«Без школи не буде життя». Як сьогодні живуть найбільш зруйновані села Миколаївщини?

Зруйнований будинок у селі Партизанське, фото «МикВісті»

Що обіцяли у 2023 році?

Коли ми вперше побували у цих селах навесні 2023 року, влада вже озвучувала плани їхнього відновлення.

Реклама

Для Киселівки, Партизанського та Максимівки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців планувало відбудувати понад 350 будинків.

Міжнародна організація ZOA оголосила про відбір 500 домогосподарств для дрібних і середніх ремонтів вартістю до 5 тисяч доларів на родину.

У селі Луч планували будівництво 50 нових багатоповерхівок та будинків з сендвіч-панелями як у Норвегії.

Тоді ці заяви звучали як початок відбудови.

Через три роки ми повернулися до Киселівки, Партизанського, Максимівки та Луча, щоб подивитися, як ці села живуть сьогодні.

«Позитивних змін у нас не дуже». Уся відбудова — в одній будівлі

Сьогодні відновлення Киселівки можна показати буквально однією адресою. У центрі села триває ремонт двоповерхової будівлі. Саме тут хочуть розмістити дитячий садок, амбулаторію та адміністративні послуги для жителів, розповів «МикВісті» староста села Іван Волько.

Будівля у Киселівці, де хочуть розмістити дитячий садок, амбулаторію та адміністративні послуги для жителів, фото «МикВісті»

Через три роки після деокупації саме цей об'єкт місцеві найчастіше називають головним проєктом відновлення у селі.

— Амбулаторії у нас немає, плануємо зробити у цій будівлі на першому поверсі (показує рукою на двоповерхову будівлю позаду нього, — прим.). На другому — буде дитсадок, а на першому ще такий собі адмінцентр, — сказав Іван Волько.

Фактично вся соціальна інфраструктура села має зосередитися в одній будівлі.

Староста села Киселівка Іван Волько, фото «МикВісті»

Директорка дитячого садка «Попелюшка» Валентина Лакота показує приміщення, де будівельники саме готують підлогу до заливки. Вона працює тут уже 19 років.

— Ми сподіваємося відкрити групу вже до 1 вересня. Зараз у селі 12 дітей дошкільного віку. Норвезька рада допомагає нам із ремонтом, — розповідає вона.

Упродовж останніх років діти фактично залишалися без дитсадка.

— Дозвілля як такого не було. У нас не було укриття. Зараз його ремонтують. Але волонтери все одно приїжджали й займалися з дітьми, проводили якісь активності, — додала вона.

Коли запитуємо про зміни у селі за останні роки, вона відповідає коротко: «Позитивних змін у нас не дуже».

Квітка на фоні зруйнованої будівлі школи у селі Киселівка, фото «МикВісті»

А потім додає фразу, яка, здається, найкраще описує ситуацію не лише в Киселівці, а й у багатьох постраждалих селах області: «Якщо немає школи, немає садочка — не буде життя села».

У Лучі роль такого «центру життя» сьогодні виконує місцевий будинок культури. Після обстрілів будівля теж зазнала пошкоджень, тому зараз більшість заходів для дітей проводять фактично в одному коридорі.

— У нас є тільки один коридорчик, де працюють психологи, займаються діти, приїжджають волонтери з Молдови. Друзі з Молдови зараз шукають спонсорів, щоб хоча б кілька кімнат відремонтувати, щоб взимку можна було поставити камін і проводити заняття для дітей не в коридорі, — розповіла директорка будинку культури Світлана Гінжул.

Директорка будинку культури села Луч Світлана Гінжул, фото «МикВісті»

«Повернулася одна людина». Мешканці беруть сертифікати і їдуть

Загалом у Киселівці під час бойових дій були пошкоджені або зруйновані майже усі будинки.

— У нас зруйнованими були 97% будівель. Практично вся інфраструктура була пошкоджена чи зруйнована, — каже староста села Іван Волько.

