Лозінський, Штепа, Попов, Дубневич, Рищук. Найбільш одіозні камбеки виборів-2020

Від місцевих виборів 25 жовтня чекали багато чого. В основному – провалу "Слуги народу" та реваншу "старих" еліт і місцевих баронів.

Посеред загальної реконкісти "колишніх" траплялись і такі епізоди, на які годі було сподіватись. 

Здавалося б, після новин, що "партія" "Шарія" проходить у міські ради Харкова чи Одеси, можна було б нічому й не дивуватись. 

Але ці вибори зробили реальністю кілька таких камбеків у політику, від яких мимоволі зринають в пам'яті слова відомої пісні часів Майдану – "це перебор, Вітя".   

Чи може здорове суспільство дозволити вбивцям, ворогам країни чи сепаратистам бути репрезантами його інтересів? Відповідь очевидна – ні. 

Але такі випадки стали реальністю в Україні. На запитання "Як це відбулось?" не знаходиться іншої відповіді, крім того, що люди не інакше як забули, за кого власне вони голосують.

"Українська правда" вирішила нагади історії кількох найбільш одіозних персонажів, які уже скоро носитимуть горді звання "голів громад" чи місцевих "депутатів".

Віктор Лозінський, кіровоградський убивця

Колишній депутат Верховної Ради, засуджений на 15 років за вбивство.

Нині потенційний голова Підвисоцької ОТГ на Кіровоградщині, де колись і скоїв убивство.

Лозінський – політик зі стажем і нагородами "за відданість ідеалам" від Віктора Януковича. У минулому – впливовий аграрний бізнесмен на рідній Кіровоградщині.

Після звільнення з в’язниці, як сам заявив напередодні виборів, створив "кілька підприємств, які займаються сільськогосподарським виробництвом".

На парламентських виборах 2006-го Лозінський був уповноваженою особою регіоналів, а за рік, на позачергових виборах 2007-го, пішов у Верховну Раду за списком зовсім іншої політсили – "Блок Юлії Тимошенко". Працював у комітеті по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією. 

"Слава" прийшла до Лозінського на його третій рік перебування у парламенті – 16 червня 2009-го. Того дня у шеститисячному смт. Голованівськ на Кіровоградщині вбили місцевого селянина Валерія Олійника. У новинах смерть Олійника закарбувалась як результат "зіткнення" з Лозінським, колишнім прокурором району Євгеном Горбенком і начальником райвідділу міліції Михайлом Ковальським.

За версією самого Лозінського, того дня разом з двома чиновниками він їхав уздовж мисливських угідь, побачив нервового чоловіка (який потім виявиться Валерієм Олійником) і вирішив поцікавитись, хто це – на що Олійник дістав пістолет і почав стріляти в бік авто. Далі Лозінський нібито скомандував Ковальському викликати оперативників, наздогнав машиною Олійника, намагався фізично його затримати, поки це не вдалось міліцейським.

Утім розслідування "Української правди" показало дещо іншу картинку – в Олійника стріляли з мисливської зброї, а сам фермер в день смерті навіть не тримав зброю в руках.

Цікаво, що тогочасна верхівка БЮТ, зокрема заступник голови фракції Андрій Портнов підтримав Лозінського. Мовляв, під час затримання "небезпечного злочинця" той проявив "не тільки громадянську позицію, але й мужність".

Дніпровський райсуд Києва визнав Лозінського винним в умисному вбивстві Олійника і дав йому 15 років ув’язнення, хоча прокуратура просила довічне. Інші фігуранти справи отримали дещо менші терміни – від 4 до 9 років.

Якби Лозінський відсидів свої 15 років, він би не брав участі в цьогорічних місцевих виборах, адже вийти з в’язниці мав не раніше 2025 року. Утім суд двічі пом'якшував покарання, а у 2016 і зовсім випустив політика на волю за "законом Савченко".

У травні 2019 з Лозінського зняли судимість.

На вибори голови Підвисоцької ОТГ політик з кримінальним минулим пішов самовисуванцем, і, за інформацією комісії, переміг. Утім оформлення протоколів ще не завершено.

