Скільки має бути тергромад в районі?

Читав про один район і було мені трохи лячно, знаєте. Ну, якось, ради і школи зникають, люди невідомо куди мають щезнути – і то все не якісь марсіани винні, а рідна, так би мовити, районна влада намагається зробити. 

Подививсь на район у національній базі. Побачив і районну раду, і ї голову, і сторінку в Фейсбуці. Познайомився з районною адміністрацією і її сторінкою. Так і селищна рада райцентру, здається, на місці, все спокійно. Навіть громада сама по собі, як можна побачити, живе спокійним життям. Щоправда, то об'єднана, районна чи просто селищна - не уточнюємо, а хіба це, зрештою, не ті самі люди? Зрозуміло, що влада має свої рівні, але ж люди, про яких піклується та влада (чи яку вони обирають), люди і їх домівки, оті школи і ФАПи – ну це ж одне живе тіло.

Читаємо далі. Ну, про те, що місцеві керівники не дають на ремонт доріг грошей, яких в них, як можна подумати, кури не клюють, поки не будемо, надто складно. От більш прості для аналізу твердження авторки, зацитую:

Вважаю, що чим більше ОТГ буде створено в районі, чим ближче влада буде до людей – тим краще. І школи, дитсадки, ФАПи збережуться, та й села не зникнуть з лиця землі.

Останній аргумент - Закон про добровільне об`єднання громадян ніхто не відміняв. Тому тільки громада  повинна здійснити свій вибір -  з ким  їй об’єднуватися  та будувати своє майбутнє.

Перше видається абсолютно хибним, а друге абсолютно вірним. Подумаймо, щоб одержати  максимум кількості об'єднаних громад, маємо їх створити в кожній парі сіл, але навіщо? Тож нісенітниця. Тобто, тут треба підходити не арифметично (якомога більше), з урахуванням конкретних умов кожного села, кожного району, кожної області. Вони унікальні в кожному конкретному випадку, тому законодавство і віддає це на вирішення саме мешканцям цього села, а не якимось вченим в Києві, що мали б побачити оптимальні рішення за допомоги якихось мудрих засобів.

Але, звернімо увагу, кількість ОТГ і близькість влади до людей об'єднані як тотожні. То ілюзія. Чи помилка. Дистанція від виборця до депутата вимірюється не кількістю рад, а рівнем комунікацій. Як вони сучасні і налагоджені належним чином, то контакт є. А як влада ховається по кабінетах і не контактує з людьми, то вони в розпачі: не розуміють, що і для чого робиться, що буде робитись завтра і які можуть бути успіхи чи невдачі з тих чи інших причин. То як думати про поліпшення цього контакту, треба намагатись покращувати комунікацію. І гарні передумови для цього, як ми побачили, в Єланці є. Але є ще одна важлива обставина.

Об'єктивно адмінреформа є дуже складним процесом. В якому задіяні три рівня виконавчої влади – від уряду до обласної і районної адміністрацій – і чотири рівня депутатів. Так, народних, обласних, районних і місцевих. Знайти оптимум мають всі разом, виконуючи свою частину роботи. Ніхто тут не зайвий і нікого не можна якось оминути чи виключити. А ключ, повертаємось до цього питання, добре налагоджена сучасна комунікація. Бо йдеться про діалог, співставлення аргументів щодо більшої чи меншої централізації\децентралізації в кожному (!) конкретному випадку.

До речі, про народних депутатів. По 131 округу результат виборів був такий:

І, як можна пересвідчитись, переможець має аж два канали безпосереднього доступу до нього виборців. Акаунт і сторінка. Кандидати від інших партій – Олена Бондаренко та Валерій Колесніков – теж потенційно готові до діалогу, як видається. Тобто, як в них є план продовження політичної діяльності в окрузі, інтерес до цього питання.

А от партія Нова держава (вона ж комуністична) в Миколаївській обласній раді на новий щабель комунікаційної роботи ще не піднялась. Свою Фейсбук-групу вона в роботі не використовує, зосереджена на критиці районного начальства. Змість навчання. Ну щоб країна була нова, потрібна ж нова якість депутатської роботи? Ключем до якої є сучасна комунікація.