За три роки, каже він, вдалося відновити понад половину пошкодженого житла — встановити нові вікна та дах.

Велику роль відіграли міжнародні організації, благодійні фонди, державна програма «єВідновлення», а також допомога будівельними матеріалами. Найчастіше йшлося про відновлення так званого теплового контуру: дахів, вікон та дверей.

— Напевно вдалося відновити 60% — частково постраждалих, — додав Іван Волько.

Але навіть ці цифри не відображають повної картини.

Відновлений будинок з місцем для гри у волейбол у селі Киселівка, фото «МикВісті»

Багато людей, чиї будинки були зруйновані повністю, отримали житлові сертифікати та вирішили не повертатися.

— Переважно люди брали сертифікати не для відновлення житла. Вони купували квартири або будинки в інших громадах. Із тих, хто мав повністю зруйноване житло, повернулася фактично одна людина, — говорить староста.

До повномасштабного вторгнення у Киселівці проживали близько 600 людей. Зараз — приблизно 310.

Схожа ситуація і в Партизанському.

Близько 98% села зазнали руйнувань, розповіла староста Раїса Шульга. Частина мешканців отримала сертифікати та виїхала.

— Люди побрали сертифікати, а земельні ділянки залишились захащені. Я нічого не можу зробити. Що нам робити? Жити у таких будяках?, — сказала вона.

Тих, хто вирішив залишитися і відновлювати будинки, одиниці.

— У нас таких п'ять людей. Я одна з них, — каже Раїса Шульга.

Староста села Партизанське Раїса Шульга, фото «МикВісті»

Її власний будинок був повністю знищений, але жінка отримала компенсацію за державною програмою «єВідновлення» і зараз разом з чоловіком відбудовує власне житло.

— Було б простіше взяти сертифікат і виїхати. Але я хочу додому. Тут виросли мої діти. Тут похований перший чоловік. Тут моя земля. Мене тягне додому, — поділилась староста.

Приватний будинок Раїси Шульги у процесі відновлення у селі Партизанське, фото «МикВісті»

Схожий процес відбувається і в селі Луч. За словами директорки будинку культури Світлани Гінжул, частина мешканців будинків, які не підлягали відновленню, скористалися житловими сертифікатами та купили житло в інших містах.

— Хтось купив квартиру в Миколаєві, хтось — в Одесі. Люди шукають місце, де є робота і де можна піднімати дітей, — каже вона.

До повномасштабного вторгнення у Лучі проживали близько тисячі людей. Під час активних бойових дій у селі залишилися лише 38 мешканців. Зараз тут живуть близько 260 людей та 16 дітей.

Відновлений багатоквартирний будинок у селі Луч, фото «МикВісті»

Мешканці спорудили дерев'яні сходи, щоб дістатися до власних квартир у зруйнованій багатоповерхівці у селі Луч Миколаївської області, фото «МикВісті»

Водночас у Партизанському є і приклади відновлення інфраструктури. За підтримки Данії тут відбудували амбулаторію, яка вже працює та приймає мешканців.

— Амбулаторія була зруйнована. Але її відбудували за допомоги Данської ради у справах біженців. Сюди до нас щороку приїжджає приватна клініка з Києва — робить обстеження, УЗД, гінеколог. Це безкоштовно, — сказала Раїса Шульга.

Амбулаторія у Партизанському, яку відновили за кошти уряду Данії, фото «МикВісті»

Спілкуючись з старостами та мешканцями усі казали: проблем з базовими потребами немає — вода, газ та світло є. Це перше, що відновили у селах після деокупації. Але таку ситуацію мають Партизанське, Киселівка та Луч.

У Максимівці ситуація інакша. Зараз у селі проживають лише 10-12 сімей. Повноцінного водопостачання немає.

— Люди набирають воду або зі ставка, або зі свердловини. Водонапірна башта зруйнована, але звідти ще якось качають воду. Ситуація там критична. Як буде далі — навіть не знаю, — каже староста сусіднього села Іван Волько.

