему досить вузький. У світі небагато компаній, які працюють у повному циклі виробництва алюмінію. Хто, крім них, може бути зацікавлений у заводі?

— А чому обов'язково повний цикл? Наприклад, це один із найбільших споживачів газу в країні. Чому виробникам або трейдерам газу не може бути цікаве це підприємство?

Це перша історія. Друга — компанії, які вміють управляти складними промисловими активами. Вони купують їх у специфічних юрисдикціях, вкладають гроші, модернізують, доводять до певного рівня виробництва, а потім перепродають спеціалізованим компаніям, які мають значно нижчу толерантність до ризику.

Компанії повного циклу — це, як правило, публічні компанії, акції яких торгуються на біржах. Їхні наглядові ради часто або не дозволяють інвестувати в таких умовах, або процес погодження інвестицій займає надто багато часу.

Натомість є компанії, які розуміють ці процеси, заходять власним капіталом на свій ризик, проводять оптимізацію, модернізацію, базові налаштування, чекають на покращення умов і вже тоді продають підприємство великим публічним компаніям, які можуть запропонувати вищу ціну.

Є також металургійні комбінати, які могли б переробляти накопичений на заводі шлам на залізорудні окатиші.

Тобто потенційних покупців може бути значно більше, ніж лише виробників алюмінію. Тим більше, що для санкційного майна може застосовуватися голландський аукціон, коли ціна не лише зростає, а й може знижуватися.

— Тобто після приватизації підприємство може працювати не за своїм основним профілем?

— Безумовно. Але воно найбільш прибуткове, якщо працюватиме за основним профілем.

Наприклад, можна організувати перевалку вантажів, як свого часу робив Одеський припортовий завод, щоб забезпечувати власне утримання.

Певні прибутки це приноситиме, але за вартістю продукції один день виробництва глинозему може дорівнювати місяцю або навіть кільком місяцям роботи перевалки.

Тому, мені здається, акцент буде саме на збереженні виробничого профілю. У цьому основна цінність заводу.

— Але для відновлення виробництва потрібно вирішити проблему постачання сировини та відвантаження продукції. Якщо морська логістика не працює, а залізниця не може повністю її замінити, як підприємство зможе відновити діяльність?

— А чому ви не думаєте, що хтось готовий просто зараз скористатися моментом, ризикнути капіталом і придбати завод, законсервувавши його до моменту, коли умови зміняться?

До кінця жовтня має бути відповідь щодо шламосховищ

Окремою проблемою майбутньої приватизації залишаються шламосховища МГЗ. У них накопичено понад 48 мільйонів тонн червоного шламу — відходів, що утворюються під час виробництва глинозему.

Для Миколаївщини питання їхнього утримання є особливо важливим. Після зупинки заводу виникли проблеми з обслуговуванням систем пилопригнічення, а через пошкодження обладнання, нестачу коштів та обстріли зросли ризики поширення шламового пилу.

Упродовж останніх років «МикВісті» неодноразово писали про випадки пиління шламу, зокрема під час сильного вітру. У 2026 році Державна екологічна інспекція також повідомляла, що система пилопригнічення працювала лише на 70%.

У березні цього року Фонд держмайна у відповіді на запит «МикВісті» повідомляв, що два шламосховища є частиною єдиного майнового комплексу МГЗ і їх планують продати разом із заводом.

Однак тепер Дмитро Наталуха говорить, що це питання ще обговорюють на рівні Фонду та Міністерства економіки.

— Раніше були різні позиції щодо того, чи увійдуть шламові поля до пакета приватизації. Що вирішили в результаті? Їх продаватимуть разом із заводом чи окремо?

— Зараз саме ведемо розмову з Міністерством економіки, яке має бути одним із провідних учасників ухвалення урядом рішення щодо умов аукціону.

— Тобто станом на сьогодні питання досі не вирішене?

— Воно в процесі. Думаю, до кінця жовтня в нас буде чітка відповідь.

— А в якому стані зараз перебувають шламосховища? Раніше були проблеми з пилінням та роботою системи зрошення. Що ви побачили під час візиту?

— Те, що ми побачили сьогодні, — система зрошення працює, поля зрошуються, пиління немає.

Я не беруся говорити, як це відбувається щодня. Але сьогодні ми пройшлися територією, і нам навіть взуття особливо не довелося чистити.