Лозінський мав п’ятьох конкурентів на виборах, пише BBC News Україна. І щонайменше один з них – кандидат від "Слуги народу" Сергій Баліцький – був для нього проблемним. Баліцький заявляв, що Лозінський вимагав знятися з виборів і для цього навіть зустрічався з його батьками. Сам Лозінський таку інформацію заперечив і заявив, що пішов до суду вимагати її стостування.

За версією самого Лозінського, того дня разом з двома чиновниками він їхав уздовж мисливських угідь, побачив нервового чоловіка (який потім виявиться Валерієм Олійником) і вирішив поцікавитись, хто це – на що Олійник дістав пістолет і почав стріляти в бік авто. Далі Лозінський нібито скомандував Ковальському викликати оперативників, наздогнав машиною Олійника, намагався фізично його затримати, поки це не вдалось міліцейським.

Утім розслідування "Української правди" показало дещо іншу картинку – в Олійника стріляли з мисливської зброї, а сам фермер в день смерті навіть не тримав зброю в руках.

Цікаво, що тогочасна верхівка БЮТ, зокрема заступник голови фракції Андрій Портнов підтримав Лозінського. Мовляв, під час затримання "небезпечного злочинця" той проявив "не тільки громадянську позицію, але й мужність".

Дніпровський райсуд Києва визнав Лозінського винним в умисному вбивстві Олійника і дав йому 15 років ув’язнення, хоча прокуратура просила довічне. Інші фігуранти справи отримали дещо менші терміни – від 4 до 9 років.

Якби Лозінський відсидів свої 15 років, він би не брав участі в цьогорічних місцевих виборах, адже вийти з в’язниці мав не раніше 2025 року. Утім суд двічі пом'якшував покарання, а у 2016 і зовсім випустив політика на волю за "законом Савченко".

У травні 2019 з Лозінського зняли судимість.

На вибори голови Підвисоцької ОТГ політик з кримінальним минулим пішов самовисуванцем, і, за інформацією комісії, переміг. Утім оформлення протоколів ще не завершено.

Лозінський мав п’ятьох конкурентів на виборах, пише BBC News Україна. І щонайменше один з них – кандидат від "Слуги народу" Сергій Баліцький – був для нього проблемним. Баліцький заявляв, що Лозінський вимагав знятися з виборів і для цього навіть зустрічався з його батьками. Сам Лозінський таку інформацію заперечив і заявив, що пішов до суду вимагати її стостування.

Олександр Попов, хранитель "Йолки"

Колишній глава Київської міської держадміністрації, фігурант справи про силовий розгін студентів під час Євромайдану. 

Нині – потенційний учасник другого туру виборів мера Києва і майбутній депутат Київради.

Олександр Попов, як і решта потенційних конкурентів Віталія Кличка за крісло мера Києва, не киянин. Політичну кар’єру він починав у невеликому полтавському містечку Комсомольськ, яке після декомунізації отримало назву Горішні Плавні.

Попри те, що місто молоде і не дуже велике, в ньому зосереджено кілька великих підприємств і багато малого бізнесу, в основному текстильників та інших "легких" промисловців.

Попов зажив слави успішного мера. Саме через неї за часів другого прем'єрства Віктора Януковича його помічник, а потім глава Адміністрації Сергій Льовочкін перетягнув мера Комсомольська (нині Горішні Плавні – УП) у Київ.

Попов був міністром ЖКГ у 2007 році, тоді ж на позачергових виборах став депутатом Верховної Ради. У 2010 на кілька місяців повертається на посаду глави МінЖКГ в Кабмін Азарова. А вже восени того року Янукович за протекцією того ж Льовочкіна призначає Попова главою КМДА. 

На цій посаді Попов був фактичним керівником міста після еміграції з країни легітимного мера Леоніда Черновецького. 

Глава КМДА пережив багато скандалів, включно із транспортним колапсом після потужного снігопаду навесні 2013-го, під час якого Попов з дружиною вальсував у Відні.

30 листопада 2013 року саме за участі Попова координувалась силова операція "Беркуту" проти мітингувальників на Євромайдані. 

14 грудня режим Януковича вирішить послабити градус напруги, завівши справу на Попова і заступника секретаря РНБО Володимира Сівковича. На допитах вони розкажуть, що виконували команду очільника Радбезу Андрія Клюєва.

Після Революції Гідності Попов змістив фокус своєї уваги з політики на допити і повістки в суди. Здавалось, що його політична кар'єра звершилась. У Києві так точно.

