Боже, за що все це нам!

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Тема пандемії коронавірусу та її негативних наслідків знаходиться на першому місці. Кількість хворих, госпіталізованих та померлих залишається стабільно високою. І Миколаїв та область, на жаль, серед сумних лідерів. Найближчими днями і тижнями міністерство охорони здоров’я прогнозую зростання кількості хворих щодня до 30 тис і навіть більше. Враховуючи те, що у державного керма у нас зараз «майстри спорту з боротьби з коновірусом» вакцинація у нас несеться вперед із швидкістю шалено-божевільного равлика. І скільки триватиме стан пандемії – не знає точно ніхто.

Отже, єдиним способом збити хвилю пандемії лишається старий, але не добрий, локдаун. Розривання контактів між людьми призводить до зменшення кількості хворих, але при цьому вбиває економіку. Страждають всі бізнеси, але найбільше – середні та маленькі. Миколаївські бізнеси – не виключення. Люди багато чого не розуміють. Вони не розуміють, чому їм не дозволяють працювати, чому маршрутки ходять у обмежені години, чому дозволяють працювати супермаркетам, в яких часто не дотримуються санітарної дистанції (до речі, чому цю дистанцію називають соціальною а не санітарною – це ж не про різний матеріальний стан, а про санітарію?), а їм – не дозволяють. Багато людей взагалі не розуміють, чому і за що їм всі ці проблеми, негаразди та біди? Вони ж все зробили правильно у 2019 році, проголосували вірно. Чому? Не знаходячи притомних відповідей,   вони вдаються до радикальних засобів. Як то – виходять на роботу, попри заборону та погрожують мітингами. І свою погрозу виконують – на мітинг виходять і вимагають там права, як вони це розуміють, на роботу, зменшення оренди, скасування комунальних платежів, тощо. І знову, звучить тема справедливості, вірніше – відсутності такої. Міська влада в особі міського голови намагається знайти можливості для полегшення становища бізнесу, планується зменшити розмір податку на землю для власників ринків, аби ті могли зменшити рівень оренди для тих підприємців, які змушено припинили роботу. Миколаївській міський голова закликає міських депутатів підтримати таке рішення. Як депутат міської ради я таке рішення підтримаю, гадаю, що так саме, як і інші депутати. Але не скажу, що зроблю це радо, бо це означитиме, що бюджет міста Миколаєва недорахується певної суми. Але такі часи у нас і ніхто навіть приблизно не може спрогнозувати коли наприкінці цього мрачного тунелю з’явиться хоч якийсь проблиск світла, бо за машиніста у нас – правильно – «майстри спорту з боротьбі з коронавірусом». 

Прес-секретарка Володимира Зеленського Юлія Мендель зробила неабияке наукове відкриття. Вона відкрила… «українскій рускій» язик, тобто, мову. На її думку мовне питання порушують виключно погані політики, а  «борцям» за мову самим треба цю мову вивчити, вона знає, бо вона кандидат філологічних наук. Ще вона говорила про українську культуру на основі, не дивуйтеся… космополітизму. Цікаве таке інтерв’ю вийшло для телеканалу «Дом», передача «Взгляд с Бановой» називається. З нетерпіння чекаємо від пані Мендель на відкриття «німєцкого русскава», «англійского рускава» та інших мов із великого сімейства «русскіх язиков». А якщо серйозно, то хочеться нагадати пані Мендель та людині, на яку вона працює у якості прес-секретарки, що мова, унікальна та неповторна – це один із головних моментів самоідентифікації будь якої нації. Як і унікальна та неповторна культура. І українська мова – це ідентифікатор української нації, а російська – російської. Все. А розвиток різних культур в межах однієї держави починається лише тоді, коли носії інших культур та мов визнають безумовне право на існування держави та мови країни, в якій їм, волею долі, випало жити.

До речі, ще про мову. Тарас Кремінь, наш земляк, та Уповноважений з захисту державної мови вважає, що Миколаївська міська рада має виконати вимоги українського законодавства та скасувати своє рішення від 2012 року, яке визначало російську мову регіональною мовою. Я певний, що так і буде.

Тим часом, тема ковіду дуже скоро може стати другорядною. Росія, під приводом військових навчань, перекидає до українських кордонів величезну кількість своїх військових та військової техніки, подібна концентрація російських військ на наших кордонах була останнього разу у 2014-2015 роках. В той самий час російська пропаганда захлинається від нової істерії щодо кровожерливих українських військових, які з дронів бомбардують городи мирних мешканців та вбивають дітей. Російські високопосадовці роблять одну за іншою погрозливі та зневажливі заяви про «ескалацію громадянської війни» в Україні, про «дітей із сірниками» та про можливість Росії втрутитися напряму для захисту російських громадян та «рускоговорящіх». На цьому тлі Захід демонструє підтримку Україні – починаючи від дзвінка Зеленському Байдена, закінчуючи іншими заявами підтримки з боку очільників НАТО та контактів голів європейських країн з Путіним у прагненні стримати його. І не забуваємо про очевидне кількамісячне загострення на фронті. Чим все закінчиться і коли – не може сказати ніхто. Отже, сподіваюсь, що вже всім, навіть Зеленському, зрозуміло, що «просто пєрестать стрєлять» - явно не працює? 

За цим кланюяся – побачимось.