«Власних коштів заводу вистачить приблизно до літа 2027 року»

Після зупинки виробництва Миколаївський глиноземний завод продовжує утримувати виробничі об'єкти та шламосховища, хоча не отримує доходів від основної діяльності. До повномасштабної війни на МГЗ працювали близько п’яти тисяч людей. Після зупинки виробництва на підприємстві залишилися приблизно 400 працівників, які доглядають за обладнанням, зберігають майно та обслуговують два шламосховища. Про це раніше в коментарі «МикВісті» розповідав керівник заводу Олексій Медвідь.

Раніше представники обласної влади звертали увагу на нестачу фінансування для ремонту обладнання та забезпечення екологічної безпеки.

За словами Дмитра Наталухи, наразі підприємство не отримує державної фінансової допомоги й утримується власним коштом. Однак цього ресурсу може вистачити лише на кілька місяців після запланованої дати приватизації.

Детальніше про ситуацію на Миколаївському глиноземному заводі читайте в статті «У пастці стагнації: які шанси у Миколаївського глиноземного заводу після націоналізації».

— МГЗ зараз продовжує існувати за рахунок власних резервів чи отримує державну фінансову підтримку?

— За власний кошт. На сьогодні державної підтримки немає.

— На скільки часу ще вистачить цих резервів?

— За різними оцінками, думаю, приблизно до літа наступного року.

— Тобто якщо приватизація не відбудеться, підприємство потребуватиме державної підтримки?

— Так. Поки сподіваємося на успішний аукціон. Але, думаю, ближче до дати його проведення будемо прораховувати сценарій, за якого він не відбудеться.

Тоді розглядатимемо бюджетну підтримку. Проте поки готуємося до оптимістичного сценарію.

«Шламові поля можуть стати джерелом прибутку»

Одне з побоювань, яке виникає навколо приватизації МГЗ, стосується подальшої відповідальності за шламосховища. Якщо ці об'єкти не увійдуть до пакета продажу або новий власник не забезпечить їх належного утримання, екологічна проблема залишиться невирішеною.

Водночас керівник Фонду держмайна вважає, що накопичений червоний шлам може мати комерційну цінність. За його словами, відходи потенційно можна використовувати у металургії та переробляти для отримання корисних компонентів.

Раніше думку щодо привабливості шламу як «окремого активу» для інвесторів озвучила заступниця міністра економіки України Дарія Марчак. При цьому у ФДМУ висловлювали позицію щодо того, що шламосховища треба виставляти на аукціон у комплексі з іншим майном Миколаївського глиноземного заводу.

— Деякі місцеві депутати побоюються, що після приватизації шламосховища можуть залишитися на відповідальності місцевої або обласної влади. Тоді їхнє утримання стане фінансовим тягарем для місцевих бюджетів. Чи існує такий ризик?

— Я, чесно кажучи, не знаю, чи є такий ризик. Мені треба подивитися, що саме передав нам ВАКС і чи входять ці шламові поля до переліку майна майнового комплексу.

Але після сьогоднішнього візиту я би дивився на шламові поля як на джерело потенційного прибутку.

Через проблеми з логістикою виглядає так, що шлам поки ніхто не вивозить. Але ми проконсультувалися, сьогодні проговорили це з керівництвом підприємства. Шлам можна використовувати та переробляти, зокрема на залізорудні окатиші завдяки високому вмісту заліза. За певних технологій можна отримувати й інші цінні компоненти, зокрема рідкісноземельні метали.

Тому для мене загадка, чому весь цей час шлам просто накопичували, а не продавали та не отримували гроші від його реалізації.

— А в Україні взагалі існує ринок переробки такого шламу?

— В Україні був такий ринок. Наприклад, металургійний комбінат «Азовсталь» міг переробляти такий шлам на окатиші.

Зі слів керівника підприємства, наприкінці 2021 року делегація Миколаївського глиноземного заводу відвідувала «Азовсталь», і навіть були певні домовленості. Але війна все скасувала.

Це не означає, що не можна знайти металургійні комбінати в сусідніх країнах.

Мені здається, це один із варіантів, як можна почати долати екологічну проблему: експортувати шлам на продаж і таким чином поступово зменшувати площу шламових полів.

Таким чином, остаточне рішення про дату аукціону, стартову вартість та склад приватизаційного пакета має ухвалити Кабінет міністрів. За прогнозом голови Фонду держмайна, продаж МГЗ може відбутися у першому кварталі 2027 року.

Водночас навіть успішна приватизація не означатиме автоматичного відновлення виробництва. Як випливає зі слів Дмитра Наталухи, майбутній інвестор може придбати підприємство та законсервувати його до покращення безпекової ситуації й відновлення необхідної логістики.

Окремим невирішеним питанням залишається майбутнє шламосховищ, які потребують постійного обслуговування незалежно від того, чи працює завод.