А який ваш вибір?

Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Перед усім, хочу тих громадян України, для яких українська незалежність є самоцінністю привітати з 29-ю річницею Незалежності України. А тих своїх співгромадян, для яких українська незалежність не є самоцінністю я з річницею Незалежності України не вітаю, оскільки вона для них не є святом через те, що українська незалежність для них не є самоцінністю. Втім, сподіваюсь, ці громадяни провели цей зайвий вихідний із задоволенням. Ну, а тепер можна і до коментування та аналізу всього того, що відбулось, відбувається та буде відбуватися цими днями та тижнями.

Партія «Слуга народу» та її реальний лідер та натхненних Володимир Зеленський не є проукраїнськими політиками. Такий простий висновок можна зробити із заяв місцевих політиків, які презентують цю політичну силу. Вони вважають себе якоюсь треттєю силою, яка єдина спроможна на здійснення позитивних, на їх думку, змін. Певно, що саме це мала на увазі Тетяна Домбровська кандидатка від слуг на миколаївського міського голову, коли давала характеристику основним політичним силам країни та регіону. На її думку ОПЗЖ хоче повернути Совєтскій Союз, а Європейська Солідарність, початок цитати: «ностальгує за козацтвом» і лише слуги Зеленського на щось здатні. Тобто, прагнення Європейської Солідарності та значної частини українських громадян зберегти українську державність та українську ідентичність Тетяна Домбровська поблажливо назвала «ностальгією за часами козацтва». Добре, що не зневажливо «шароварщиною», хоча саме такий підтекст читається. Очевидно, що сам Зеленський, Арахамія та інші присутні на цьому дійстві згодні з таким визначенням, бо на обличчях їх було задоволення і ніхто пані Домбровській не заперечив. Але виникає питання: «Слуги» ні проросійські, ні проукраїнські, тоді які вони? А фіг його знає! «Какая разніца», якщо коротко.

Взагалі, країна фактично вже живе у стані виборів. Як відомо, 25 жовтня мають відбутися місцеві вибори, українці обиратимуть депутатів сільських, міських, районних та обласних рад а також сільських та міських голів. 5 вересня буде оголошено старт виборчої кампанії. Незважаючи на те, що офіційно ці вибори ще не почалися вони вже йдуть повним ходом, про що свідчить неймовірна кількість біг-бордів із обличчями партійних лідерів, та виборчими гаслами. А Володимир Зеленський, фактично, здійснює передвиборчий вояж, під прикриттям офіційних візитів в регіони. Хоча ні, він займається не лише передвиборчою агітацією, він ще, не жаліючи власних сил, здійснює президентські повноваження, наприклад, закидає у кошик баскетбольного м’яча під оплески підлеглих, хоча, звичайно, до потужності Бердимухамедова – Президента Туркменії йому ще далеко. Але слід визнати, що і Володимир Олександрович і його оточення рухаються у правильному напрямку. Але повернемось до місцевих виборів. Не оминув Зеленський нещодавно і Миколаївщину. Там він «освятив» першу десятку кандидатів до міської та обласної рад, не зрозуміло, правда, хто куди. Там же мав виступ про так звану «стратегію розвитку» Миколаївщини і Давид Арахамія – лідер монобільшості у парламенті, та який має безпосередній зв’язок з Миколаївщиною. Він наобіцяв чимало. Абсолютна більшість його обіцянок немає жодного відношення до повноважень місцевої влади – вони рівня парламенту і Кабміну і дуже часто повторюють ідеї про які говорили вже до нього багато людей. Але деякі тези привернули мою увагу. Перша – це загравання на фантомних болях частини миколаївців на тему «Миколаїв – місто корабелів», виявляється, вже йдеться про якусь національну програму відродження суднобудування. Друга – це така собі пропозиція збереження по-новому червоного шламу – відходів виробництва глиноземного заводу – у цеглинах. Тобто, замість того, щоб змусити Глиноземний вивозити відходи виробництва за межі України, як має бути за умови роботи за толінговою, давальницькою схемою, або платити всі належні податки, «добрі» слуги весело погоджуються на якісь цеглини. А деякі пропозиції у так званій «стратегії» просто вражали висотою польоту мрії, як-то розбудова «Миколаївської Рів’єри» між Очаковим та Коблєвим. Ну, просто тобі «Нью-Васюкі» і все!

Взагалі, ці місцеві вибори являють собою приклад того, як бізнес, коли його атакує держава яку захопило збіговисько невігласів, популістів та дилетантів, захищається. Один із способів захисту – увійти до складу цього збіговиська, стати його частиною та може навіть очолити його та скерувати у потрібному напрямі. Я маю на увазі входження Миколи Капацини до виборчого списку «Слуг народу». Як то кажуть – якщо не можна протидіяти процесу – слід його очолити. А Слуги, таким чином, певно, що вирішать чимало своїх фінансових проблем – бо  вибори – це дуже витратне задоволення.

Як відомо, у Білорусі вже кілька тижнів не припиняються протести проти Олександра Лукашенка. Незважаючи на репресії проти мирних протестувальників, їх ніяк не вдається приборкати. Володимир Путін вже оголосив про те, що на прохання Лукашенка він підготував так званий резерв російських силовіків, готових прийти на порятунок нинішньому білоруському режиму. Бо білоруських силовіків вже не вистачає задля утримання Лукашенка при владі. Бо груба сила та абсолютна відсутність прав у пересічних білорусів – це все, на чому тримається Лукашенко. Віднедавна його навіть стали називати президентом ОМОНу бой його бійці і насправді є чи не найважливішою його опорою. 

Так саме, як Лукашенка почали називати президентом ОМОНу, після 24 серпня Зеленського почали називати президентом шоу-бізу. Бо, через шоу-бізнес він набув популярності, завдяки цій популярності отримав крісло президента і як, вдячна людина, найбільше шанує саме представників шоу-бізнесу. Саме такого висновку доходиш, коли бачиш в якому товаристві захотів Зеленський опинитися на День Незалежності України. Хоча в той самий час, буквально на відстані декількох кілометрів від Володимира Олександровича знаходилось зовсім інше товариство – десятки тисяч людей, цілий людський потік який складався з ветеранів російсько-української війни, родичів загиблих в тій війні, волонтерів та просто українських громадян, які своєю участю у Марші Захисників демонструють вже другий рік поспіль готовність опиратися російській агресії. Але Зеленський не пішов до цієї частини українського суспільства. Він не є прихильником активного опору, наступу, натомість він – це поступки, компроміс, відступ. Він не наступатиме, він не дратуватиме того, у кого щось там побачив в очах. І така зараз Україна і така зараз українська реальність. Схоже, що Зеленський свій вибір зробив остаточно, а який вибір зробили чи зробите ви?

За цим кланяюся, зустрінемось!