Зруйнований будинок у селі Партизанське, фото «МикВісті»

Зруйнований будинок у селі Партизанське, фото «МикВісті»

Залишився лише фундамент. Що зі школами у селах?

Ситуація з соціальною інфраструктурою складніша, ніж з житлом.

У Партизанському від школи залишився лише фундамент.

Колись це була двоповерхова будівля, де навчалися близько 90 дітей. Але навчальний заклад демонтували після того, як туди влучила російська ракета.

У селі продовжують жити діти — зараз їх близько 35. Усі навчаються дистанційно.

— У першу чергу нам потрібна школа. Наші діти займали призові місця на олімпіадах, їздили на змагання, вступали до вишів. Це було життя села, — каже Раїса Шульга.

Привіт! Я — Юлія Бойченко, авторка цього матеріалу.

Дякую за увагу до наших текстів — це важливо для команди МикВісті.

Ми регулярно публікуємо глибокі матеріали для тих, хто хоче розібратися в темі та дійти до суті.

Маємо десятки прикладів, коли наша журналістика разом із читачами впливала на ситуацію і змінювала її.

Долучайтеся до Клубу читачів МикВісті — підтримайте незалежну журналістику, яка має значення.

Приєднатись до Клубу МикВісті

Школу у Партизанському не відновлюють через малу кількість дітей. Водночас люди не повертаються саме тому, що школи немає, каже староста.

— Це неперспективно, мало людей. Але я дуже хочу, хоча б початкову, — додала вона.

Схожа ситуація і в Киселівці.

Тут у селі проживає близько 50 дітей шкільного віку, каже староста села Іван Волько. Вони також навчаються онлайн.

Формально школа існує — працюють директор і вчителі. Але власної будівлі для навчання немає — в неї влучила російська ракета. Сьогодні ця будівля стоїть посеред села — напівзруйнована, без вікон та з пошкодженим дахом.

— В планах, звичайно, є відновити школу, але немає для цього населення. І тут виходить замкнене коло. Бо якби була школа, люди, можливо, більше поверталися б, — говорить староста.

Зруйнована будівля школи у селі Киселівка, фото «МикВісті»

Напис на дошці «Випуск 2026» у зруйнованій будівлі школи у селі Киселівка, фото «МикВісті»

У селі Луч місцева школа та дитячий садок також зазнали значних пошкоджень під час обстрілів і сьогодні не працюють.

— Школа в дуже поганому стані. Там був прямий приліт, частини даху немає. Садочок теж сильно пошкоджений. Дах відремонтували, але саму будівлю ще треба відновлювати, — каже Світлана Гінжул.

Зараз діти їздять шкільним автобусом до Шевченкового, а дошкільнята залишаються вдома.

— Автобус возить дітей в школу. Садочка немає, пока вони онлайн. А там, думаю, може відремонтують у Шевченко і теж будуть їздити туди, — каже жінка.

Робота, без якої не буде повернення

Незалежно від того, в якому селі ми були, люди говорили приблизно про одне й те саме. Для повернення мешканців недостатньо відновити будинки. Потрібні школа, дитячий садок, медицина та робота.

— Треба налагодити інфраструктуру, відкрити школу, дитячий садок зробити. Амбулаторії у нас немає. І далі людям ще треба якусь роботу. Це ж основне джерело — треба, щоб люди працювали, отримували зарплату, — сказав староста Киселівки Іван Волько.

У Киселівці сьогодні працюють два магазини та кілька фермерських господарств, зазначив він.

— Це дуже мало. Молодим людям потрібно годувати сім'ї. Вони шукають роботу деінде і виїжджають, — говорить староста.

Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у селі Киселівка, фото «МикВісті»

Відновлений житловий будинок у селі Партизанське, фото «МикВісті»

Так само вважає мешканка села, директорка дитячого садочку Валентина Лакота.

— Не вистачає робочих місць і житла. Не буде роботи — люди не зможуть тут жити, — вважає жінка.

Схожі проблеми називають і в Лучі.

