'Тікати і відступати ніхто не буде'. Чи готуються мери прикордонних міст до наступу Росії, і як можна вберегти себе

Поки світ обговорює ймовірність російського наступу на Україну і вивозить із Києва дипломатів, українська влада спілкується з населенням, ніби з малими дітьми: без чесних пояснень і конкретних інструкцій.

З одного боку, у відеозверненні Володимир Зеленський в загальних фразах закликає своїх громадян не панікувати, мовляв, це лише підіграє Росії.З іншого – в інтерв’ю іноземним медіа говорить, що в разі вторгнення Росія може окупувати Харків.

"Українська правда" спробувала з’ясувати, чи готуються до можливого вторгнення Росії міста, що потенційно потрапляють у зону небезпеки. 

Для цього ми використовували відкриті дані та інформацію, озвучену міськими головами у спілкуванні з УП. Жоден з перерахованих фактів не є таємницею для країни-агресора, втім може бути маловідомим для українців.

Також УП склала базову інструкцію, як підготуватись до екстреної ситуації, зокрема війни, самотужки: чому варто розраховувати на себе, з чого почати, що покласти в "тривожний рюкзак" та аптечку, і як шукати укриття.

УП не панікує. Базова підготовка навпаки додає впевненості і може згодитись не лише у випадку війни.

Чи готується місцева влада? 

У процесі підготовки до можливого наступу Росії далеко не все залежить від пересічних громадян України. Щонайменше двома ланками цього процесу опікується влада: Збройними силами – центральна, логістикою, теробороною, цивільними об’єктами – місцева.

І якщо забезпечення ЗСУ за останні тижні не сходило з новинних заголовків – "Джавеліни" зі США, протитанкова зброя з Великої Британії, боєприпаси з Чехії, – то голос місцевої влади в цьому потоці почути були складно.

УП спробувала це виправити і зв’язалася з очільниками кількох великих міст, розташованих поблизу кордонів з Росією, Білоруссю та Молдовою.

Якщо коротко: на місцях про підготовку до наступу говорять вкрай неохоче. Дехто нібито не може розголошувати секретну інформацію, дехто, в унісон з президентом, не бачить причин для занепокоєння. На кількох містах зупинимося детальніше.

Київ. Столиця є лідером за кількістю цивільних укриттів: 500 бомбосховищ (розташовані на заводах, у лікарнях, мають систему вентиляції та подачі води) та 4500 об’єктів подвійного призначення (метро, паркінги, підвали). 

Сукупно вони можуть прийняти під час нальоту до 2-2,5 мільйона людей. 

Якщо ж у вашому підвалі розташована перукарня, стрип-клуб чи магазин, єдиний шлях сховатися в ньому – це завчасно домовитись з власником, пояснює УП заступник голови КМДА Андрій Крищенко. Жодного законодавчого зобов’язання для них немає.

Про те, що треба сховатись у підвалі чи прийти на місце евакуації, киянам, у разі небезпеки, планують повідомляти через ЗМІ, соцмережі та, власне, звукову систему радянських часів. Переважно це вуличні гучномовці. 

"Можливо, ми згодом протестуємо систему зі звуком. Але хочеться всіх повідомити зараніше, щоб не було паніки", – каже Крищенко.

Заступник Кличка запевняє, що місто готове і до відключення світла, яке компенсують великими пересувними генераторами та генераторами на критичних об’єктах, і до надання меддопомоги у великих масштабах, на предмет якого місто вже перевірив ковід.

Чисельність територіальної оборони у КМДА не розкривають, втім зазначають, що їм треба набрати "ще кілька тисяч" людей. Долучитись можна за номером 1551.

У Сумах, які розташовані за 60 кілометрів від російського кордону, оперативний штаб з реагування на можливий наступ створили ще у 2015 році. 

У місті двічі на рік, весною та влітку, відбуваються масштабні навчання тероборони, до якої входить 500 людей. У 2021 стрільби також організували для працівників місцевого самоврядування та підприємців. 

