Лохи всі ми

Вітаємо всіх президентів!

І півроку не минуло, як то кажуть! І справді, не пройшло півроку, тобто шість місяців, як Володимир Зеленський став Президентом України, нагадаю - це сталося 20 травня, і було призначено очільника Миколаївської обласної державної адміністрації. Шість місяців не пройшло, пройшло всього чотири. Темпи змін вражають. Але, зрештою, ця доленосна для нашого краю (я не політичну силу маю на увазі) подія сталася – нарешті, 19 вересня відбулось представлення місцевому нобілітету нового голови ОДА Олександра Стадника та заразом і нового очільника обласного управління Служби Безпеки України Віталія Герсака. Представляли їх спільно, радник президента Андрій Ермак та голова СБУ Іван Баканов щоб двічі з Києва не їздити.

І що ж ми всі почули на цьому представленні? По-перше – те, що жити у Миколаєві та на Миколаївщині має бути дуже-дуже страшно, бо у нас область «одна з найбільш криміногенних», що у нас вже за місяць буде програма з відновлення доріг, що старі часи минули. І знову, про те, що у нас тотальна корупція, і знову, що буде нова сторінка і все буде навпаки. А ще ми дізналися про те, що новий очільник державної адміністрації вже змагався із злочинністю у Миколаєві у далекому 1996 році і навіть «справився» із тим завданням. І це, коли йому було всього 19 років!

От скажіть чесно – не здається вам що це трохи схоже на намагання наїхати на місцевих, аби отримати від них покірливість та слухняність? Мовляв, у вас тут «найбільш криміногенна область» та «тотальна корупція». Лохи ви тут всі, корочє, і тому сидіть тихо! Ні, ніхто не буде заперечувати, що на Миколаївщині є своя злочинність і своя корупція. Як є вони і на Житомирщині, і на Херсонщині, і на Київщині і скрізь по Україні. І ще невідомо, насправді, де рівень злочинності та корупції більший – тут, чи у бурштиновому краї, наприклад? Але треба з ходу довести нікчемність місцевих. Аби знали своє місце. Але, якщо ви сказали про «тотальну корупцію» та злочинність то за свої слова треба відповідати, шановні. Бо ані корупції, ані злочинності не існує без їх конкретних носіїв – конкретних злочинців та корупціонерів. Корупція і злочинність – це не інфекція чи отрута у повітрі з болота, що поруч. Це конкретні люди, з конкретними злочинами та конкретними судовими вироками. Інакше всі слова про це – дешеві понти. І якщо все і всі тут такі погані, то де логіка у тому, щоб залишати старих керівників? Гнати треба всіх!

Поки що всі ці слова та обіцянки про нові часи залишимо тут – запам’ятаємо їх. Запам’ятаємо для того, щоб згадати, коли настане час. Єдине прохання до Олександра Стадника – не треба готувати програму відновлення доріг у Миколаївській області «на протязі місяца», краще «протягом місяцю», інакше можна дуже сильно застудитися.

Ну, а наприкінці тижня минулого Миколаїв масштабно, з розмахом, можна сказати, по-дорослому, на оновленій Соборній площі, відсвяткував своє 230-річчя початку  свого існування у складі Російської імперії. І слід зазначити – суперечку щодо стилю святкування, стилю нової площі її критики, поки що, на мою думку, програють і програють вщент. Про це свідчить 50 тисяч миколаївців, які прийшли на святковий «попсовий», як кажуть критики, концерт і всі ці «заморочки» щодо вартості, якості та естетики реконструкції Соборної площі були їм, як то кажуть, по-барабану. Ну чого ви хочете від людей, які вірять в те, що всі негаразди у їхньому житті від жадібних бариг і для того, щоб вирішити всі свої проблеми досить проголосувати на виборах за гарного хлопця, який вказує на винних і обіцяє всі проблеми вирішити за раз! Ви хочете, щоб вони ходили на площі слухати Баха чи Бетховена? Не прийдуть, не чекайте. Та й так у всьому світові – рок чи поп-концерти збирають, за звичай, більше глядачів, ніж опери.

Хоча, звичайно, можна святкувати по-старому, як 30 років тому, душевно, без пива та шашликів на Соборній. Цнотливо, порівняно із сьогоденням. До речі, на відео святкування у 1989 році, коли відкривали пам’ятник корабелам, дуже добре видно, що макету корабля у руці російського офіцера немає. Кажуть, його приладнали потім. А потім він зник, а потім знов з’явився – такий собі корабель Шредінгера. Втім, я дуже сумніваюсь, що миколаївці захочуть святкувати день міста як 30 років тому. Ці часи минули безповоротно. А ось, які йдуть чи то – насуваються – це вже зовсім інша тема.