Жителі нещодавно звільненої Снігурівки розповіли про те, як їх катували російські окупанти, як грабували місто і чим погрожували.

Сюжет зі Снігурівки опублікував проєкт BIHUS.info, пишуть «НикВести».

Одна з катівень у Снігурівці

— Ми почали посміхатися, ми раді, що ми звільнені. Раді, що ми дочекалися. Ми думали, що ніколи в житті не дочекаємося. Дуже-дуже чекали. Я навіть муку отримала, гуманітарку. Напекла пирогів, поїхали солдатам пороздавали. А вони кричать: «Ой, ще гарячі!». Гнобили до такого ступеню. То в гараж, то в сарай, то в квартиру, скрізь лізли. Хай Бог милує. Дякуючи Богу ми живі, — зі сльозами на очах розповідає місцева мешканка пані Анна.

Ще один мешканець Снігурівки розповів журналістам, звідки в нього на обличчі шрами. Російські окупанти кавказької національності побризкали на нього одеколоном та підпалили. Загасити обличчя йому вдалося об диван, оскільки руки були зв’язані.

— Знущалися, щоб я сказав, кому передаю свідчення. А я нікому не передавав, в мене вже не було телефона. Стріляти (окупант, — прим.) почав у стіну, коліно прострелив, п’ятку прострелив. Закинули мокрий рушник на голову та поливали з баклажки. Години півтори. Це 30 жовтня було. Останні два тижні (окупації, — прим.) забирали машини, усе забирали, вже знали, що будуть їхати. Знущалися — згадує чоловік.

Про мародерство розповідає і місцева мешканка Надія Боярко.

— Все обкрадали. Це грабіж був серед білого дня. Вони усюди вривалися, забирали все. Це не армія, а бандити й мародери. Їм було ніколи воювати, вони тільки грабували нас. Я їм кажу: «Ви нас «захищаєте» від наших пралок. Ви в нас просто забрали комфортне життя, яке в нас було, інтернет, світло. Ми жили без світла, без води. У кружці води милися та прали, завдячуючи вам». Ми крадькома дзвонили, картки, телефони забирали, ламали. А моїй сестрі автомат до скроні поставили. Бо вона, бачте, пообурювалася, сказала, що вона дитя Полісся. Їм це не подобається, що ми «бандери», — розповідає Надія Боярко.

Голова військової адміністрації Іван Кухта розповів, що в сусідньому населеному пункті знайшли трьох закатованих хлопців, вони зникли за тиждень-півтора до звільнення.

— У них (загарбників, — прим.) були зміни. Бувало одна заїздила, і було менше катувань. Бувало такі звірі заїжджали, і було багато випадків, коли навіть жителі багатоповерхівок чули, як катують людей. В різні часи було по-різному. Тяжче було в перший і останній місяць, — говорить він.

Іван Кухта

16 вересня окупанти прийшли до снігурівця Сергія — хтось повідомив їм, що він нібито передає ЗСУ координати ворожих позицій. Спочатку окупанти прийшли з обшуком, а потім забрали.

— Колись я був в Африці в миротворчій групі ООН, нам видавали жетони. Вони подумали, що ці жетони видавали нещодавно, що я розвідник. Зв’язали, одягнули на голову пакет, закинули в машину, привезли в окопи. Мене почали бити, катувати. Били ногами, потім по голові автоматами чи ще чимось.

Сергій на фоні окопів, в яких його били

В результаті чоловіку зламали 9 ребер. Росіяни погрожували вивести його на передову, щоб той загинув від обстрілів ЗСУ. Однак потім приїхали дві людини та забрали на допит в інше місце.

— Вже не били, питали, кого я знаю, хто з ЗСУ. Був один чеченець і один росіянин. Там ще годину-дві був, — розповів Сергій.

Енергетика Олександра зупинили на блокпосту, перевірили документи, приїхали до нього додому, почали робити обшук. Вдома у нього були цінні електроприбори, які чоловік приніс з підприємства, де працював, аби вберегти від обстрілів. Коли росіяни знайшли серед них тепловізор, почали вибивати з чоловіка зізнання, що він працює коригувальником для ЗСУ.

— А коли вони дізналися, що мій син працює в Миколаєві, одразу виросла версія, що він служить у ЗСУ. Вони пожвавилися, привезли мене до РЕСу. Почали мені показувати фото людей, питати, де вони. Більшість з них я не знав. Вони почали мене ще більше лякати, трохи били. А коли не вибили інформацію, яка їм потрібна, сказали, що я догрався, і мною займуться більш серйозні люди. Привезли в підвал. Там зачинили.

Олександр

Після почалося побиття. Чоловік пам’ятає перший удар, а далі все злилося. Потім окупанти почали бити шокером, погрожували відрізати вуха та ніс бокорізом.

— Потім прийшли якісь молоді хлопці, казали, що ми, українці, їх не розуміємо, що вони прийшли з визвольною місією. Мені хотілося спитати: «Це мій син твого батька у підвалі в Воронежі катує чи ти мене?». Казали, що будуть мене використовувати, щоб я передавав фальшиві дані ЗСУ. Я сказав, що відмовляюся, бо не хочу жити в Україні так, як вони живуть в Росії. Що якщо я почну це робити, це не буде життя. Після цього вони пішли і сказали, що відпустять наступного дня, — пригадує Олександр.

Але наступного дня прийшли інші військові, з мішком на голові посадили в машину, сказали, що повезуть на першу лінію і розстріляють.

— Він спитав: «Чуєш?». Я сказав: «Чую. Скоріше б». Він запитав, чому, я відповів, щоб скоріше все скінчилося, він засміявся.

Олександра привезли у Херсон, кинули в камеру. Там він чув несамовиті крики інших українців, яких росіяни катували. Згодом чоловіка відпустили.

Ще один мешканець Снігурівки попросив не називати його ім’я та не показувати обличчя. Він встиг вивезти дочку з онуками до Одеси. В березні він приїхав додому, аби повернути машину знайомого, яку взяв для евакуації.

— В серпні мені пом’яли боки. Добре так пом’яли. Кульгаю досі. Нога відбита повністю. Телефончик використовували. Це польовий телефон, підключали до вуха і до приладдя (статевих органів, — прим.). Говориш навіть те, що не знаєш, — розповідає він.

Відзначимо, що польові телефони — відомий метод катування в Росії, який часто використовують на допитах. У пристрої є динамомашинка, яка виробляє струм високої напруги. Оскільки сила струму при цьому маленька, опіків майже не залишається — тільки електромітки — маленькі чорні крапки, які швидко гояться.

Нагадаємо, після звільнення від окупантів в Снігурівці Миколаївської області було виявлено катівню. Там утримували та знущались з цивільних.