"За першим викликом усі організації учасників АТО й інших формувань, які мають право на носіння зброї, а також мисливські організації, готові боронити місто. Тікати і відступати ніхто не буде і ніхто не хоче – це точно", – розповідає УП міський голова Олександр Лисенко. 

Зброю, за його словами, на руках мають близько 7 тисяч сумчан – це менше 3% жителів.

Місцеві, за потреби, зможуть сховатися у понад сотні захисних споруд і майже 250 підвалах. У деяких бомбосховищах, як от на території тролейбусного парку, є ліжка та запаси продовольства – їх оснащували у 2014-2015 роках.

Система оповіщення міста виглядає типово – гучномовці на стовпах, покрівлях житлових будинків і комунальних установах. Її оновлювали зовсім нещодавно – у 2020-2021 роках.

У Харкові, який з легкої руки Зеленського став містом номер один для обговорення потенційного наступу, запевняють, що план дій на екстрені випадки тут є. Як і "все необхідне, щоб убезпечити місто", кажуть УП у пресслужбі мера Ігоря Терехова.

4,5 тисяч міських підвалів і захисних споруд сумарно можуть укрити понад 1,5 мільйона жителів. Онлайн-карта об’єктів укриття є тут.

"Підприємства, зокрема й стратегічні, працюють у штатному режимі. Відповідальні – визначені. Детальну інформацію розголошувати не можемо. Додамо лише, що зараз іде робота над розробкою сучасної системи оповіщення", – вказують у пресслужбі. 

На запитання про зв’язок із центральною владою відповідають ствердно, мовляв у разі потреби "реакція з боку Києва – негайна".

Маріуполь – єдине місто в цьому тексті, яке бачило артобстріли та бомбосховища не лише в новинах. 24 січня 2015 року внаслідок обстрілу бойовиками мікрорайону Східний тут загинуло 29 людей, ще 92 дістали поранення.

Тому план дій на випадок загрози є завжди, запевняє міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. Втім жодних деталей не розкриває.

"Я вважаю, що недоречно говорити про сценарії, бо на сьогодні ми не бачимо для цього передумов. Місто в такому стані живе вже 8 років. У 2014-2015 роках мер кожного ранку отримував повідомлення про кількість обстрілів – а їх було 100-150 за добу. Сьогодні це нуль.

Те, що ми нині чуємо, живе тільки в телебаченні. Треба трошки знизити градус накалу", – вважає Бойченко. 

Півмільйонне місто, яке після окупації Донецька стало "столицею" області, має тероборону, 1 032 об’єкти укриття та відновлену у 2014 році звукову систему оповіщення. Остання виглядає як система гучномовців на житлових будинках і, за словами Бойченка, покриває 100% міста. Її протестували в ковід, коли містян просили залишатися вдома. 

У Дніпрі, де у 2014 не знайшли підтримку сепаратистські настрої, кажуть, що готові до будь-яких сценаріїв. 

У місті є як ситуаційний центр, що контактує з ОДА, ДСНС і правоохоронцями, так і окремі працівники міськради, які моніторять ситуацію, мають доступ до внутрішньої системи сповіщень і покрокових алгоритмів у випадку небезпеки. 

У Дніпра доволі розгалужена система оповіщення, розповідає УП його міський голова Борис Філатов – електросирени, вуличні акустичні системи, відеоекрани у приміщеннях. Загалом близько сотні точок по місту.

Якщо зв’язок "впаде", місцева влада може використати резервні радіостанції.

"Визначені і так звані посильні, що теж передаватимуть інформацію. Є автомобілі з гучномовцями, які транслюватимуть потрібні повідомлення – так, як це було під час локдауну, коли людей закликали залишатися вдома. Водночас, найкращий спосіб уникнути паніки – це не накручувати її штучно", – каже Філатов. 

На запитання щодо роботи тероборони міський голова відповідає, що цим питанням "займаються щодня". Нині місто розглядає можливість виділити силам тероборони окремі будівлі, де зможуть розміститися як гаражі, так і казарми.

У місті є понад 300 сховищ (підвали, метро, цокольні поверхи будинків). Нещодавно виконком також визначив пункти збору для евакуації людей.

