'Диявол по сусідству': Netflix зняв серіал про українця, засудженого за страту 28 тисяч евреїв. Хто такий Іван Дем'янюк?

Справа Івана Дем'янюка здобула нечуваний резонанс і містить багато контраверсійних деталей.

4 листопада на стримінговому сервісі Netflix вийде документальний серіал "Диявол по-сусідству" (The Devil Next Door), що розповідає про українця Івана Дем'янюка, який від 1981 до 2012 року був учасником трьох судових процесів у різних країнах.

Обвинувачення Ізраїлю, Німеччини та США у різні часи намагалося довести провину Дем'янюка у злочинах, скоєних під час Другої світової війни. Йому закидали те, що чоловік був охоронцем у нацистських концтаборах та причетний до смерті десятків тисяч євреїв. 

2011 року суд Мюнхена засудив 90-річного Івана до 5 років ув’язнення. Проте вирок не встиг набути чинності – сторона захисту подала на апеляцію. На час її розгляду чоловіка звільнили з під варти. А вже у 2012 році він помер.Чи справді Дем'янюк був винним у злочинах, які йому закидали – є предметом обговорення й дотепер.

Реклама

Що відомо про контраверсійну справу – читайте у матеріалі ТСН.ua.

Солдат Червоної армії

Про ранню біографію Івана Дем'янюка відомо не надто багато, хоча, саме вона зазвичай викликає найменше історичних суперечок. Чоловік народився 3 квітня 1920 року в селі Дубові Махаринці (Вінницька область). Сім'я була незаможною та ледве пережила Голодомор. Деякий час Іван працював трактористом та водієм вантажівки у місцевому колгоспі.  

1941 року, після вторгнення нацистів на територію СРСР, Дем'янюк вступив до лав Червоної армії, однак вже у 1942-му, потрапив у полон. Німці захопили його під час оборони Криму та доправили до табору для військовополонених у Польщі.

Солдат-євреїв у подібних таборах одразу знищували. Доля радянських людей була не набагато кращою. Вони масово гинули через брак їжі, інфекційних хвороб та відсутність медичної допомоги. Лише на території Польщі захоронено майже 900 тисяч радянських військовополонених.

Дем'янюку вдалося вижити. Після завершення війни він потрапив до табору для переміщених осіб та одружився там з українкою.

1952 родина переїхала до США і оселилася у Клівленді. 1958 року Дем'янюк отримав американське громадянство і влаштувався працювати механіком дизельних двигунів на автомобільному заводі Ford. Проте невдовзі після цього минуле Дем'янюка почало його переслідувати.

Іван Грозний

1975 року американський журналіст українського походження Майкл Ганусяк, який також був членом Комуністичної партії США, презентував американській владі список 70 українських емігрантів, які співпрацювали з нацистами, отриманий з архівів КДБ.

До переліку колаборантів входив і Іван Дем'янюк. Доказом слугувала ідентифікаційна карта, нібито видана чоловіку у "Травниках" – нацистському концентраційному таборі, розташованому у польському селищі Травники, що спеціалізувався на перетворення військовополонених на помічників Вермахту. 

1981 року у США розпочали судову справу – Дем'янюку висунули звинувачення у тому, що він співпрацював з нацистами і був охоронцем у концтаборі "Треблінка", розташованому на схід від Варшави. Його позбавили американського громадянства (за неправдиву інформацію під час заповнення імміграційних документів), а вже у 1985-му році суд передав його Ізраїлю.

26 листопада 1986 року у Єрусалимі розпочався судовий процес, що тривав 15 місяців. Обвинувачення стверджувало, що кілька колишніх в'язнів табору "Треблінка" впізнали у Дем'янюку жорстокого охоронця на прізвисько Іван Грозний, який керував постачанням газу у камеру смерті. Посвідчення з Травників стало важливим доказом протягом процесу – його передав до Ізраїлю американець Арманд Гаммер (особисто знайомий з Володимиром Леніним та Йосифом Сталіним).

Сторона захисту наполягала на тому, що ідентифікаційна карта – підробка радянських спецслужб. Видане 1942 року, посвідчення містило печатку уповноваженого СС Глобочкіна, що тоді вже не обіймав цю посаду. Неправильно у документі були вказані й звання інших нацистських командувачів – зокрема, "капрала Тойфеля", який на той час був сержантом.

