Корисні ідіоти або агенти ворога

Вітаємо всіх президентів!

Як відомо, за часів Порошенка в Україні була безпросвітна корупція, корупція суцільна, одна лише корупція в Україні і була, більше нічого не було. Нова влада на чолі з президентом Зеленським, яку обрав мудрий українській народ, оголосила хрестовий похід проти цієї самої корупції. На місцях хрестоносці завзято почали випалювати єресь. В Миколаївській області був свій різновид корупції – тотальна корупція, як про це заявив ще під час свого представлення у вересні новий очільник обласного управління Служби безпеки України Віталій Герсак. Як з’ясовується, осередок цієї тотальної корупції у нас знаходиться… на нелегальних автозаправках та у Южноукраїнській міській раді. Саме того висновку доходиш, коли спостерігаєш за звітами щодо роботи СБУ у області. А щодо чи то наради, чи то участі у сварці та з’ясуванні стосунків депутатів Южноукраїнської міської ради пана Віталя, то особисто мене дуже потішив його висновок – виявляється, у Южноукраїнску, особливо у депутатському корпусі – криза. Цікаво, я то думав, що СБУ – це про шпіонив, російських диверсантів та захист України, а це – про містечкову політологію.

А тим часом, депутати Миколаївської міської ради на засіданні комісії з питань ЖКГ вирішували що їм робити з редакцією газети «Вечерний Николаев». Як відомо, ця газета після того, як перестала бути комунальною, згідно положень закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» має право протягом 15 років на пільгові умови оренди тих приміщень, які вони займали до роздержавлення. Але деякі депутати виконання законів держави Україна вважають «беспрєделом» та «викручуванням рук». Поки що до остаточного рішення депутати не дійшли. Цікаво, чому на цьому засіданні депутатської комісії не було Олександра Стадніка, чи, принаймні, якогось іншого представника ОДА, як це було, коли розглядали питання з телекомпанією «ТАК-ТВ»? А як же свобода слова? Чому одних підтримуємо, а до інших – байдуже?

Цей склад Верховної Ради, має всі шанси увійти в історію як найсексуальнійший. Не встигли ми забути  «цікаві» вправи Іллі Киви від ОПЗЖ, прямо у сесійній залі після переписки з якоюсь одеситкою Юлією, як у стінах парламенту вибухнув справжній секс-скандал. Цього разу в його епіцентрі опинився Голова комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Богдан Яременко від «Слуги народу». Журналісти зафіксували як він у сесійній залі, тобто, у робочий час, домовлявся з якоюсь дівчиною про зустріч інтимного характеру. "Место твое. Секс защищенный, классика и орал. Анальный – табу. Час – 100 долларов. Два часа – 150. На ночь не остаюсь. Пожелания можно" – відповіла йому співрозмовниця на його депутатський запит. Після оприлюднення переписки депутат заявив, що все це – провокація, незрозуміло, правда, кого провокували та для чого? Після публікації другої частини «роману у листах», в якому нардеп повідомляє своїй співрозмовниці, що він одружений, має двох дітей та людина нова у політиці (незрозуміло – скаржиться на таку свою тяжку долю, чи що?) він про провокацію вже не казав нічого, а просто вибачився перед дружиною, дітьми, фракцією та президентом, та, навіть, більше – пригрозив журналістам, які оприлюднили його переписку ( а вів він її, як мінімум з вересня) в’язницею.

І смішно, і сумно водночас. Смішно, бо це смішно, а сумно, бо наводить на певні висновки. 

Висновок першій – депутатам від «Слуги народу» нема чим зайнятись. Законів, абсолютна більшість з них не пише, та що там не пише – не читає, та що там не читає – назв не знає. Деякі зі «слуг» взагалі не розуміють, де вони і для чого знаходяться. Закони їм пишуть невідомо де, невідомо хто, а їх основне завдання – тиснути на кнопки, ось їм і нудно – треба ж якось себе розважати. 

Висновок другий – всіма цими сексуальними скандалами вартістю на три копійки, шоу-програмою із детекторами брехні та іншою мішурою вони просто відволікають увагу суспільства від основного, а основне – це питання війни та миру. Про це і поговоримо.