Розпитати про готовність реагувати на вторгнення у місцевої влади Чернігова, Херсона та Одеси в УП не вдалось. 

У Чернігові УП переадресували на місцеву тероборону, яка повідомила, що не може робити самостійних заяв. У Херсоні на запит УП не відповіли. 

А в Одесі, замість відповідей, журналістам УП надіслали посилання на новини про тематичні наради за участі міського голови Геннадія Труханова.

Як почати готуватись до загрози самотужки?

Не в усьому можна і потрібно розраховувати на владу. Скласти інструкцію, як готуватись до екстрених ситуацій самому, нам допомогли:

• Олена Білецька – адвокатка, голова "Української жіночої варти", що проводить тренінги з виживання;
• Ярослав Вус – голова Всеукраїнської спілки парамедиків;
• Володимир Кадигроб – керівник дизайн-студії "Метод Бюро", один із ініціаторів програми з підприємництва для ветеранів та ветеранок у Kyiv School of Economics.

Ви, ймовірно, вже чули про "тривожний рюкзак". Але найперше в екстреній ситуації – навіть не речі (про які ми згадаємо нижче).

Виживання тримається на 4 принципах у такій послідовності: образ мислення – тактика – навички – спорядження. 

• Образ мислення – це необхідність думати критично, не заперечувати ймовірну загрозу, не спиратись на підхід "зі мною біда не станеться". 

До цього пункту належить і критичне ставлення до інформації, яку ви споживаєте. 

Оксана Мороз, яка досліджує медіамаркетинг й інфогігієну, склала перелік порад, як не стати жертвою маніпуляцій. Серед них: орієнтуватись на заяви учасників переговорного процесу, а не анонімні коментарі чи думки сторонніх експертів; послуговуватись якісними джерелами; читати про те, які фейки запускає Росія. 

• Другий принцип виживання – тактика. У вас мають бути плани дій на випадок війни чи надзвичайної ситуації. 

На випадок війни чи катаклізмів треба домовитись із рідними про місце збору або обміну інформацією. Також визначити, хто в родині за що нестиме відповідальність у разі евакуації.

Порядок дій під час обстрілів може бути різним, залежить, яка саме зброя використовується. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті, більш відомий як центр боротьби з фейками, склав інструкцію: де ховатись і як поводитись. 

Наприклад, щоб уникати тисняви, дотримуйтесь "правила правої руки", тобто правостороннього руху, як для автомобілів, і пропускайте вперед тих, хто потребує допомоги. Уникайте колон військової техніки. Не демонструйте зброю або схожі предмети. Не вдягайте камуфльований одяг, щоб не привертати уваги.

Під час обстрілів не наближайтесь до вікон. Якщо ворог застосовує стрілецьку зброю, можна ховатись у ванній або просто прикриватись предметами, що захистять від куль і уламків. Під час артобстрілів намагайтесь вийти з під’їздів, з-під арок, небезпечними можуть бути і підвали панельних будинків. 

Якщо обстріл застав вас на відкритому місці, лягайте на землю, згрупуйтесь, намагайтесь сховатись за виступами чи у заглибленнях. Закривайте долонями вуха і відкрийте рот, щоб врятуватись від контузій.

• На третьому місці – навички, базові, мінімальні знання, які допоможуть захистити себе і родину.

Щоб їх здобути, можна пройти тренінги з виживання, домедичної допомоги. Не завадить також вміння поводитись зі зброєю чи розуміння, як вона влаштована і як працює.

Ось кілька організацій, які можуть такому навчити: "Українська жіноча варта", Центр підготовки цивільної самооборони, інші спеціалізовані школи та центри. Є й більш мілітарні варіанти, наприклад, "Український легіон", Військово-патріотичний вишкіл "Патріот".

• Спорядження – медичне і речі першої необхідності – допоможе вижити, але навіть без нього, дотримуючись трьох попередніх принципів, ви зможете убезпечити себе.

Про те, чим варто запастись – дещо нижче.

Як підготувати родину, дітей і літніх людей?

План дій, місце збору і розподіл відповідальностей важливо обговорити спільно з членами родини. Якщо є маленькі діти або старші люди, які не можуть дати собі раду, потрібно визначити, хто відповідатиме за них.

