Герої тилу: історії медиків ЛШМД Миколаєва про роботу на початку повномасштабної війни

Приїжджали машини, повні людей і тіл, а поміж них треба було вибирати, хто живий, а хто вже, на жаль, 200, — згадує нейрохірург Лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД) Миколаєва Денис Щербаков про найтяжчі моменти роботи під час повномасштабного вторгнення.

Лікарня швидкої медичної допомоги — це місце, що знайоме майже кожному миколаївцю. Однак не кожен знає, як працював медичний заклад та його працівники у найскладніші періоди великої війни.

Тому у четвертому випуску репортажів «Герої тилу» «НикВести» розкажуть історії персоналу ЛШМД, їхні згадки про початок повномасштабної війни, найтяжчих пацієнтів та руйнування травматологічного пункту.

Під час обстрілів лікарі залишались з хворими в палатах

Дмитро Федоренко, завідувач реанімаційного відділення ЛШМД Миколаєва, скриншот з відеоДмитро Федоренко, завідувач реанімаційного відділення ЛШМД Миколаєва, скриншот з відео

Завідувач реанімаційного відділення Дмитро Федоренко згадує, що найперші пацієнти до лікарні надійшли з херсонського напрямку, в той час, коли на Херсон наступали російські війська. В найперші дні персонал лікарні збільшився в декілька разів, адже на допомогу прийшли працівники інших закладів та звичайні люди.

— Просилися хоча б санітарами підпрацьовувати. Персонал у перші дні був дуже розширений завдяки звичайним людям, які просто на добровільній основі приходили допомагати, — каже чоловік.

З сумом згадує надходження перших поранених бійців завідувачка токсиколого-терапевтичного відділення Катерина Пісоченко. 

Катерина Пісоченко, завідувачка токсико-терапевтивного відділення ЛШМД Миколаєва, скриншот з відеоКатерина Пісоченко, завідувачка токсико-терапевтивного відділення ЛШМД Миколаєва, скриншот з відео

— Сиділи на посту з медсестрами і  побачили у темряві коридору, як заходять на костилях, перевʼязані, усі в крові і брудній формі. Така маленька хвилинка паніки була, страх і сльози в очах, але потім вже часу на паніку та сентименти не було, усі взялися працювати, — розповідає медикиня.

Тігран Варданян, хірург ЛШМД, скриншот з відеоТігран Варданян, хірург ЛШМД, скриншот з відео

Лікарям доводилося ризикувати життям заради пацієнтів. Під час повітряних тривог медичні працівники майже не спускалися в укриття через постійну зайнятість та безперервні операції. Також було майже не можливо спустити в бомбосховище важкопоранених пацієнтів. Лікарям доводилося залишатися разом з пацієнтами в палатах, реанімаціях та операційних під час обстрілів

— Лунала повітряна тривога під час операцій. Частина персоналу йшла до відділення, брали хворих і спускали їх. Часто лунала повітряна тривога, коли йшла операція, хірург не може просто так залишити на столі хворого, — розповідає хірург Тігран Варданян.

За словами завідувача реанімаційного відділення Дмитра Федоренко, укриття в лікарні не пристосовані для перебування у них тяжких пацієнтів. Через крутий спуск та вузькі коридори туди не можливо транспортувати лежачих хворих з реанімаційного відділення.

— Ми те відділення, яке майже не спускалося в бомбосховище, через те, що у нас важкі пацієнти і ми не могли їх туди спустити. Ми були вимушені бути з ними в реанімаційній, в палатах реанімації. У нас у бомбосховищі є певна особливість, воно ще з радянських часів і в ньому дуже крутий спуск з поворотами на 90 градусів та вузьким коридором. Туди фізично майже не можливо спустити лежачого хворого на ношах, — каже Дмитро Федоренко

Як ЛШМД приймала пацієнтів у перші дні повномасштабного вторгнення

Тоді лікарня швидкої медичної допомоги працювала безупинно. В коридорах чергували медичні бригади, які швидко сортували пацієнтів та направляли на подальше лікування.

— Саме з цього місця, з естакади відбувалося поступлення пацієнтів, військових, поранених до приймального відділення. Саме цим коридором завозилися каталки. Вони потрапляли до приймального відділення де зустрічали по обидві сторони лікувальні бригади, які складалися з лікарів різних профілів які визначали тактику подальшого лікування, — каже Катерина Пісоченко.

Жінка розповідає, що потік пацієнтів тоді був дуже великим, тому максимальна кількість медичного персоналу знаходилася у приймальному відділенні та займалася сортуванням пацієнтів.

— Бригада з декількох лікарів оглядала одномоментно одного пацієнта і ми вирішували, що ми з ним далі робимо: або ми надаємо допомогу на місці, або пацієнт підіймається в реанімацію, або соматичне будь-яке відділення де ним вже далі займаються, — розповідає Катерина Пісоченко.

Нейрохірург Денис Щербаков згадує, що у період бойових дій на околицях Миколаєва до лікарні поступало багато озброєних військових у повному споряджені. Тоді лікарям попри ризик власним життям доводилося роззброювати пацієнтів. 

— Також запамʼяталося, коли бойові дії шли у самому місті на окраїнах, військові дуже часто приїжджали в повному спорядженні зі зброєю, гранатами. Це був екстремальний момент, коли потрібно було їх роздягнути та обеззброїти, тому що інколи вони не при тямі були, це було небезпечно, — каже медик.