Попри те, що за останні три роки у селі відновили частину пошкодженого житла, а також повернули світло, воду, газ та інтернет, про масштабну відбудову, яку анонсували після деокупації, місцеві поки не говорять.

— Нового в нас нічого немає. Допомагали міжнародні організації — міняли людям вікна, ремонтували пошкодження. Але щоб нам щось нове будували чи відбудовували — такого немає, — каже директорка будинку культури Світлана Гінжул.

Відновлений багатоквартирний будинок у селі Луч, фото «МикВісті»

За її словами, для повернення людей селу сьогодні потрібні не лише відремонтовані будинки.

— Нам треба каналізацію зробити, дорогу до селища. А якби ще якийсь завод поставили, було б взагалі чудово, щоб людям було де працювати, — говорить вона.

До війни частина жителів Луча працювала на місцевому радіоцентрі, а також їздила на роботу до підприємств у Миколаєві.

— У нас був радіоцентр, там люди працювали. Була «Еліка», вона забирала людей на роботу. Так само «Сандора». А зараз люди шукають роботу там, де можуть її знайти, — додає Світлана Гінжул.

Що чекає на села далі?

Три роки тому разом із планами відбудови в області почали говорити й про інше — чи потрібно відновлювати всі села, які були майже повністю зруйновані. Тоді виникло питання укрупнення сіл.

Що таке укрупнення сіл? Це підхід, за якого жителям невеликих або майже повністю зруйнованих населених пунктів пропонують переселитися до більших сіл чи селищ, де вже є або планують відновити школи, дитсадки, амбулаторії та іншу інфраструктуру. У такому разі ресурси спрямовують на розвиток одного більшого населеного пункту, а не на відновлення кожного окремого села.

Тоді начальник Миколаївської ОВА Віталій Кім запевняв, що рішення про укрупнення населених пунктів немає. Водночас додавав: «усе залежатиме від громад» і від того, «чого хочуть люди».

У самих громадах думки різнилися. Голова Шевченківської громади Олег Пилипенко пропонував переселяти жителів із найменших і найбільш зруйнованих сіл до більших населених пунктів, де простіше відновити школу, дитсадок і медицину. Натомість у Первомайській громаді наполягали, що хочуть зберегти всі свої села.

Територія біля приватного будинку у селі Партизанське, на паркані видно сліди від обстрілів, фото «МикВісті»

За три роки підхід області не змінився.

У Миколаївській ОВА кажуть, що питання укрупнення зараз не розглядають. Основний фокус — відновлення житла, критичної інфраструктури та безпеки. Остаточні рішення щодо майбутнього конкретних населених пунктів, зазначають в адміністрації, ухвалюватимуть уже після завершення війни.

Водночас там вважають, що за цей час вдалося виконати головне — повернути людям базові умови для життя. У Киселівці та Партизанському відновили водонапірні башти, у Партизанському відремонтували амбулаторію, у Киселівці розробили проєкти для відновлення закладів освіти. Також, за даними адміністрації, 1899 жителів громади вже отримали компенсації за програмою «єВідновлення» на понад 483 мільйони гривень, а понад 200 будновили відновили за допомогою волонтерів «Добробату».

Лелеки у селі Киселівка, фото «МикВісті»

У розмовах із місцевими ми майже не чули про нові дахи, відремонтовані будинки чи міжнародні проєкти. Натомість вони говорили про школу, дитячий садок, лікарню та роботу. Про речі, без яких люди не поспішають повертатися навіть тоді, коли їхній будинок уже відновлений.

Частина мешканців, які втратили житло, скористалися сертифікатами «єВідновлення» і почали життя в інших громадах. Для них відбудова стала не поверненням додому, а можливістю почати все спочатку в іншому місці.

Тому сьогодні для Киселівки, Партизанського, Максимівки та Луча питання полягає не лише в тому, скільки будинків вдалося відновити. Значно важливіше — чи зможуть ці села втримати тих, хто залишився, і повернути тих, хто поїхав.

Бойченко Юлія, «МикВісті»