Хто більше?

Київській міській голова Віталій Кличко анонсує збільшення допомоги військовим з бюджету Києва з 1 до 5 мільярдів гривень, міській голова Дніпра розповідає про те, що всю свою зарплату з моменту початку повномасштабного вторгнення переводить на користь військовим, а під час крайньої сесій миколаївської міської ради стало відомо, що на потреби військових цього року з бюджету міста спрямовано понад 600 мільйонів гривень. Складається враження, що місцеві влади почали змагання хто більше дасть грошей зі своїх бюджетів армії. Центральна влада наполегливо радить місцевій витрачати не менше 10% від загальної кількості своїх коштів. 

Але так не було зовсім недавно. Таке змагання почалось після новин про спроби витратити на барабани, тротуарну плітку та фонтани мільйони саме з місцевих бюджетів. Додамо до цього майже мільярд гривень на музей Голодомору заветований Зеленським. Все це мало свій резонанс, наслідки якого ми зараз спостерігаємо.

Чесно кажучи, не знаю чи можна радіти з того, що за майже півтора роки великої війни до всіх починає доходити що жити за передвоєнними лекалами не вийде. Що, якщо не витрачати на свою армію всім і багато, незабаром будеш годувати армію чужу, яка – ось вона – стоїть зовсім недалеко і постійно нагадує про себе ракетними обстрілами українських міст. З одного боку можна радіти усвідомленню реальності, з іншого можна посумувати через те, що це усвідомлення відбувається так довго.

Під час Другої Світової війни у такому промисловому гіганті як Сполучені Штати Америки діяли обмеження на споживання цукру, м’яса, бензину, автомобільних шин, консервів. В країні запровадили часткову карткову систему. Всіляко заохочувалась тотальна економія. Проводилися регулярні збори металобрухту, гуми, включаючи шапочки для купання та садові шланги, шовку, різних мідних речей.

Звичайно, нашу ситуацію не можна сліпо порівнювати з тою ситуацією. Є чимало відмінностей. Головна з них – джерелом матеріального ресурсу США самі США і були, а нашим основним матеріальним джерелом є союзники, серед яких провідну роль грає все ті ж Сполучені Штати. Але і загроза для нас значно більша, ніж тоді для США – ані Японія, ані Німеччина не обстрілювали ракетами американські міста, війна майже не відбувалась на території США, у нас вона точиться на нашій землі. Але аналогію, гадаю, всі зрозуміли.

Війна, скоріш за все, не закінчиться цього року, вона надовго. І нам всім ще належіть прийняти чимало самообмежень як у місцевих бюджетах, так і у державному. Про багато речей мусимо забути до закінчення цієї війни. Жити, зберігаючи мирні звички повною мірою, не вдасться. І це не питання змагання, це питання виживання.