Земля без радості

Для того, щоб воювати потрібні чотири речі:

• Зброя
• Гроші
• Люди
• Готовність воювати.

Готовність воювати – це готовність терпіти втрати як людські так і матеріальні, це готовність до неуникненного погіршення життя.

У росіян все це, поки що, є.

Щодо їх готовності. Росіяни, в принципі, зверхньо ставляться до всіх етносів. Вони вважають себе краще за всіх інших і що їм можна все. Але, коли йдеться про, прикладом, поляків чи туркменів, вони, принаймні, визнають факт їх існування. Коли ж йдеться про українців і білорусів, то тут росіяни навіть не визнають факту існування цих націй. Немає ніяких українців та білорусів, є частини єдиного російського народу, які колись були розділені і зараз їх треба об’єднати назад в одній державі з росіянами на чолі. Навіть силою, навіть якщо вони цього не хочуть і пручаються.

Ви можете сказати, що заперечення очевидних фактів, тай ще цілою нацією, та така тяга до насильства, це якась психічна хвороба або прояв глибоких комплексів. Що ж, напевно так воно і є. Так чи інакше, але саме існування української, незалежної від них, держави викликає у росіян шалений сказ. У них начисто зносить голову, коли про це йдеться, вони готові на будь які жертви, аби лише знищити цю державу, а заодно і самих українців. Прийміть це як об’єктивну реальність на яку ми маємо такий самий вплив як на буревій. Ми не можемо скасувати буревій, але можемо захиститися від нього та мінімізувати його наслідки.

Отже, поки у росіян є всі перелічені чотири умови для ведення війни, вони воюватимуть, допоки у них щось не закінчиться – але це точно не буде готовність. І ресурсів їм може вистачити на багато років, особливо коли в овальному кабінеті сидить непередбачувана мавпа з гранатою, майже всі дії якої на користь росіян. І це значить, що допоки буде війна, Україна буде землею без радості. Бо немає радості у війні, хіба що є вона у росіян – у загарбницькій війні вони почувають себе цілком комфортно. І, боюся, у нас не багатий вибір: або воювати, опиратися стільки, скільки буде треба, аби вижити, або капітулювати і зникнути як нація.

Хоча одна радість, все ж такі є. Ми ще живі, жива і Україна. Нам слід навчитися сприймати ці факти як радість.