Передвиборчий кошик Порошенка, енергія Демченко та повернення Сєнкевича

Практично всі, правда – хтось з позитивною оцінкою, хтось – з негативною, називають подію 7 лютого історичною чи то навіть епохальною. Так, я говорю, як ви, напевно, здогадались про голосування щодо внесення змін до Конституції, згідно з яким проголошується, що Україна прагне до вступу до Європейського Союзу, Північно-Атлантичного Союзу – НАТО, а Президент стає гарантом руху у цьому напрямі. Для того, щоб ці правки стали тілом Основного Закону країни необхідно було набрати 300 голосів. За підсумками голосування на табло з’явилась цифра 334. А ще потім один депутат заявив, що його картка не спрацювала і попросив долучити його голос, отже, загалом – 335. Нагадаю, що такі зміни до Конституції – ініціатива Президента Порошенка і цей результат – незаперечна його перемога, яку він може цілком справедливо покласти у свій передвиборчий кошик. «За» голосували практично всі кандидати в президенти, присутні у сесійній залі парламенту. Відверто проти висловився тільки Опозиційний блок, чи що там від нього лишилося. Щодо миколаївських нардепів, то тільки Артем Ільюк не голосував. Ну, на знаю, на мою думку, у такий визначальний момент не можна не визначитися. Ну не може у народного депутата не бути позиції з такого надважливого питання. А у Артема Ільюка, виявляється, немає позиції.

Цілком зрозуміло, що ані наступного дня, ані наступного тижня, ані навіть наступного року ми у ЕС та НАТО не опинимось. Але таке прагнення, закріплене у Конституції – це кінець метушливого обирання між «умнимі» та «красивими» та знаходження цілої країни і сірої зоні невизначеності. Це – чіткий вектор руху та нова політична реальність, на яку мусять зважати всі політики, та всі майбутні президенти, незалежно від їх прізвищ.

Ще один момент, так би мовити, Порошенко може покласти до свого передвиборчого кошику – це монетизація субсидій. Ідея полягає в тому, що понад 3 мільйони домогосподарств вже з березня почнуть отримувати живі, а не віртуальні гроші на свої рахунки, розраховуватися за комунальні послуги а тим, що залишиться – розпоряджатися на власний розсуд. Очікується, що у людей таким чином з’явиться стимул починати менше витрачати ресурсів. Але головне тут – що люди отримують на руки живі гроші. І, чесно кажучи, я не знаю, що більше добавить до передвиборчого кошика Петра Олексійовича – зміни до Конституції чи монетизація субсидій.

З Миколаївської обласної ради приходять невтішні новини. Невтішні вони для прихильників опоблоку. Розшматувало на шмаття, розмазало тонким шаром колись найбільшу фракцію цього скликання силою непорозуміння та різних політичних симпатій. І остаточний цвях у труну фракції забив тепер вже колишній її голова Володимир. Не хоче він бути головою фракції, де плетуться одні інтриги. Як і очікувалось, опоблок у Миколаєві розділився, слідом за розділом на київському рівні.

А п’ятого лютого відбулась чергова позачергова сесія обласної ради. Основним каменем спотикання на неї стало питання приватизації приміщень за адресою вулиця Нікольська 44-46, через яке виникла суперечка між газетою «Рідне Прибужжя» та обласною державною адміністрацією яка чекає свого врегулювання у суді, та табору імені Шмідта у Очакові. Обласна адміністрація пояснювала необхідність приватизації поганим станом об’єктів та відсутністю коштів на їх відновлення. Але частина депутатів була проти і цілком серйозно підозрювала чиновників у поганому. І на чолі цього протесту, традиційно була Тетяна Демченко. Чесно, я захоплююсь її енергією яку можу порівняти хіба що з енергією ну, ніяк не меншою ніж у атомного реактора. Але останні п’ять років, а то і більше ця бурхлива енергія спрямована завжди проти будь яких змін. Очевидно, це такий світоглядний вибір. Чиновники, в свою чергу, запевняли, що процедура продажу буде цілком прозорою, через сайт Прозорро. Зрештою, більшість депутатів їм вдалось переконати і об’єкти будуть продавати.

Миколаївській міський голова Олександр Сєнкевич після кількох тижнів знаходження на лікарняному з’явився на роботі та у публічному просторі. І зробив він це у спортшколі «Надія», яка зараз ремонтується. Там він, коментуючи рішення Антимонопольного комітету, яким визнано незаконним конкурс на визначення управляючої компанії, за підсумками якого перемогла горезвісна компанія «Місто для людей», спочатку розкритикував сам комітет, а потім розповів про те, що рівень цін ЖЕКів та «Міста для людей» зрівнялись. А, пізніше, вже під час засідання виконкому пояснив, що таке рішення тільки готується. Ну, що тут можна сказати? Наш мер повернувся…

Напевно всі миколаївці чули про проблеми із каналізаційним колектором в нашому місті у минулому році. Можемо сміливо стверджувати – це проблема не лише Миколаєва. У Первомайську, у самому центрі міста так само прорвало колектор. Це свідчить про одне – не тільки перед Миколаєвом та Первомайськом, але і перед більшістю українських міст вже постає проблема зношеності комунікацій радянської доби. 

А у Москві, після важкої та тривалої хвороби, так і не прийшовши до тями, Віктор Федорович Янукович….   ні, не помер, а дав прес-конференцію. На ній він завив, що ні в якому разі не можна голосувати за чинного Президента України та, взагалі, представників нинішньої влади, підтримувати слід молодих. Але визнав, що він лох. «Меня кинули как лоха» - кінець цитати. Це він про представників західних країн, які були посередниками у перемовинах між ним та опозицією у лютому 2014 року. Тут все красиво – і лексика, і визначення. І, зрештою, власна характеристика. І додати немає що. 

До речі – про кандидатів у президенти. Нарешті, ми маємо число. 44. Рівно стільки їх зареєструвала на 8 лютого Центральна виборча комісія. Більше вже точно не буде – процес висування та реєстрації кандидатів закінчено. До 7 березня хтось може зняти свою кандидатуру, отже – менше може бути, а більше – вже ні. Як на мене, кандидатів більше, ніж досить. Обирай любого, хто більше подобається! І тепер точно вже ніхто не скаже, що в Україні немає демократії! На мій, чисто суб’єктивний погляд, - це справжня вахканалія демократії!