Герої тилу: історії медиків ЛШМД Миколаєва про роботу на початку повномасштабної війни

Приїжджали машини, повні людей і тіл, а поміж них треба було вибирати, хто живий, а хто вже, на жаль, 200, — згадує нейрохірург Лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД) Миколаєва Денис Щербаков про найтяжчі моменти роботи під час повномасштабного вторгнення.

Лікарня швидкої медичної допомоги — це місце, що знайоме майже кожному миколаївцю. Однак не кожен знає, як працював медичний заклад та його працівники у найскладніші періоди великої війни.

Тому у четвертому випуску репортажів «Герої тилу» «НикВести» розкажуть історії персоналу ЛШМД, їхні згадки про початок повномасштабної війни, найтяжчих пацієнтів та руйнування травматологічного пункту.

Під час обстрілів лікарі залишались з хворими в палатах

Завідувач реанімаційного відділення Дмитро Федоренко згадує, що найперші пацієнти до лікарні надійшли з херсонського напрямку, в той час, коли на Херсон наступали російські війська. В найперші дні персонал лікарні збільшився в декілька разів, адже на допомогу прийшли працівники інших закладів та звичайні люди.

— Просилися хоча б санітарами підпрацьовувати. Персонал у перші дні був дуже розширений завдяки звичайним людям, які просто на добровільній основі приходили допомагати, — каже чоловік.

З сумом згадує надходження перших поранених бійців завідувачка токсиколого-терапевтичного відділення Катерина Пісоченко. 

— Сиділи на посту з медсестрами і  побачили у темряві коридору, як заходять на костилях, перевʼязані, усі в крові і брудній формі. Така маленька хвилинка паніки була, страх і сльози в очах, але потім вже часу на паніку та сентименти не було, усі взялися працювати, — розповідає медикиня.

Лікарям доводилося ризикувати життям заради пацієнтів. Під час повітряних тривог медичні працівники майже не спускалися в укриття через постійну зайнятість та безперервні операції. Також було майже не можливо спустити в бомбосховище важкопоранених пацієнтів. Лікарям доводилося залишатися разом з пацієнтами в палатах, реанімаціях та операційних під час обстрілів

— Лунала повітряна тривога під час операцій. Частина персоналу йшла до відділення, брали хворих і спускали їх. Часто лунала повітряна тривога, коли йшла операція, хірург не може просто так залишити на столі хворого, — розповідає хірург Тігран Варданян.

За словами завідувача реанімаційного відділення Дмитра Федоренко, укриття в лікарні не пристосовані для перебування у них тяжких пацієнтів. Через крутий спуск та вузькі коридори туди не можливо транспортувати лежачих хворих з реанімаційного відділення.

— Ми те відділення, яке майже не спускалося в бомбосховище, через те, що у нас важкі пацієнти і ми не могли їх туди спустити. Ми були вимушені бути з ними в реанімаційній, в палатах реанімації. У нас у бомбосховищі є певна особливість, воно ще з радянських часів і в ньому дуже крутий спуск з поворотами на 90 градусів та вузьким коридором. Туди фізично майже не можливо спустити лежачого хворого на ношах, — каже Дмитро Федоренко. 

Як ЛШМД приймала пацієнтів у перші дні повномасштабного вторгнення

Тоді лікарня швидкої медичної допомоги працювала безупинно. В коридорах чергували медичні бригади, які швидко сортували пацієнтів та направляли на подальше лікування.

— Саме з цього місця, з естакади відбувалося поступлення пацієнтів, військових, поранених до приймального відділення. Саме цим коридором завозилися каталки. Вони потрапляли до приймального відділення де зустрічали по обидві сторони лікувальні бригади, які складалися з лікарів різних профілів які визначали тактику подальшого лікування, — каже Катерина Пісоченко.

Жінка розповідає, що потік пацієнтів тоді був дуже великим, тому максимальна кількість медичного персоналу знаходилася у приймальному відділенні та займалася сортуванням пацієнтів.

— Бригада з декількох лікарів оглядала одномоментно одного пацієнта і ми вирішували, що ми з ним далі робимо: або ми надаємо допомогу на місці, або пацієнт підіймається в реанімацію, або соматичне будь-яке відділення де ним вже далі займаються, — розповідає Катерина Пісоченко.

Нейрохірург Денис Щербаков згадує, що у період бойових дій на околицях Миколаєва до лікарні поступало багато озброєних військових у повному споряджені. Тоді лікарям попри ризик власним життям доводилося роззброювати пацієнтів. 

— Також запамʼяталося, коли бойові дії шли у самому місті на окраїнах, військові дуже часто приїжджали в повному спорядженні зі зброєю, гранатами. Це був екстремальний момент, коли потрібно було їх роздягнути та обеззброїти, тому що інколи вони не при тямі були, це було небезпечно, — каже медик.

В перші дні до лікарні привозили машини з людьми, серед яких медикам доводилося відсортовувати постраждалих від загиблих.