Кожен має розуміти, які речі він бере із собою. Якщо хтось має хронічні захворювання, то такому члену родини готують індивідуальну аптечку, на додаток до загальної.

Для родинного майна існує "правило 3". Всі документи, що засвідчують ваші права власності, відскануйте у трьох екземплярах. Зберігайте їх на окремих флешках, схованих у різних місцях чи в різних людей.

Відскануйте і свої особисті документи: паспорт, ідентифікаційний код, свідоцтва про народження і одруження тощо.

Говоріть дитині правду, якщо вона, звісно, вже здатна її засвоїти. Попіклуйтесь, щоб в екстреній ситуації малюк був із людиною, якій довіряє.

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз склала посібник, як говорити про загрози з найменшими членами родини і як навчити їх діяти різних ситуаціях, як то природні катаклізми чи війна. У своїх рекомендаціях Ройз спиралась на матеріали Служби тилу Ізраїлю. Вона пропонує закріплювати знання у форматі ігор у супергероїв.

Як поводитись роботодавцю? 

Соціологія, зроблена компанією Gradus, показує, що 65% відсотків українців не отримували жодних вказівок щодо того, як вести себе під час можливої ескалації конфлікту. 

Задача бізнесу – дати працівникам хоч якусь визначеність, зменшити можливий страх. Практично це значить надати конкретні поради і інструкції. Керівництву компанії потрібно слідкувати за ситуацією та мати план дій.

Саме цього чекають співробітники. Тож роботодавець чи менеджер може почати з того, щоб написати лист-звернення до робітників. У ньому спокійно, чесно і впевнено розказати: що ми знаємо, чого не знаємо, до чого і як готуватись, що робити. 

Як зібрати "екстрену валізу" чи "тривожний рюкзак"?

Так називають набір речей першої необхідності, що завчасно і компактно складені для евакуації чи переходу в укриття. Існує безліч інструкцій, як підготувати цей набір. Список може бути дуже стислим чи навпаки розглогим, він залежить від складу родини, ваших потреб і можливостей.

Однак кожному знадобиться такий мінімум: 

• документи, оригінали та декілька копій;
• змінні речі;
• аптечка та дезінфектори;
• запас води та їжі з розрахунку на час від 3 днів;
• гроші, за порадою Олени Білецької – зарплата за місяць.

Крім того, у "валізу" радять покласти дублікати ключів, засоби гігієни, пристрої для зв’язку і зарядки, речі для зігріву, такі як запальнички, сухий спирт, посуд.

Як зібрати аптечку і вміти рятувати?

Недостатньо просто закупити медикаменти й спорядження з переліку необхідних. Потрібно вміти користуватись аптечкою. Оскільки перша допомога – це відповідальність свідків події, які можуть чекати на "швидку" хвилин 40, а у випадку військових дій – і не дочекатись.

Варто навчитись надавати допомогу в усіх невідкладних ситуаціях: починаючи від втрати свідомості, інфаркту, інсульту, закінчуючи кровотечею, вогнепальним пораненням, відкритим переломом, травмою шийного відділу хребта тощо.

Для цього можна записатись на курси. Їх проводять, наприклад: Всеукраїнська спілка парамедиків, Червоний Хрест, організація з допомоги водіям та пасажирами MotoHelp, "Українська служба порятунку", компанія FAST, "Центр спеціальної підготовки" тощо.

Готуючись до можливого воєнного загострення, в аптечці варто мати:

• засоби для зупинки кровотечі: бандажі, бинти, серветки, гемостатичні бинти, джгути – по 2 на людину; загалом, перев'язувального матеріалу забагато не буває, тому ним варто запастись;
• протиопікові засоби: гелеві бинти, великі гелеві серветки, протиопіковий гель, антисептики, наприклад "Бетадін" й "Октенісепт";
• засоби для проведення серцево-легеневої реанімації: рукавиці і плівка-клапан для штучної вентиляції легень;
• оклюзійні наліпки для боротьби з пневмотораксом, тобто ускладненням, що виникає через травми грудної клітки, зокрема, вогнепального поранення;
• декілька шин для фіксації переломів і травм шиї;
• пляшку солодкого напою по типу Coca-Cola – поза цивілізацією він може врятувати людину в гіпоглікемічній комі, тобто при різкому зниженні рівня глюкози, а також згодиться для дитини, в якої подскочить температура.