Але місцеві вибори 2020-го показали, що Попова рано списали з рахунків. У вправних руках медійної машини Льовочкіна і пулу телеканалів з орбіти Медведчука Попов став магнітом для проросійського електорату Києва. 

Через внутрішню конкуренцію в "Опоплатформі - За життя", Попов до останнього не знав, чи буде балотуватись від цієї партії, чи ні. 

Однак групі Льовочкіна-Бойка вдалося перетиснути Вадима Рабіновича, який мав свої види на Київ, і на бордах Попова з'явилася партійна символіка ОПЗЖ. Одразу вивівши його в топи соцопитувань.

Головний фаворит київських виборів Віталій Кличко, який починав свою політичну кар'єру так само за прихованого сприяння Сергія Льовочкіна, волів би мати Попова конкурентом у другому турі. Проросійський кандидат від ОПЗЖ буде для нього ідеальним спаринг партнером.

Тим часом як лідер київського списку "Опоплатформи" Попов уже напевне буде депутатом Київради. 

Богдан Дубневич, меценат-господарник

Ексдепутат Верховноі Ради, бізнесмен, брат звинуваченого у корупції Ярослава Дубневича.

Нині – обраний головою Солонківської об'єднаної територіальної громади на Львівщині.

У попередньому скликанні Верховної Ради Дубневич разом з рідним братом Ярославом перебували у лавах фракції "Блок Петра Порошенка". 

Та за останні роки все змінилося – у 2019 році Богдан Дубневич не зміг перемогти на 118 окрузі Львівської області і поступився кандидатці від "Голосу". А його брат Ярослав таки став нардепом завдяки перемозі на 120 окрузі Львівської області, але не пішов до "ЄС", а увійшов у парламентську групу "За Майбутнє".

Фігурант 46 корупційних справ. 

У попередньому парламенті брати Дубневичі запам’ятовувалися не законотворчими ініціативами, а багатством.

Наприклад, після введення системи електронного декларування виявилося, що брати Дубневичі лише у кеші тримали більше 700 мільйонів гривень.

На Богдана Дубневича та найближчих членів його сім’ї було зареєстровано 409 об‘єктів нерухомого майна. На його брата із його сім’єю – 273 об’єкти нерухомості. 

Прізвище Дубневичів фігурували і в корупційних скандалах, однак під основний удар потрапив не Богдан, а Ярослав Дубневич. 

НАБУ та САП підозрювали нардепа Дубневича у заволодінні понад 93 млн гривень коштів "Укрзалізниці". Ба більше, Ярослав Дубневич став першим доторканим депутатом дев’ятого скликання, та навіть перебував під арештом. 

У той же час Богдан Дубневич "заліг на дно" на рідній Львівщині та останній рік взагалі випав із медійного й політичного поля. 

Кампанію на місцевих виборах Дубневич провів під гаслом "І словом, і ділом" та використовував жовто-блакитні тони візуальної реклами. 

Ймовірний голова Солонківської об'єднаної територіальної громади, напевно, суттєво зекономив на креативі, просто переінакшивши схожий лозунг, який у 2002 році придумав політтехнолог Ігор Гринів для партії "Наша Україна": "Не словом, а ділом".

Загалом ідея кампанії Дубневича полягала у тому, що у його передвиборчих роликах агітують не VIP-зірки і не сам лише кандидат, а мешканці сіл, що входять в ОТГ.

На його особистій Facebook сторінці можна знайти декілька відео, де жителі ОТГ говорять на камеру, що 25 жовтня підтримають Дубневича, бо десь в селі він зробив дорогу, десь оздобив дитячий майданчик, а хтось його пам’ятає з хорошого боку ще з часів депутатства. 

"Я пам’ятаю, які в нашому районі були вбиті дороги. Не те, що машиною не можна було проїхати, а велосипедом! Оті дороги були при ньому зроблені. Богдан Дубневич, будучи народним депутатом, я думаю сильно доклався, зробив багато праці. А тепер у нас дороги як в Німеччині, я був за границьою, я то бачив", – нахвалював екснардепа мешканець села Поршна у відео на сторінці Дубневича. 