— Приїжджали машини повні людей і тіл, а поміж них треба було вибирати хто живий, а хто вже на жаль 200, — згадує чоловік.

Найтяжчі пацієнти: на одній операції працювали кілька бригад

В перші дні повномасштабного вторгнення медики лікарні швидкої медичної допомоги могли проводити десятки операцій на день.

— Нейрохірургічне відділення за день могло провести 30 операцій, — каже нейрохірург Денис Щербаков.

Були випадки, коли під час однієї операції доводилося працювати декільком бригадам одночасно.

— Було так, що 3-4 бригади одночасно працювали, ми могли працювати з головним мозком, хребтом, одночасно хірурги працювали з легенями, ребрами, а травматологи у той час могли оперувати кінцівки, — згадує Денис Щербаков.

Завдяки роботі з тяжкими потерпілими він впевнився, що потрібно до останнього боротися за життя, якими б мінімальними не були шанси у пацієнта. Він розповів про військового, який чудом вижив після підриву на міні. Лікарі давали лише 1%, що потерпілий виживе, але продовжували боротися за його життя.

— У нього обʼєм крові, який ми пережили був більшим за обʼєм його власної крові, ніхто не очікував, що він одужає. Він був у розвідником, підірвався на міні. Один лишився живий з БТР. Йому пощастило, тому що його викинуло з техніки, — каже лікар.

Обстріл травматологічного пункту ЛШМД

У ніч на 21 серпня 2022 року будівля єдиного в місті амбулаторного травматологічного пункту, який знаходиться на території ЛШМД, постраждала від російського обстрілу. Тільки-но збудований до війни травмпункт зруйнувала російська ракета. В ту ніч частина медичного персоналу знаходилася на чергуванні. «НикВести» поспілкувалися з травматологом, який 21 серпня був найближче до прильоту.

—  Надвечір до мене зателефонувала дружина і сказала, що їй страшно залишатися одній вдома. Вона приїхала до мене на чергування. Зазвичай ми залишалися у кімнаті відпочинку лікаря на третьому поверсі, але за пів години до прильоту дружина запропонувала спуститися на перший поверх, адже там безпечніше. Ми спустилися у технічне приміщення, а за декілька хвилин стався страшний вибух. Він  прийшовся на другу половину будівлі, де б ми мали знаходитися, на третьому поверсі у кімнаті відпочинку лікаря. Фактично, дружина врятувала нам життя, — згадує травматолог Ілля Чумак.

Як згадує хірург ЛШМД Тігран Варданян, здавалося, що основний корпус лікарні ось-ось завалиться. Вони з медичним персоналом намагалися транспортувати пацієнтів в укриття.

— Ми на третьому поверсі, в ліфт не можна по сходах теж, бо можуть обвалитися, а у нас тяжкі пацієнти є і треба щось робити, якось спускати їх. Ми начхали на те що не можна, спустили усіх сходами в бункер. Посиділи 10-15 хвилин і хтось пішов подивитися на гору, що там. Сказали, що все добре, лікарня стоїть. Я вирішив підійнятися, переходжу з приймального відділення до травмпункту, а половини травмпункту немає, аптеки поряд немає повністю, — розповідає медик. 

Тоді у частині головного корпусу ЛШМД вибило вікна та двері, а також пошкоджено медичне обладнання.

— На жаль, після прильоту ракети у травмпункт, у частині нашого основного корпусу до середини було вибито вікна та усі двері всередині. Техніка після обстрілу на жаль також постраждала. Постраждав новий наркозно-дихальний апарат, який відсилали в Київ на ремонт. В операційній, яка межує з травмпунктом була вибита стіна, де раніше були вікна. Головним лікарем було прийняте рішення закласти повністю каменем і заробити наглухо стіну на випадок повторного прильоту, і так було швидше і дешевше зробити, — каже завідувач реанімаційного відділення Дмитро Федоренко.

Сьогодні працівники лікарні, як і більшість українців, мріють про одне — перемогу і мир, а також щоб якнайбільше українських захисників повернулися додому живими.

— Я мрію про те, щоб кожен, хто причетний до війни, з боку наших сусідів з РФ, були покарані. Щоб якнайбільше вони були демілітаризовані. Мабуть хотілося, щоб Росія таки розпалася на частини, щоб ці імперські замашки відійшли в історію. Щоб заплатили і репарації і контрибуції, — каже завідувач реанімаційного відділення ЛШМД Дмитро Федоренко.

Читайте також:

• Герої тилу: як працівники «Миколаївводоканалу» ціною власного життя намагалися відновити водопостачання
• Герої тилу: медики «швидкої» розповіли, як працювали у Миколаєві під обстрілами
• Герої тилу: рятувальники розповіли про найтяжчі моменти роботи під час війни

Над репортажем працювали: Ксенія Стужук, Антон Шатура, Сергій Єфімов

Текст: Олена Козубовська