Президент Зеленський побував у населеному пункті Золоте – 4, в якому згодом почалось розведення військ, що є однією з російських передумов для зустрічі у «нормандському форматі», якої Зеленський так прагне. Там він поспілкувався із ветеранами АТО-ООС, з місцевими мешканцями, а потім Офіс Президента показав про все це кіно під назвою «За крок до миру». Слова про те, що він не лох, які Володимир Олександрович сказав нашому землякові Денису Янтару миттєво облетіли інфопростір та викликали бурхливу реакцію у діапазоні від: «як він сміє говорити так з ветеранами російсько-української війни»; до: «правильно він з цими радикалами – через них мир не може наступити». Відео обставин візиту до Золотого – 4, гадаю, подивилися всі, кому це цікаво. Але давайте запитаємо – нащо Володимир Олександрович це взагалі зробив, які меседжі він хотів донести українському суспільству? Відповіді, як на мене, слід шукати у кіно «За крок до миру», у тому, як розставлені там акценти.  Перший момент, який хоче донести Зеленський – він хоче зробити мир, перед усім, для місцевих, які страждають від війни. А ті, хто виходить на акції «Ні капітуляції» - проти миру. І в цьому є величезна підміна понять та маніпуляція до яких вдається Зеленський. Люди, які виходять на демонстрації, як він зауважив, не проти миру, вони проти миру ціною капітуляції – це перша підміна та маніпуляція. На іншому відео спілкування Зеленського з добровольцями місцеві мешканці розповідають, як вони страждали під час обстрілів, звертаючись, в тому числі до добровольців, а президент обіцяє їх проблеми вирішити. Люди у безпосередній зоні конфлікту страждають і страждають найбільше – це дійсно так. Але у цьому зверненні був явний докір добровольцям, з яких ніхто Золоте не обстрілював. Але за логікою частини місцевих мешканців, виходить, що винні у руйнуваннях, стражданнях та загибелі людей не агресори, які, власне, і обстрілювали Золоте, як і інші українські населенні пункти, а добровольці та військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії та інших українських силових структур які опиралися агресії. Відповідно до цієї логіки, якою слідують чимало наших співвітчизників, відповідальність за наслідки війни покладається на тих, хто чинив опір агресії, а не на агресорах. І це друга підміна понять, перекручення причино-наслідкових зв’язків та маніпуляція. І головна біда полягає в тому, що з такою логікою солідарний Президент України. Ось саме для того, щоб донести ці дві явно маніпулятивні тези – він хоче миру, а ті, хто проти капітуляції хочуть війни і війна триває зі всіма її наслідками через тих, хто опирався агресії, і їздив Володимир Олександрович до Золотого - 4.

Певне розуміння логіки дій команди Зе у питанні війни та миру дає інтерв’ю керівника Офісу Президента Андрія Богдана виданню «Українська правда». Він вважає, а слід розуміти, що, якщо він так вважає, то так саме думає і Зеленський і всі, хто навколо нього, що, треба впливати на росіян, початок цитати: " А щоб змінилося, треба перемикатись на ментальність росіян. 

Вони через свої засоби масової інформації накручені дуже вороже до України, вони вважають нас якоюсь негативною нацією, націоналістами. І в позиції, коли ми відкриті, ми хочемо і йдемо назустріч, а Росія, керівництво Росії впирається, і аргументації, чому це відбувається, немає – з тої сторони вже почнуться питання: а чому ми ведемо себе неадекватно? 

Здавалося б дрібниця, але ж Афганістан закінчився не тільки тому, що були проблеми на міжнародному рівні, а тому що всередині СРСР почалося дуже багато рухів суспільних. І керівництво тоді вирішило, що ліпше вивести війська і припинити війну, щоб своє суспільство не будоражити» - кінець цитати.

Але пан Богдан, проводячи аналогію із радянсько-афганською війною забуває додати, що афганці не «йшли назустріч» – вони не погоджувались ні на ніякі формули імені німецьких міністрів, не проводили відведення військ та не обговорювали серйозно особливий статус провінцій Герату та Канадагару і все це – тільки заради зустрічі з керівництвом СССР. Вони вперто опирались і їм допомагали, тому, що вони опирались. І всілякі «рухи суспільні» всередині країни-агресора почалися не через те, що афганці проявили поступливість, а через те, що радянське керівництво не змогло подолати їх опір. А під час того, коли радянські війська починали агресію у Афганістані, у радянського народу до радянського керівництва питань не було, як немає зараз питань у російського народу до російського керівництва щодо України та Сирії. І ті, хто не розуміють цього очевидного історичного уроку, на моє переконання – або корисні ідіоти, або прямі агенти ворога. Обирайте те, що вам більше подобається.

За цим кланяюся, зустрінемось!