«Хотів, щоб усі ставали на захист держави», — історія бійця з Миколаївщини, який загинув на Херсонщині

Олександр Луценко з дружиною Ольгою. Фото: з сімейного архіву

Боєць 186 батальйону 123-ї бригади Олександр Луценко загинув у 2024 році на Херсонщині. Його дружина та побратими згадують його як людину принципів, яка ще до війни закликала односельців ставати на захист України.

Про це повідомляє ОТУ «Одеса».

— Ми почали зустрічатися ще у школі, у 11-му класі. Саша казав, що я його перша любов, і навіть смерть нас не розлучить. Він закінчив інститут в Умані, і в 2010 ми там одружилися, — згадала дружина Ольга.

Реклама

Вона розповідає, що після смерті батька в дитинстві чоловік рано взяв на себе відповідальність за сім’ю, багато працював і з юних років звик до дисципліни та праці.

— Коли Сашко працював у Німеччині, встановлював сонячні панелі, то заробляв відрядно такі величезні гроші, яких і не всі німці бачили, — зазначила дружина.

Згодом родина повернулася на Миколаївщину, у село Красненьке, де чоловік облаштував господарство, висадив сад, займався фермерством і громадськими питаннями.

— Там Саша посадив біля 400 яблунь, висадив ще й малиновий сад, завів 60 гусей. Ставка викопав, та рибу запустив, — розповіла Ольга.

Вона додає, що чоловік не залишався осторонь проблем села і активно реагував на несправедливість, зокрема у питаннях браконьєрства.

— І дуже негативно ставився до браконьєрства. Сварився з тими, хто неправильно засідки ставить, або сітки на рибу, чи електронні вудочки. Ходив до авторитетних людей у селі, говорив з ними, і багато хто до нього прислуховувався, — пригадала дружина.

У 2014 році в подружжя народився син Остап, а у 2023 — молодший Володимир.

Олександр Луценко загинув 5 вересня 2024 року на Херсонщині. Фото: з сімейного архіву

Олександр Луценко загинув 5 вересня 2024 року на Херсонщині. Фото: з сімейного архіву

— У нас почалося повномасштабне вторгнення, Саша покликав двох своїх друзів — тезку Сашу Луценка та Сашу Лебедя. Так вони, три Олександра і пішли до військкомату у село Криве Озеро, — зазначила вона.

Побратими підтверджують, що служили разом ще з перших днів війни.

— Ми повні тезки. Деякі нас плутали, деякі братами вважали, а ми навіть не родичі. У нього був позивний «Пруха», бо Сашку часто щастило. Наприклад, якось ворожий скид йому впав прямо на ногу, але не вибухнув. А я взяв — «Григорович», — розповів побратим Олександр Луценко.

Олександр Луценко загинув 5 вересня 2024 року на Херсонщині. Фото: з сімейного архіву

Олександр Луценко загинув 5 вересня 2024 року на Херсонщині. Фото: з сімейного архіву

Інший побратим, Олександр Лебідь, зазначив про дисципліну та відповідальність бійця.

— «Пруха» з нас більше всіх дивився за зброєю, пачку серветок міг витратити на чистку автомата. Кулемет «Браунінг» взагалі то два дні обробляв», — розповів він.

За словами дружини, чоловік багато читав і цікавився українською історією та літературою.

— Чоловік дійсно любив книжки… Сашко любив українську літературу, особливо історичну. Під час війни він читав Івана Багряного «Тигроловів» та «Сад Гетсиманський», — пригадала вона.

Олександр Луценко загинув 5 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання.

— Я дуже пишаюсь, що мій чоловік був такий. Він знав, за що воює, і хотів жити у своїй вільній країні, — підсумувала дружина.

Раніше на Миколаївщині помер морський піхотинець та захисник Маріуполя Олександр Савов, який вісім місяців тому повернувся з російського полону. Йому було лише 46 років.