Герої тилу: як працівники «Миколаївводоканалу» ціною власного життя намагалися відновити водопостачання

Російська Федерація вигадала новий вид зброї, не маючи успіхів на полі бою — залишити півмільйонне місто без води, щоб воно просто перестало існувати, — директор «Миколаївводоканалу» Борис Дуденко.

12 квітня 2022 року російські війська підірвали водогін, яким до Миколаєва йшла Дніпровська вода. Відремонтувати його було не можливо через активні бойові дії та окупацію частини Миколаївської та Херсонської областей. Перший місяць після підриву містяни жили без води з-під крану. Воду добували, як могли: набирали зі свердловин, брали у волонтерів і дуже сильно економили.

«НикВести» продовжують серію репортажів про людей, які кожного дня, знаходячись у Миколаєві, під постійними обстрілами, працювали та намагалися повернути місто до нормального життя. 

У другому випуску «Героїв тилу» ми розкажемо про працівників миколаївського комунального підприємства «Миколаївводоканал», які попри мінну небезпеку та обстріли поїхали на місце підриву водогону, в надії повернули миколаївцям воду.

Директор «Миколаївводоканалу» Борис Дуденко вважає, що росіяни навмисно підірвали водогін. Не маючи успіхів на фронті, вони намагалися зробити хоч щось, аби залишити свій слід у Миколаєві.

— Після деокупації Херсону ми змогли виїхати та обстежити водогін. Він був підірваний у чотирьох місцях. Це було зроблено навмисно, це ніяке не випадкове влучання чи бойові дії, усе було зроблене навмисно. Навіть в одній з камер, де встановлена запірна арматура, ми знайшли ящик тротилу, який не розірвався, — розповідає він.

Як відомо, Миколаїв став першим містом у світі, де у систему водопостачання вимушено подали солону воду. Майже через місяць після трагедії, 6 травня, працівникам водоканалу вдалося поновити водопостачання. Тоді було прийняте рішення дати воду з Бузького лиману. Так, через солону воду почали руйнуватися труби водогону, що спричиняло щоденні аварії в мережі.

— Солона вода, яка була запущена у мережу, знайшла ті слабкі місця у нашій, і до того, зношеній системі, та почалося масове руйнування трубопроводу, насосного обладнання. Якщо до війни ми обліковували 2-3 аварії на наших мережах, то після використання солоної води це може бути 10-15 аварій на добу, — каже Борис Дуденко.

Електрогазозварник «Миколаївводоканалу» Олександр Гирча розповів, що війну зустрів практично на робочому місці. Саме він один з тих людей, які першими виїхали на місце підриву водогону і, ризикуючи життям, намагалися відновити водопостачання. Олександр розповідає, як його колега, водій КамАЗу в той день ледь не попрощався з життям, наїхавши на російську протитанкову міну.

— Ми знали, що водогін підірвали, ми бачили знімки. Спочатку віджартовувалися, хто ж туди поїде, я на це не був налаштований. Прийшов на роботу, а начальник каже, що треба їхати. Ну поїхали, взяли те, що вважали за потрібне, але ж ми не знали, що саме нам там потрібно. Там було дуже лячно, селищ просто не було, — розповідає чоловік.

Каже, що металеву трубу, довжиною приблизно 25 метрів розвернуло на 120 градусів.  Для того, щоб повернути її на місце, необхідно було використати кран, заварити та поставити на трубу заглушку, яка б закрила отвір, що утворився в трубі після вибуху. Потрібну заготовку й привіз працівникам той самий водій КамАЗу, який згодом підірвався на боєприпасі.

— Ми чекали заготовку, щоб замінити ділянку труби, яку відірвало. КамАЗ нам її привіз, вивантажив, а відʼїжджаючи назад зʼїхав трохи з дороги. Він наїхав задньою віссю на протитанкову міну, яка під його вагою зірвалася. У цей момент я знаходився у трубі і почув такий вибух, що у мене вогонь, який йде під час зварювання, потоком повітря потягнуло аж всередину труби. Я виліз і побачив, що КамАЗ димить, а водій, який був всередині подає знак, що він живий. Цей вибух був біля паливного бака, почали горіти шини й ми боялись наступного вибуху. У нас були вогнегасники та лопати. Ми, не дивлячись на замінування, почали копати землю, якою намагалися також загасити пожежу. Толік — водій був оглушений вибухом, але живий, — пригадує той день Олександр.

Працівникам «Миколаївводоканалу» доводилося працювати і вдень і вночі, не рідко залишаючись на робочому місці більш ніж на добу. Постійні прильоти спричиняли нові аварії, перебої з живленням та всіляко ускладнювали роботу комунальників.

— Були моменти коли дрони літали, і з артилерії стріляли. Тоді я брав водоканальську курточку, вивертав її навиворіт, щоб не було видно ні наліпок, ні кольорів. А ще, був дуже гучний шум горілки, коли газом працюєш. Тому у нас були випадки, що ми не чули через це дронів. По нас прильоти були зверху, з дронів. Ми розбігалися, а потім знову поверталися і ремонтували, — розповідає про свої будні електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Андрій Антонов.

Працівники водоканалу також вважають, що російська армія навмисно позбавила півмільйонний Миколаїв води. Розповідають про випадки, коли після ремонту об’єктів на них прилітало повторно.

—  Я пам’ятаю той день (12 квітня 2022, — прим.) Почуття, що вони зможуть зробити нам таку пакість мене не покидало. Одразу було зрозуміло, що довго місто буде без води, — каже інженер-енергетик КП Євген Шаблевський.

У розмові з журналістами «НикВести» директор «Миколаївводоканалу» Борис Дуденко щиро подякував усім працівникам підприємства, які попри страх залишилися на своїх робочих місцях і  продовжили робити важливу для Миколаєва справу. За його словами, з початку повномасштабної війни комунальному підприємству вдалося зберегти 95% своїх працівників. 

Він запевняє, що сьогодні місто та Україна робить усе можливе, щоб не лише відновити водопостачання, як було до, а зробити краще. За словами Бориса Дуденка, у Миколаєва сьогодні є 5-6 варіантів альтернативного водозабору.

— Думаю, що до кінця цього року ми вже отримаємо фінальні результати, — висловлює надію директор КП.

Над репортажем працювали: Ксенія Стужук, Антон Шатура, Сергій Єфімов

Текст: Олена Козубовська