Журналісти назвали актуальні проблеми свободи слова в Миколаєві: цензура, перешкоджання та знецінення інформації

Порушення права на доступ до інформації, тиск та погрози, перешкоджання законній діяльності, цензурування та фінансова залежність - такі проблеми свободи слова в Миколаївській області, на думку журналістів.

Найчастіше медіа Миколаєва стикаються з порушенням їх права на доступ до публічної інформації та перешкоджанням їх діяльності через спроби місцевої влади обмежити доступ до засідань рад тощо. Не зафіксовано протягом останніх років жодного випадку фізичної агресії щодо представників місцевих ЗМІ. 

У минулому році  експерти ІМІ зафіксували в Україні 229 випадків порушень свободи слова, із них в Миколаївській області - 11. З початку 2021 року на Миколаївщині зафіксовано три таких порушення. Вони, зокрема, стосувались порушення права журналістів на доступ до засідань місцевих рад та перешкоджання їх законній діяльності. Також, як повідомлялось у березні, невідомі зламали сайт Миколаївського центру журналістських розслідувань. 

Поряд з тим, з початку поточного року правоохоронними органами в Миколаївській області не зафіксованожодного випадку порушень прав журналістів, а відкриті у попередні роки провадження - закрито.

Представниця Інституту Масової інформації запитала у головних редакторів кількох місцевих онлайн-видань, якою на їх думку є найактуальніша проблема, пов’язана зі свободою слова в регіоні.

Головний редактор видання «Преступности.НЕТ» Анатолій Чубаченко розповів про те, з якими випадками порушення свободи слова найчастіше стикається редакція.

«Найчастіше наша редакція стикається з тим, що розпорядники публічної інформації порушують наше право на отримання цієї інформації. Вони можуть пропускати 5-денний термін, передбачений на надання відповіді, можуть взагалі ігнорувати та не давати жодної відповіді. Або надсилають відповідь, у якій нам відмовляють у наданні інформації. 

Мабуть, найбільш яскравим прикладом був запит до КПН «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» та Миколаївської обласної ради, в якому ми просили надати копію контракту, який був укладений між обласною радою та Світланою Федоровою на посаду директора КНП. Нам відмовили, посилаючись на конфіденційну інформацію. 

Тож довелось звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Миколаївській області та до суду з позовом. І лише після цього нам Світлана Федорова надала нам копію контракту. 

Також можна згадати тепер вже колишнього начальника УСБУ в Миколаївській області Віталія Герсака, який чинив тиск на нашу редакцію, погрожував через наші публікації щодо ймовірних порушень законодавства з його боку. Мені навіть довелося публічно звертатися з цього приводу до Президента Володимира Зеленського. На щастя, після звільнення Герсака нічого подібного не відбувається. 

І «найсвіжіший» випадок, коли журналістів не пускали на засідання сесії Миколаївської міської ради, а міський голова Олександр Сенкевич заявив, що ЗМІ ніхто не звав. 

На щастя, ті випадки, які я згадав, та їм подібні, не є систематичними», - розповів Анатолій Чубаченко.

Його колега, головна редакторка видання «Новости-N» Ірина Чернишова каже, що на свободу слова великий вплив має неоднорідність суспільства не лише в Миколаївській області, а й в Україні загалом, що відображається на тому, як подають новини ЗМІ. Журналістка вважає, що самоцензура в медіа є однією з тенденцій та актуальних проблем свободи слова.

«Говорити про свободу слова в окремо взятому регіоні без прив'язки до тенденції в країні складно. Суспільство розділене як регіоні, так і в державі в цілому, і це не може не відбитися на подачі матеріалів в ЗМІ. З'являється таке поняття, як «самоцензура» - як написати так, щоб не отримати хвилю хейту від читачів з різною думкою? Це в кращому випадку. У гіршому - заява в СБУ з припискою про те, що ти сепаратист, або навпаки, радикально налаштований громадянин, або не патріот, або сієш ворожнечу або ще щось. Є теми, писати на які або зовсім не можна, або тільки в такому руслі, в якому вимагає активна частина нинішнього суспільства…», - каже Ірина Чернишова.

Ще один аспект, який звичайно впливає на можливість журналістів говорити відкрито - це фінанси і залежність або від власника, або від замовників реклами.

«Просто обурливо, але журналісти працюють не безкоштовно - їм всім потрібна зарплата. Потрібно мати редакцію, купувати обладнання. Тут два варіанти - або у сайту є господар, який оплачує всі витрати, або потрібно шукати тих, хто готовий розміщувати інформацію на ресурсі і за це платити. Це і PR-публікації, і комерційна реклама. На жаль, кожен з цих варіантів не сприяє свободі слова. У першому випадку все зрозуміло - власник не може не впливати на політику сайту, особливо якщо мова йде про регіональний видання. Як правило, в окремо взятому регіоні всі впливові люди так чи інакше між собою пов'язані або знайомі, і все-одно якась із публікацій торкнеться інтересів кума, друга, брата, свата і тд. Сайт «Новости-N» йде по іншим шляхом - у нас немає одного багатого власника, і так, ми розміщуємо рекламні матеріали за гроші. І так, журналісти пишуть PR-публікації і теж - о боже, як так можна! - отримують за це гроші. На перший погляд другий шлях повинен нести більшу свободу слова ЗМІ - не один, а багато рекламодавців, баланс думок і все таке... Але тут знову з'являється регіональний нюанс - як правило, власники бізнесу, яким потрібна реклама, пов'язані з політикою. Наприклад, власник заводу чи пароплава, який розміщує рекламу на сайті, за сумісництвом - депутат міськради або райради від певної політичної сили. Чи зможе журналіст насправді відкрито написати, що він думає з приводу цієї політичної сили? Питання», - розповіла Ірина Чернишова.

На думку головного редактора видання «НикВести» Олега Деренюги, найактуальнішою проблемою свободи слова є перенасичення інформаційного простору, у тому числі і фейками, через що інформація втрачає свою значимість.

«В епоху технологій, швидкого інтернету, коли різні додатки дозволяють тобі за секунду охопити величезну аудиторію, чомусь вийшло так, що реагувати на будь-яку інформацію стали менше, а не більше. Так, це звучить дивно, але саме цю проблему свободи слова я відчуваю в Україні найбільше. Раніше журналістські матеріали не залишалися без реакції влади, іноді не зовсім адекватної, але все ж реакції. Такий собі подразник, але в позитивній конотації. Тепер у всіх в екрані інші свої подразники. З ранку до ночі з кожного пристрою люди стали споживати інформацію, читати правдиві і не дуже викриття, інформаційне сміття дозволило розмити межі важливого і другорядного, злободенних значущих подій і маніпуляцій. Тепер журналістам доводиться ставати ще й продюсерами власних матеріалів, завчасно продумувати, яким чином він охопить більше аудиторії, увійде в тренди, якщо не YouTube, то хоча б вашого міста», - розповів Олег Деренюга.

На місцевому рівні це призводить до того, що влада не реагує на численні проблеми, а правоохоронці залишають поза увагою факти порушень, про які пишуть місцеві засоби масової інформації.

«Без уваги правоохоронців залишились факти фальсифікацій місцевих виборів, що відбулись напередодні, а також випадки перешкоджання діяльності журналістів. Без уваги посадовців кожного дня залишаються кричущі факти халатності міських служб, сміття на вулицях, брудні та недоглянуті зелені зони, Про все це з конкретними адресами щоденно пишуть місцеві ЗМІ. Свобода слова є, а реакції на неї немає», - розповів Олег Деренюга.

Катерина Середа, регіональна представниця Інституту Масової Інформації в Миколаївській області

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House