Родинам з дітьми також варто додати:

• гормональні свічки для боротьби з алергічними реакціями, оскільки у малюків вони виникають частіше; а також препарат проти важкої алергії – "Епіпен";
• препарати для лікування гарячок під час вірусних хвороб: знеболювальні та жарознижувальні "Парацетамол", "Ібупрофен".

Чи можна купити готову аптечку? Так. Але потрібно мати на увазі, що нерідко офісні чи автомобільні набори можуть бути зібрані "для галочки".

За словами парамедика Ярослава Вуса, якісний комплект на одну людину коштує 150 доларів. Тому покладатись на варіанти за пару сотен гривень не варто.

Як знайти укриття?

Ознайомтесь, де у вашому районі є бомбосховища чи інші місця для переховування. Орієнтуватись можна на лікарні, школи інші споруди – там, зазвичай, є укриття.

У столиці Київська міська влада створила спеціальну мапу.

Щоправда нещодавні журналістські ревізії показали, що не всі позначені сховища можуть виконати своє призначення, а в деяких відкриті, наприклад, нічні клуби. То ж не буде зайвим оглянути сусідні точки на мапі під час найближчої прогулянки.

Якщо ви знайдете приміщення, придатне для укриття, можете повідомити про це місцеву владу. Ось інструкція для Києва.

Якщо у вашому населеному пункти сховища не позначені, звертайтесь у місцеву адміністрацію. Просіть, щоб влада надала вам інформацію про безпечні місця.

Як діяти без зв’язку і об’єднуватись з іншими

Інструкції столичної влади кажуть: у випадку надзвичайної ситуації населення повідомлять сиреною або переривистими гудками. Це означатиме, що потрібно увімкнути телевізор чи радіоприймач і чекати вказівок.

Але є кілька але. По-перше, схоже, ці інструкції були написані задовго до війни на Донбасі. Наприклад, киян збираються повідомляти також через квартирний гучномовець, який навряд чи залишився у когось в 21 сторіччі.

По-друге, Олена Білецька звертає увагу: досвід 2014 року показав, що в екстреній ситуації комунальні підприємства можуть загальмувати чи взагалі зупинити роботу. Тому людям потрібно самоорганізовуватись.

Саме для цього і згодиться завчасно обумовлене в родині місце збору. Зі знайомими чи іншими родичами також можна визначити місце обміну інформацією. Відправлятись туди можна не гуртом, а делегувати контактну людину, якій ви довіряєте.

Якщо плану в родині не було, то в момент, якщо надзвичайна ситуація вже настала, у першу чергу визначте безпечне місце.

Рухайтесь не самотужки, а об’єднуйтесь із сусідами чи колегами. Для цього теж можна підготуватись завчасно. 

Наприклад, сусідські машини чи дачі можуть допомогти під час евакуації. Корисно буде знати, хто може надавати медичну допомогу, вміє стріляти тощо. 

Створіть ініціативну групу в під’їзді, познайомтесь із людьми, що живуть поруч, візьміть у них контактні дані, щоб можна було швидко допомогти одне одному.

***

Комунікація – одна з найслабших сторін  української влади. Причому як центральної, так і місцевої. 

Навіть якщо напрацьовані плани порятунку громадян існують, самі громадяни, схоже, дізнаються про них останніми. Адже на пресрелізи міських рад можна натрапити хіба випадково. А відповідати на запитання, які мали би навпаки допомогти владі у комунікації, беруться далеко не всі.

І хоча держава, як і суспільство, стала значно досвідченішою у порівнянні з 2014 роком, розраховувати виключно на допомогу "згори" не варто. 

Тим паче, що базові знання і навички – одні з небагатьох речей, які точно переживуть Путіна. 

Соня Лукашова, Ольга Кириленко, Українська правда