Проте суд Ізраїлю дійшов висновку, що документ є автентичним. Це підтвердила низка експертів на основі аналізу підписів, чорнила та паперу. Адвокати Дем'янюка програли справу. Чоловіка засудили до страти через повішання.

Однак 1993 вирок Верховний суд Ізраїлю скасував вирок. Після розпаду Радянського Союзу секретні протоколи допитів охоронців Треблінки було розсекречено. З'ясувалося, що насправді "Іваном Грозним" був темноволосий і кароокий чоловік на прізвище Марченко, зовсім не схожий на світловолосого Дем'янюка. Іван повернувся до США, де йому вдалося відновити громадянство. Проте ненадовго.

Охоронець "таборів смерті"

2001 року проти Дем'янюка постали нові докази: у часи Другої світової війни він нібито був охоронцем не в Треблінці, але у низці інших концентраційних таборів. Зокрема, у Собіборі (відповідно до посвідчення, німецьке командування у березні 1943 направило підрозділ Дем'янюка саме туди), а також таборах Майданек у Польщі та Флоссенбург у Німеччині.

Іван втратив американське громадянство вдруге. Суддя з імміграційних питань дійшов висновку, що Дем'янюка слід депортувати до Німеччини, Польщі або України. На Батьківщину Іван повертатися не хотів – він стверджував, що тут йому можуть загрожувати кримінальні провадження та тортури.

Зрештою, 2008 року запит на екстрадицію Дем'янюка подала Німеччина. Спеціальний підрозділ, що займався розслідуванням нацистських злочинів, склав на Дем'янюка досьє, що підтверджувало його причетність до численних смертей у Собіборі. 

"Вперше ми знайшли перелік імен людей, яких Дем'янюк особисто завів до газової кімнати. Ми не маємо жодних сумнівів щодо того, що він відповідальний за смерть 28 тисяч євреїв у таборі Собібор", – зазначив у заяві очільник підрозділу Курт Шрімм.

2009 року 89-річного Дем'янюка депортували до Німеччини, та судили у мюнхенському суді за звинуваченням у вбивстві 27900 євреїв у окупованій Польщі 1943 року. Однак справа, як і попередні, містила не надто багато прямих доказів. 

Так, вцілілі свідки не могли пригадати Дем'янюка – навіть ті, кому було показано його фото. Як докази було використано низка наказів СС, свідчення родичів тридцятьох загиблих у таборі та посвідчення "Травників". 

2011 року мюнхенський судовий процес завершився тим, що Дем'янюка засудили до 5 років в'язниці. Адвокати чоловіка подали на апеляцію. На час її розгляду Дем'янюка звільнили з під варти і помістили у будинок літніх людей у Німеччині. Саме там він 2012 року і помер. 

Nota Bene

Проте справа досі викликає бурхливі обговорення. Частково через те, що Дем'янюка судили за дії, скоєні у ним у Собіборі, 2009-го. Натомість суд над іншими військовими злочинцями табору відбувся ще 1965 року у німецькому місті Гаген.

Тоді п'ятьох обвинувачених виправдали, а четверо – отримали до 4 років ув'язнення. Серед виправданих був і командир Ерік Ляхман. Суд дійшов висновку, що він та інші четверо есесівців діяли під тиском того, що у разі невиконання наказів на них чекало покарання. Очільника Собібору, Карла Френцеля, засудили до довічного ув'язнення. Однак 1992 року він вийшов на свободу через те, що досягнув похилого віку і погано почувався. 

Ще один дивний нюанс у справі  – кількість "нещасних випадків", що спіткали людей, які у різний час вирішили стати на захист Дем'янюка. Так, як зазначає канадська правозахисниця Марта Онуфрів, історик Ніколай Толстой, що свідчив на користь Івана протягом ізраїльського процесу, збанкрутував. Колишній ізраїльський суддя Дов Ейтан загинув, впавши з багатоповерхівки,  а адвокату Йораму Шефтелю виплеснули в обличчя сірчану кислоту,

Постраждав й голова Комітету захисту Івана Дем'янюка в Україні і відомий релігійний діяч Володимир Кательницький. У липні 1997 року його було вбито разом із матір'ю. Кательницький отримав 36 ножових ран. Злочин досі не розкрили.

ТСН