Військові показали, як облаштувалися на позиціях Миколаївщини

За десять кілометрів від позицій українських військових на Миколаївщині — російські війська. Поруч з бійцями на передовій — медик та капелан. У кожного свої бойові завдання.

Про те, як облаштований їхній побут та які задачі виконують, розповіли кореспондентам Суспільного.

Олександр з початку повномасштабних бойових дій займається волонтерською діяльністю. Нині він ще й позаштатний капелан. Говорить, що офіційно влаштовуватися не хоче, адже має змогу співпрацювати і допомагати військовослужбовцям з різних батальйонів. Допомогти бійцям вистояти морально та впоратися з психологічним навантаженням — його задача.

—Особливо людям важко, коли залишилася сім'я вдома, діти, дружина, бувають такі, які повиїжджали, бувають такі, що залишаються. Найважче для хлопців, коли їм зраджують. І доводиться з ними спілкуватися, допомагати їм. Найважче тоді, коли люди помирають. Це найважче. Коли люди живі, немає значення, навіть "300", поранені. А от найважче, коли багато смерті. Бувають такі тижні, що не одна смерть. Звикаєш, але до цього дуже важко звикнути, — розповідає капелан.

Володимир — один з бійців, які стоять на позиції. Він навідник. Про свою роботу розповідає з посмішкою, втім не приховує, що важко.

—Я навідник на БМП 2, стріляю з пушки на машині. Наскільки важко? Жарко. Не знаю навіть, важко, бо додому хочеться, — говорить боєць.

Джгути, бинти, шприці, ампульниця, засоби для зупинки кровотечі — бойова медикиня "Глюкоза" показує кореспондентці свій похідний рюкзак. Там все необхідне для надання невідкладної допомоги бійцям. У свої 34 "Глюкоза" п'ять років на службі. Розповідає, що зараз найважче.

—Службу несу з 2017 року. На цей час мобілізована, тому що була звільнена і через три місяці почалася війна, мене мобілізували. До цього була в артилерії, зараз у піхоті. Дві різні речі, але з обов'язками справляємося. Ситуації бувають різні. Це не мирний час, це війна. Взяти ротацію і на цей момент — це також дві різні речі. Тяжко, тяжко по-своєму, тяжко морально, додому хочеться, — говорить «Глюкоза».

«Глюкоза» в 2014-2015 роках працювала в Авдіївці медичною сестрою в хірургії. Тоді ж і зрозуміла, що на передовій не вистачає медиків. Так і знайшла своє покликання.

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

₴ 100 ₴ 250 ₴ 500

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публічна оферта.

—Я бачила, коли привозили людей, що на передовій не вистачає медичних працівників, там елементарно не накладений правильно жгут — люди вмирали від кровотечі, — говорить медикиня.

Жінка розповідає, що на передовій страшно, але доводиться шукати в собі сили, протистояти, заради рідних.

—Щоб сказати, що легко — нелегко, сказати, що не страшно, мені здається, кожна людина боїться. Але є вдома ті люди, заради яких ти тут знаходишся. Ти знаєш, що ти можеш допомогти, — каже жінка.

Нагадаємо, що російські окупанти обстріляли автобус під час евакуації із села Староссіля Херсонської області до Кривого Рогу. Загинули двоє людей. Ще двох госпіталізували до лікарні у тяжкому стані.