Сергій Параджанов – син Свободи, батько Свободи!

Сергій Параджанов – геніальний кінорежисер, Юрій Іллєнко – учень Параджанова, оператор і співавтор його геніальної «Тіні забутих предків» – член ВО «Свобода», Андрій Іллєнко – син Юрія Іллєнка, член ВО «Свобода» – духовні сини і онуки Параджанова, сини Свободи – Надія України.  

20 липня – День пам’яті Сергія Параджанова, він помер 1990 року. «Мене вбили, заборонивши знімати», – так пояснив великий майстер причину своєї смерті. «Світ кіно втратив одного зі своїх магів-чарівників», –  відгукнулися на цю сумну звістку Фелліні, Антоніоні, Бертолуччі, Мастрояні, Мазіна, Моравія. Тоді світ втратив сина Свободи і батька Свободи – великого Параджанова.

Він був генієм у всьому: малював, експериментував з керамікою, склом, порцеляною,  мистецькою зброєю, антикваріатом, був ювеліром,  археологом, істориком, етнографом, дослідником фольклору і літератури Давнього Сходу. На кіностудії Довженка в 1964 році Параджанов зняв фільм «Тіні забутих предків», який  отримав 39 міжнародних нагород, 24 Гран-прі на кінофестивалях в 21 країні.

Однак у Радянському Союзі цей тріумф став для нього початком його фізичного знищення, адже там не цінували вільних геніїв, їх знищували, а цінували  приручених митців, рабів, які плазували перед диктатором, Параджанов ніколи не плазував, він був сином і батьком Свободи.

Він підписувався під усіма будь-якими листами-протестами проти політичних репресій, підтримав знамениту акцію протесту київської інтелігенції на прем’єрі «Тіні забутих предків», де був заарештований і Чорновіл, і Стус, де була арештована українська Свобода.  

Після звільнення і повернення до Києва, Параджанов намагався працювати, але йому не давали, не пропускали жодного сценарію, розформували всі його знімальні групи. У відчаї він послав телеграму: «Москва-Кремль, оскільки я єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, прошу відпустити мене голим через радянсько-іранський кордон, там я стану засновником іранського кіно. Параджанов». Звісно, нікуди його не відпустили, а в 1982 році знову арештували за критичний виступ на прогоні вистави пам’яті Висоцького.

Зрештою, відлучений від роботи і творчості, яка була сенсом його життя, відлучений від Свободи, яка була його повітрям, він помер 20 липня 1990 року, і сьогодні ми його поминаємо.  З любов’ю до українського націоналіста і ненавистю до всього, що його вбило – до комуністичного режиму, комуністичної партії, до Радянського Союзу – тюрми народів і до Росії – спадкоємиці Радянського Союзу, до Росії-агресора, до Путіна-фашиста.  

Ми переможемо, бо ми праві, ми на СВОїй БОгом ДАній землі і захищаємо свою землю, бо з нами Бог і Правда! Смерть російським окупантам! Слава Україні!