Ми пам’ятаємо

Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Миколаїв – місто відчайдушних сміливців – це очевидний факт. Хоробрий тут на хороброму сидіть та хоробрим поганяє, так можна сказати, якщо перефразувати Миколу Гоголя – класика російської літератури із українським колоритом. Саме такого висновку доходиш коли дивишся статистичні відомості по захворюванності коронавірусом в Україні загалом та в Миколаєві зокрема а потім виходиш на вулиці рідного міста. Минулого тижня в Україні було вперше зафіксовано понад три тисячі хворих за добу. Це в десятеро більше, ніж фіксувалось на початку пандемії у березні. Загалом, по Україні – вже під 150 тисяч хворих але коли я пишу, та вимовляю ці слова це число змінюється в бік збільшення а не зменшення. Так саме і в Миколаївській області та в самому Миколаєві кількість хворих на КОВІД-19 рекордна. Міські лікарні стрімко заповнюються хворими і можуть переповнитися за кілька тижнів. Або цього не сталося міській голова Олександр Сєнкевич закликає миколаївців витримувати всі санітарні норми. Але всі ці заклики марні. Сміливі мешканці міста маски у маршрутках, магазинах та інших людних місцях з обмеженим простором переважно не носять, дистанції не дотримуються, бо хвороби не бояться! Отже, більшість миколаївців – хоробрі люди, які зовсім не цінують ані власного життя, ані життя оточуючих. Бєзумству храбрих поьом ми славу! Або – слабоуміє і отвага! 

Пандемія – пандемією, а маховик місцевих виборів набирає обертів. Основні гравці роблять остаточні ставки та визначаються з кандидатами. Так, схоже, що ОПЗЖ визначилось із власним кандидатом в миколаївські міські голови – ним буде Артем Ільюк, колишній депутат Миколаївської міської ради та Ради Верховної, принаймні, про це свідчить той факт що саме він став керівником міської партійної організації. Отже, виходить, що всі плітки про те, що Владислав Чайка штурмуватиме мерську посаду від під прапорами ОПЗЖ були лише плітками, які, скоріш за все, поширював штаб кандидата. Від Слуг – Домбровська, Дятлов знайшов собі «Миколаївців», отже Чайка буде у поодинокому польоті. 

В той самий час, партія «Наш Край» висуне на посаду Миколаївського міського голову Миколу Круглова. Про це у своєму фейсбуці написав очільник Миколаївської обласної організації «Нашого Краю» Юрій Кормишкін, початок цитати: «Наш край» единой командой выдвигает на должность мэра опытного управленца, государственного деятеля, сильную личность, николаевца – Николая Петровича Круглова. Мы уверены, что Николай Петрович – это именно тот человек, который способен дать городу перспективу, развитие и экономическую стабильность, а горожанам уверенность в завтрашнем дне, комфорт, безопасность и достойный уровень жизни.Будущее родного края за хозяйственниками и профессионалами. Городу нужны государственные деятели, а не слуги» - кінець цитати.

Отже поговоримо про двох персонажів із цього переліку майбутніх кандидатів, бо остаточно ми почнемо дізнаватися весь список всіх кандидатів із 15 вересня коли, згідно закону почнеться їх висування партіями. Але нам цікаві Ільюк та Круглов. Незважаючи на те, що вони різні за віком у них є спільне минуле – це активне членство в Партії Регіонів за часів президентства Януковича Віктора Федоровича. І вони були там не рядовими партійцями вони обіймали досить високі державні та партійні посади і обидва відзначились на них. Микола Петрович з 2010 по 2013 роки обіймав посаду голови Миколаївської облдержадміністрації. Саме за його керування областю сталися Врадіївські події, коли мешканці цього райцентру на Миколаївщині здійняли справжній бунт проти міліцейського свавілля – працівник органів, який, до того ж був родичем тодішнього очільника обласного Управління МВС, зґвалтував та жорстоко побив жінку, а його колеги намагалися це приховати. Ці події сколихнули та обурили всю Україну і вважаються зараз провісником Майдану. Артем Ільюк у 2010 – 2012 роках очолював фракцію Партії Регіонів у Миколаївській міській раді, а з 2012 році опинився у парламенті, де до нього наприкінці 2013-го приєднався Микола Круглов. І там вони лишалися вірними своїй політичній силі до кінця, вони обидва голосували, голосували руками за так званні «диктаторські закони 16 січня» у 2014 році. Це був розпал Майдану, але жертв до цього голосування не було. Але прийняття цих законів, які суттєво обмежували основні свободи громадян, недарма їх назвали «диктаторськими», стали для тодішніх українських силовиків своєрідним «спусковим гачком» - вони дали зелене світло для ескалації насильства проти майданівців. І вже 19 січня саме серед майданівців з’явились перші жертви. І спіраль насильства з того моменту йшла тільки вгору, поки не дійшла до розстрілу «Небесної сотні» у лютому 2014 року. 

Що було потім – відомо всім. Користуючись внутрішньою слабкістю України Росія анексувала Крим, окупувала частину Донбасу та розпочала проти нас гібридну війну, яка точиться й понині та яка призвела до тисяч загиблих, десятків тисяч поранених та мільйонів біженців. І коли всі миколаївці підуть 25 жовтня на виборчі дільниці вони мають пам’ятати імена тих, хто натиснув свого часу спусковий гачок цих всіх подій. І хто навіть не вибачився за ті свої дії, принаймні я про це нічого не чув.

За цим кланяюся, зустрінемось!