Суди надії, війна Стадніка з обласною радою, загибель кохання та нові пригоди Володимира Аравійського

Вітаємо всіх президентів!

Кожен за нас погодиться, що в Миколаєві є проблема з бродячими собаками. Останні років з вісім, а може і більше – це дуже гостра проблема. Собак на вулицях багато, дуже багато, вони збиваються у величезні зграї та нападають на людей. І трапляється це досить часто. І місто в особі міських депутатів та міського голови досі не може знайти вирішення цієї проблеми. Досить впливова група так званих «зоозахисників», які мають своє потужне депутатське лобі, виступає за програму, яка передбачає стерилізацію безпритульних тварин та випуск їх на вулицю, частина містян говорить про те, що собак без власників, тобто, людей, відповідальних за них, на вулицях не має бути взагалі. Із звільненням Олександра Голобродського з посади директора КП «Центр захисту тварин» стало схоже на те, що перемагає перша партія. Але останні події можуть внести суттєві корективи у розвиток ситуації. На минулому тижні суд частково задовольнив позов мешканки Миколаєва до миколаївської влади. Жінку було покусано безпритульним собакою, який був хворий на сказ, суд присудив відшкодувати їй 60 тисяч гривень моральної шкоди. Що є дуже важливим – суд визнав відповідальною за безпритульних тварин саме міську владу. Якщо це рішення набуде остаточної чинності, то за всю шкоду, яку будуть завдавати бродячі собаки на вулицях міста відповідатиме саме міська влада, а вірніше – міський бюджет. Враховуючи масштаб існуючої проблеми, це може коштуватиме місту мільйони, а може і десятки мільйонів гривень. Отже, це судове рішення може стати революційним.

Про ще одне важливе судове рішення обов’язково слід згадати. Господарський суд Миколаївської області відмовив визнати недійсним аукціон, внаслідок якого Торговий дім «Анонна» придбав суднобудівний завод «Океан» наприкінці 2018 року, навколо якого вже понад місяць не вчухають пристрасті. Я далекий від того, що на цьому все і закінчиться. Але будемо сподіватися, що зроблено крок в сторону захисту вітчизняного інвестора та того, щоб це підприємство нарешті спокійно запрацювало, як того бажають його працівники. 

А тим часом губернатор Олександр Стаднік, після безуспішних спроб зняти голову Миколаївської обласної ради Вікторію Москаленко та встановити контроль над цим органом місцевого самоврядування звернувся з позовом до обласної ради. Він хоче через суд скасувати положення обласного бюджету на 2020 рік, згідно яким всі зміни у його розпису мають відбуватися лише після згоди більшості постійних комісій обласної ради. Нагадаю, цю норму підтримали як депутати із так званої «групи Стадніка», так і опозиційні до голови ОДА депутати. Отже, що виходить? А виходить, що говоримо про децентралізацію, а самі всю цю децентралізацію вбиваємо на корню. Бо не буває справжнього самоврядування там, де громади не можуть розпоряджатися власними коштами, власними бюджетами. Хоча, в нашому, конкретному випадку, все набагато простіше – очевидно, що київському керівництву треба довести право на своє існування на посаді.

Це було справжнє політичне кохання. Кохання з першого погляду Ігоря Валерійовича. Ну, можливо, з другого. Він його надихнув піти у велику політику, а той призначив його керівником свого офісу, спочатку порушивши, а потім і помінявши для цього закон – бо для справжнього політичного кохання не існує ніяких законів та інших дрібних перешкод. З початку у них був справжній медовий місяць. Вони майже скрізь мандрували разом – на роботу чи відпочинок, він грайливо щось шепотів йому на вухо, іноді навіть співав  і ніколи не здавалось, що він третій зайвий, хоча деякі злі язики таке говорили. Але дуже багато людей заздріли цьому щасливому політичному шлюбу як всередині, так і ззовні країни. Хтось дорікав, що він продовжує ходити до «колишнього» та діє в його інтересах всупереч інтересам державним, хтось не міг пробачити агресивного стилю керування, а хтось мітив на його місце. І це, без сумніву, красиве політичне кохання розбилось як «Титанік» об холоднючий айсберг української та світової політики. Хоча, дехто говорить, що він не зміг визнати у ньому найвидатнішого з усіх видатних. І, як і раніше, ставився до нього як до нерозумного актора, свого підопічного, якого треба наставляти та поправляти, а той не стерпів такого зневажливого до себе ставлення. Тобто, - просто вмерла любов.

Все це про відставку Андрія Богдана з посади керівника Офісу Президента та призначення на цю посаду іншого Андрія – Єрмака, який до цього обіймав посаду помічника Зеленського та був його головним переговорником у міжнародних справах. Укази про це було оприлюднено 11 лютого. Озвучено дуже багато версій причин такої кадрової перестановки. На мою думку основне – це спроба Зеленського дистанцюватися від Коломойського та догодити Росії, бо вже досить чітко визначився тандем Єрмак – Козак. Крім того, Володимир Олександрович розуміє, що одна справа – передвиборчий хайп та драйв, а інша – системна робота з управління держави. Ну і не забуваємо підкреслений, аж занадто, пієтет Єрмака до особи Зеленського. У випадку з Зеленським це важливо.

Журналісти програми «Схеми: корупція в деталях» оприлюднили власне розслідування, де роблять висновок, що Володимир Зеленський під час свого перебування у січні в Омані зустрічався із Секретарем Ради безпеки Російської Федерації Миколою Патрушевим. Та, навіть, повернувся до України тим самим літаком, яким Патрушев прибув з Москви до Оману. Самого Патрушевого вважають дуже впливовим серед російських силовиків та близьким до самого Путіна. Слід зазначити, що журналісти «Схем» у своєму матеріалі не розкривають своїх джерел. Новоспечений очільник Офісу Президента Андрій Єрмак назвав журналістську версію оманських подій брехнею -  «Це все - неправда від початку і до кінця» - написав він у своєму фейсбуці, а Офіс Президента офіційно заявив, що звернеться до суду. Заперечують факт такої зустрічі і у Росії.

Зустрічався чи ні Зеленський з Патрушевим, наразі невідомо. Але не в цьому основна проблема. Проблема в тому, що українське суспільство не знає з якою метою і в якій якості Зеленський був у Омані. Вони кажуть, що з Патрушевим зустрічі не було, а з ким тоді було? Я вже не кажу про те, що Володимир Олександрович досі не відобразив відомості про свою поїздку у своїй електронній декларації, хоча всі строки, коли він мав це зробити згідно закону, вже давно минули. Ще раз кажу – проблема в тому, що ця владна команда весь час веде закулісні перемовини і з росіянами, і з американцями, і з хто зна з ким, а потім Україна потрапляє у зашквари. А людина, яка стала символом цієї таємної квазідипломатії стає, де факто, другою людиною у державі. І від всього цього мені стає трохи, а, якщо чесно, то вже і не трохи, моторошно. А вам?

За цим кланяюся, зустрінемось!