Денис Щербаков, нейрохірург ЛШМД Миколаєва, скриншот з відеоДенис Щербаков, нейрохірург ЛШМД Миколаєва, скриншот з відео

В перші дні до лікарні привозили машини з людьми, серед яких медикам доводилося відсортовувати постраждалих від загиблих.

— Приїжджали машини повні людей і тіл, а поміж них треба було вибирати хто живий, а хто вже на жаль 200, — згадує чоловік.

Найтяжчі пацієнти: на одній операції працювали кілька бригад

В перші дні повномасштабного вторгнення медики лікарні швидкої медичної допомоги могли проводити десятки операцій на день.

— Нейрохірургічне відділення за день могло провести 30 операцій, — каже нейрохірург Денис Щербаков.

Були випадки, коли під час однієї операції доводилося працювати декільком бригадам одночасно.

— Було так, що 3-4 бригади одночасно працювали, ми могли працювати з головним мозком, хребтом, одночасно хірурги працювали з легенями, ребрами, а травматологи у той час могли оперувати кінцівки, — згадує Денис Щербаков.

Завдяки роботі з тяжкими потерпілими він впевнився, що потрібно до останнього боротися за життя, якими б мінімальними не були шанси у пацієнта. Він розповів про військового, який чудом вижив після підриву на міні. Лікарі давали лише 1%, що потерпілий виживе, але продовжували боротися за його життя.

— У нього обʼєм крові, який ми пережили був більшим за обʼєм його власної крові, ніхто не очікував, що він одужає. Він був у розвідником, підірвався на міні. Один лишився живий з БТР. Йому пощастило, тому що його викинуло з техніки, — каже лікар.

Обстріл травматологічного пункту ЛШМД

Травмпункт ЛШМД був зруйнований внаслідок російського обстрілу влітку 2022 року, архівне фото НикВестиТравмпункт ЛШМД був зруйнований внаслідок російського обстрілу влітку 2022 року, архівне фото НикВести

У ніч на 21 серпня 2022 року будівля єдиного в місті амбулаторного травматологічного пункту, який знаходиться на території ЛШМД, постраждала від російського обстрілу. Тільки-но збудований до війни травмпункт зруйнувала російська ракета. В ту ніч частина медичного персоналу знаходилася на чергуванні. «НикВести» поспілкувалися з травматологом, який 21 серпня був найближче до прильоту.

—  Надвечір до мене зателефонувала дружина і сказала, що їй страшно залишатися одній вдома. Вона приїхала до мене на чергування. Зазвичай ми залишалися у кімнаті відпочинку лікаря на третьому поверсі, але за пів години до прильоту дружина запропонувала спуститися на перший поверх, адже там безпечніше. Ми спустилися у технічне приміщення, а за декілька хвилин стався страшний вибух. Він  прийшовся на другу половину будівлі, де б ми мали знаходитися, на третьому поверсі у кімнаті відпочинку лікаря. Фактично, дружина врятувала нам життя, — згадує травматолог Ілля Чумак.

Ілля Чумак, травматолог ЛШМД МиколаєваІлля Чумак, травматолог ЛШМД Миколаєва, скриншот з відео

Як згадує хірург ЛШМД Тігран Варданян, здавалося, що основний корпус лікарні ось-ось завалиться. Вони з медичним персоналом намагалися транспортувати пацієнтів в укриття.

— Ми на третьому поверсі, в ліфт не можна по сходах теж, бо можуть обвалитися, а у нас тяжкі пацієнти є і треба щось робити, якось спускати їх. Ми начхали на те що не можна, спустили усіх сходами в бункер. Посиділи 10-15 хвилин і хтось пішов подивитися на гору, що там. Сказали, що все добре, лікарня стоїть. Я вирішив підійнятися, переходжу з приймального відділення до травмпункту, а половини травмпункту немає, аптеки поряд немає повністю, — розповідає медик. 

Тоді у частині головного корпусу ЛШМД вибило вікна та двері, а також пошкоджено медичне обладнання.

— На жаль, після прильоту ракети у травмпункт, у частині нашого основного корпусу до середини було вибито вікна та усі двері всередині. Техніка після обстрілу на жаль також постраждала. Постраждав новий наркозно-дихальний апарат, який відсилали в Київ на ремонт. В операційній, яка межує з травмпунктом була вибита стіна, де раніше були вікна. Головним лікарем було прийняте рішення закласти повністю каменем і заробити наглухо стіну на випадок повторного прильоту, і так було швидше і дешевше зробити, — каже завідувач реанімаційного відділення Дмитро Федоренко.

Операційна головного корпусу ЛШМД, скриншот з відеоОпераційна головного корпусу ЛШМД, скриншот з відео

Сьогодні працівники лікарні, як і більшість українців, мріють про одне — перемогу і мир, а також щоб якнайбільше українських захисників повернулися додому живими.

— Я мрію про те, щоб кожен, хто причетний до війни, з боку наших сусідів з РФ, були покарані. Щоб якнайбільше вони були демілітаризовані. Мабуть хотілося, щоб Росія таки розпалася на частини, щоб ці імперські замашки відійшли в історію. Щоб заплатили і репарації і контрибуції, — каже завідувач реанімаційного відділення ЛШМД Дмитро Федоренко.

Читайте також:

  • Герої тилу: як працівники «Миколаївводоканалу» ціною власного життя намагалися відновити водопостачання
  • Герої тилу: медики «швидкої» розповіли, як працювали у Миколаєві під обстрілами
  • Герої тилу: рятувальники розповіли про найтяжчі моменти роботи під час війни

Над репортажем працювали: Ксенія Стужук, Антон Шатура, Сергій Єфімов

Текст: Олена Козубовська

Дивитись повну версію