Зрештою, така нехитра політтехнологія і образ мецената-господарника Дубневича дав свої плоди. За даними львівського видання Zaxid.net, на виборах голови Солонківської ОТГ Дубневич може набрати 51,3%, у той час як найближчий його конкурент і водночас чинний голова Солонківської ОТГ Віталій Ткачук – близько 29%.

Неля Штепа, перефарбована патріотка

Обвинувачувана у сепаратизмі колишня мер Слов’янська Неля Штепамала шанс знову стати міським головою свого міста. Щоправда, до другого туру вона наразі не потрапляє – за останніми підрахунками, вона третя у рейтингу. Її обганяють кандидат від "ОПЗЖ" Павло Придворов та чинний мер міста Вадим Лях, який представляє "Опозиційний блок".

Якщо ж Штепа не стане мером, то все одно вона пройде депутатомСлов’янської ОТГ в складі "Партії миру та розвитку".

Неля Штепа "прославилася" на всю країну у 2014 році, коли почалася війна на Донбасі.

У період 2010-2014 року Штепа очолювала Слов’янськ. За її мерства місто захопили терористи на чолі з Ігорем Гіркіним. Згодом Генеральна прокуратура звинувачувала Штепу у тому, що вона сприяла терористам та посягала на територіальну цілісність України. 

Зокрема, колишню пані-мер звинувачували у сприянні проведенню так званого "референдуму" про відокремлення Донецької області від України.

У липні 2014 року Штепу затримали українські правоохоронці. На суді вона заперечувала свою провину та переконувала, що закликала Володимира  Путіна зайти в Україну під дулами автоматів терористів. 

До вересня 2017-го вона просиділа в СІЗО, а суд у справі Штепи продовжується дотепер.

24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини визнав порушення з боку України у справі Штепи. Суд визначив, що Україна має виплатити їй 2600 євро моральної компенсації і 1000 євро відшкодування судових витрат.

Під час виборчої кампанії колишня мер Слов’янська запам’яталася тим, що агітувала за себе виключно російською мовою, що суперечить законодавству України. 

Особливих гасел у її агітації не було. Штепа використовувала лише бренд "Партії миру та розвитку". Її передвиборче гасло так і звучало: "За мир та розвиток". 

На своїй Facebook-сторінці Штепа ні разу і словом не обмовилася про вибори, обмежившись лише бордовою кампанією.

Євген Рищук, (не)фігурант справи Гандзюк

Регіональний херсонський політик Євген Рищук став відомий на всю країну після того, як 2018 року його землячка Катерина Гандзюк стала жертвою нападу з облиттям кислотою і зрештою померла в лікарні. 

Зараз Рищук, ймовірно, стане головою Олешківської міської ради, що на Херсонщині. Свого конкурента вже привітав нинішній мер.

Кар’єру Рищук почав у 2010 році, коли обрався до Каховської міської ради від "Партії регіонів".

Після Революції гідності він змінив табір і знову став представляти партію влади. Тепер уже у Херсонській облраді, де отримав мандат завдяки "Блоку Петра Порошенка". 

У 2016 році пішов далі по президентській вертикалі – до заступника голови ОДА. На цій посаді Рищук пропрацював аж до весни 2019 року, аж поки не пішов у відставку разом із керівником.

На цей момент Рищука вже знали далеко за межами Херсонщини як "фігуранта справи Гандзюк". Хоча офіційно йому не пред’явлені звинувачення і не висунута підозра, депутата облради пов’язують зі справою друзі і близькі активістки.

Він був одним із тих чиновників, кого незадовго до своєї смерті сама Гандзюк назвала причетними до незаконної вирубки і підпалів лісу. З групою, яка курувала ці підпали, правоохоронці пов’язують і напад на активістку. Йдеться про ліси в Олешківському районі, де Рищук і збирається посісти мерське крісло.

Журналісти-розслідувачі також публікували записи, на яких обвинувачений в організації нападу Олексій Левін розповідає, що Рищук просив "покарати" дівчину.

Сам він заперечує будь-яку причетність до вбивства, а рух "Хто замовив Катю Гандзюк" називає "проплаченим".

На цьогорічних виборах Рищук висувався сам від себе. Серед 8 його конкурентів – чинний мер. Агітуючи за себе, Рищук представляється "простим хлопцем із села, який всього в житті добився сам".

Українська Правда