Побудував дім, створив родину і допомагає дітям громади: про шлях першого патронатного вихователя Миколаєва
- Новини України
-
•
- Марина Ляпицька
-
•
-
15:05, 16 лютого, 2026
Артем Дойч – старша дитина у багатодітній сімʼї. До того ж народився 1 червня – у колишній День захисту дітей. І так повелося, що його постійно оточували діти. Працював енергетиком у дитячому реабілітаційному центрі, а раніше – в інтернаті для дітей з порушеннями розвитку.
У цих збігах він бачив певний сенс. Коли збудував дім і створив родину, вирішив стати патронатним вихователем. Дружина підтримала його бажання допомагати дітям і бути корисним громаді. Вони стали першою патронатною сімʼєю в Миколаєві.
Патронатна сім’я – це тимчасова форма влаштування для дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах. У такій родині дитина отримує турботу, виховання та підтримку, доки її сім’я не подолає труднощі або поки для дитини не знайдуть інше постійне рішення – усиновлювачів, опікуна чи прийомну родину.
Родина Артема Дойча вже стала прихистком для двох дівчаток-підліток. Одна з них згодом повернулася до своєї мами, іншу – усиновили.
Про виклики роботи зі старшими дітьми – у нашому матеріалі.
«З підлітками треба розмовляти і самому бути прикладом»
Патронат у моєму житті з’явився у 2024 році. Це було зважене рішення. Ще під час роботи в соціальній сфері я багато спілкувався з фахівцями, бачив, як непросто дітям, і думав, чим зможу допомогти та бути корисним.
Послуга тимчасового догляду дітей – своєрідна «швидка допомога», якою по суті є робота патронатного вихователя, – це саме те, чого я шукав. Головне – бажання і працелюбність. Так мене вчили батьки й дідусь із бабусею.
Мені цікаво працювати з підлітками, хоча це непросто. Бо їхні потреби виходять далеко за межі базових речей – нагодувати, напоїти, погуляти. Потрібно багато розмовляти, роз'яснювати, реабілітувати, соціалізувати, знаходити правильні слова і самому бути прикладом. Це важко, але результат вартий зусиль.
«За півроку дитина змінилася до невпізнаваності»
Перша дівчинка потрапила в нашу родину, коли їй було 11 років. Її мама померла, а батько за станом здоров’я не зміг про неї піклуватися. Дитині було дуже важко.
Завдяки реабілітації та методикам, яким нас навчали на обов’язкових курсах підготовки, за пів року вона змінилася до невпізнаваності. Усі, хто бачив її раніше й потім, щиро дивувалися.
Зараз дівчинка живе в родині усиновлювачів. Ми й далі підтримуємо зв’язок. У новій родині в неї все добре.
«Мета патронату – зберегти родину, наскільки це можливо»
Потім ми прийняли ще одну дівчинку, трохи старшу – їй було 13 років. Її вилучили з сім’ї через складну ситуацію вдома.
Спочатку вона не бачила перспектив у житті, але реабілітація, постійні розмови, поїздки на море допомогли стабілізувати її стан. За чотири місяці вона, як і перша дитина, дуже змінилася: почала краще вчитися і займатися спортом. За цей час її мама з допомогою соціальних служб змогла налагодити своє життя, знайшла стабільне житло, і кілька тижнів тому дівчинка повернулася до неї.
Ми спілкуємося і разом із соціальною службою підтримуємо маму, щоб у сім’ї все було гаразд. Наша мета – спільними зусиллями зберегти родину, але безпека та здоров’я дитини – пріоритет.
«Діти до і після – це зовсім різні діти»
Найскладніше було прийняти першу дитину, зробити перший крок. На початку все було незрозуміло. Як допомогти дитині? Бо одна справа – коли тобі триста разів на навчанні розповідають, як поводитися і що робити, а зовсім інша – вперше взяти на себе цю відповідальність і зробити все самому.
З другою дитиною все відбувалося вже легше і спокійніше. Ми з дружиною, яка є моєю помічницею, добре розуміли, що, де, куди і як. І головне – знали, якого результату прагнемо. Саме результат, ті зміни на краще, які відбуваються з дитиною всього за кілька місяців, і мотивують рухатися далі. Діти до і після – це зовсім різні діти.
Але це не відбувається одразу. Перша дівчинка почала відкриватися десь на четвертому місяці, друга – вже на другому. Переломним моментом для другої стала подорож – для неї це було дуже несподівано й цікаво: нові місця, атмосфера.
Такі подорожі – це не лише розвага, а й можливість показати дитині, що світ великий, в ньому багато можливостей і заради цього варто вчитися і розвиватися.
«Ми показуємо дітям іншу картину світу»
Загалом ми постійно і багато розмовляємо з дітьми, пояснюємо емоції, вчимо їх розуміти. З першою дитиною було трохи легше – вона одразу проявляла емоції, говорила, що їй подобається, а що ні.
Друга ж була майже беземоційною. Ми вчили її не боятися показувати почуття і говорити про свої бажання. Навіть вигадали гру: щодня вона мала ставити мені п’ять запитань на будь-які теми. Я шукав точки дотику, спільні інтереси, теми для розмов. Запитання були дуже різні – і це було справді цікаво.
І першій, і другій дівчинці ми хотіли показати іншу картину світу – з розумінням того, що освіта, знання і постійна робота, зокрема над собою, – це основа нормального життя. Щоб був дім, машина, можливість подорожувати. Така мотивація працює дуже сильно. Сподіваюся, що в нас вийшло.
З підлітками працювати непросто. Але вони такі ж діти, як і всі інші – просто зовні здаються дорослими й самостійними. Якщо ж їхніми потребами нехтували, їм потрібно ще більше тепла, розуміння та турботи. Патронат – тимчасовий, але дієвий спосіб допомогти дитині налагодити ситуацію в родині або знайти нову люблячу сім’ю.
Сьогодні патронатні сім’ї є лише у чверті українських громад, а діти потребують надійного плеча в кожній. Дізнатися більше про умови роботи, грошову винагороду, державну допомогу дітям і список документів для створення патронатної сім’ї можна на єдиній державній платформі dity.gov.ua.
Мешканці Миколаївщини також можуть звернутися на гарячу лінію: 097-759-00-79, мешканці Одещини – 0 800 60 33 77.