Українська «Битва за Атлантику». Початок

Вітаю всіх українців та друзів України!

Одним з найбільших театрів бойових дій під час Другої Світової Війни була Північна Атлантика. Через цей район океану до Великої Британії із Сполучених Штатів та Канади доставлялось продовольство, зброя та все необхідне для боротьби із нацистською Німеччиною. Ці постачання були критично важливими. 

Саме тому ці морські конвої були під постійними атаками німецьких субмарин, так званих «вовчих стай», які потопляли величезну кількість транспортів з їх вантажами та екіпажами. Під час піку активності Крігсмаріне наприкінці 1942 – початку 1943 років ситуація була критичною – на Британських островах запасів лишалося на місяць і союзники ніяк не могли віднайти ефективну протидію цій навалі. Але згодом, ситуацію вдалось переломити. Збільшення радіусу дії патрульної авіації, збільшення кількості конвойних есмінців та зміни їх тактики, удари по базам німецьких підводних човнів дозволило союзникам розпочати бойові дії на материковій Європі та перемогти жорстокого ворога. Але на початку війни ніхто не знав як та коли це вдасться зробити. І так, це коштувало чималих жертв.

Україна вже другий тиждень потерпає від цілеспрямованих ударів по об’єктам критичної інфраструктури по всій території, російські ракети та іранські дрони атакують електростанції та електричну мережу – мета – лишити українців на зиму без світла, тепла та води. Значну частину ракет та дронів збивають, але не всі – і вони завдають нам чималої шкоди. Як і на початку «Битви за Атлантику» ще не знайдено найбільш ефективного способу захисту від цих атак. Але справа не стоїть на місці. НАТО та інші наші союзники передають нам антидронові засоби та засоби ПВО та ПРО, самі ЗСУ активно змінюють тактику протидії цим атакам. Хоча, найкращій спосіб припинити атаки ворога – зробити так, щоб він не міг їх вчиняти. Отже, протиотруту обов’язково буде знайдено, як знайшли її 79 років тому, я певний. Так буває завжди, коли весь цивілізований світ бореться із дикунством та середньовіччям. І всім слід усвідомлювати, що ми лише на початку цього важкого шляху.

Українці та друзі України – якщо ви мене бачите і чуте – ви живі. Залишайтеся і надалі такими.

За цим кланяюся – побачимось!