Люди не хочуть бути рабами

Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Як відомо, 9 серпня у Білорусі відбулись президентські вибори. Місцева Центральна виборча комісія та державні засоби масової інформації оголосили про те, що за попередніми даними та за даними екзіт-пулів Олександр Лукашенко набрав 75-80% голосів. А його основна кокурентка Світлана Тихановська близько 10%. Буквально в день голосування на вулиці Мінська а потім і інших білоруських міст почали виходити протестувальники. Значна частина білорусів не повірила у такі результати виборів. І відразу ж, без всіляких розмов та попереджень всіх людей, які виходили на абсолютно мирні протести почали жорстоко бити, розганяти та арештувати міліцейські спецназівці. У відповідь протестувальники почали будувати барикади, які руйнувалися білоруським ОМОНОМ з ще більшими завзяттям та жорстокістю. Після чого білоруси почали просто виходити та гуляти вулицями пішки або на велосипедах, але і тоді їх забирали з вулиць. 

Репресії проти мітингарів вражають своїми масштабами та жорстокістю. Ось як описує пережите російський журналіст Нікіта Тєліженко, який потрапив у полон ОМОНу на мінській вулиці, початок цитати: 

«Как только остановились, раздался крик стоявших на улице омоновцев в бронежилетах: «Лицом в землю!!!»В наш автозак влетели несколько силовиков, нам загнули руки за спину так, что идти было практически невозможно. Парня передо мной специально головой о дверной косяк входа в РУВД ударили. Он закричал от боли. В ответ на это его начали бить по голове и орать: «Заткнись, сука!» Первый раз меня ударили, именно когда выводили из автозака, я просто недостаточно низко нагнулся и получил удар рукой по голове, а потом коленом в лицо. В здании РУВД нас сначала завели в какое-то помещение на четвертом этаже. 

Люди там лежали прямо на полу живым ковром, и нам пришлось идти прямо по ним. Мне было очень неудобно, что я все-таки наступил кому-то на руку, но я совсем не видел, куда шел, потому что голова была наклонена сильно в пол. «Все на пол, лицом вниз», — орали нам. А я понимаю, что лечь некуда, кругом в лужах крови лежат люди. 

Мне удалось найти место и лечь не на людей, вторым слоем, а рядом. Лежать можно было только на животе лицом вниз. Опять мне повезло, что на мне была медицинская маска, она мне скрасила впечатление от грязного пола, в который пришлось уткнуться носом. Парень рядом со мной, устраиваясь поудобнее, случайно повернул голову в сторону и тут же получил пинок в лицо армейским берцем. … А вокруг шли жесточайшие избиения: отовсюду были слышны удары, крики, вопли. Мне показалось, что у некоторых задержанных были сломаны — у кого руки, у кого ноги, у кого позвоночник, потому что при малейшем движении они орали от боли». 

Далі він описує, як затриманих утрамбовули по 25-30 людей в камери розраховані на 5 осіб так, що люди задихалися та не могли спати, як людям не давали пити та відвідувати туалети через що вони змушені були справляти і малу і велику нужду прямо в камерах. Інші затримані, яких стали випускати через те, що тюрми переповненні, розповідали як їх змушували співати гімн та постійно били, як збривали голови ножами та фарбували волосся, жінки – як їм погрожували зґвалтуванням, як винесення судових вироків перетворилося на конвейер і як людей при цьому постійно били, знущалися з них та піддавали жорстоким тортурам .

Хтось може спитати – А що ж не вистачало білорусам, проти чого вони протестували, у них же за бацька все так добре виглядає – вулиці чисті, дороги, на відміну від українських, відремонтовані? А виявляється, що прибрані вулиці, добрі дороги – це лише один, парадний так би мовити бік, медалі. З іншого боку – повна відсутність базових прав людини, надзвичайно жорстоке придушення будь якої опозиції, навіть натяків на неї, абсолютна безправність пересічних громадян та, звичайно, тотальне фальшування будь яких виборів у вигляді тупого переписування їх результатів на користь Лукашенка та його посіпак. Може, проти цього і повстали білоруси? Може їм просто набридло бути кріпаками у 21 столітті? Може тому протести у сусідній країні не вщухають, а навпаки, розростаються -  страйкувати починають працівники великих державних підприємств МАЗ, БЕЛАЗ та інші. 

Отже, дуже схоже, що ми спостерігаємо початок кінця режиму Лукашенка – цієї огидної відрижки Совєсткого Союза. Навіть, якщо він зараз вціліє, він вже буде послаблений – бо не матиме підтримки ані всередені, ані зовні – хіба що Путін його врятує, бо Путін такий самий огидний, як Лукашенко, а огидне до огидного липне. Всі, хто захоплювався цим режимом, можливо, побачать його істинне обличчя, і зрозуміють – лукашенківска Білорусь – це, передусім, жорстока та кривава диктатура за ширмою показного порядку. Совєсткій Союз відродити неможливо. 

А Україні слід більш активно сприяти подоланню білоруської кризи, бо Україні потрібна білоруська незалежна Білорусь – така Білорусь стане природнім союзником української незалежної України. До речі, всі ці події пробуджують у білорусах національну свідомість, вони починають задавати питання «Хто ми?» і відповідають – «Ми – білоруси».

І сьогодні це все, що я хотів вам показати і про що хотів розповісти. 

Жыве Билорусь!

За цим кланяюся, зустрінемось!