Військові показали, як облаштувалися на позиціях Миколаївщини

За десять кілометрів від позицій українських військових на Миколаївщині — російські війська. Поруч з бійцями на передовій — медик та капелан. У кожного свої бойові завдання.

Про те, як облаштований їхній побут та які задачі виконують, розповіли кореспондентам Суспільного.

Олександр з початку повномасштабних бойових дій займається волонтерською діяльністю. Нині він ще й позаштатний капелан. Говорить, що офіційно влаштовуватися не хоче, адже має змогу співпрацювати і допомагати військовослужбовцям з різних батальйонів. Допомогти бійцям вистояти морально та впоратися з психологічним навантаженням — його задача.

—Особливо людям важко, коли залишилася сім'я вдома, діти, дружина, бувають такі, які повиїжджали, бувають такі, що залишаються. Найважче для хлопців, коли їм зраджують. І доводиться з ними спілкуватися, допомагати їм. Найважче тоді, коли люди помирають. Це найважче. Коли люди живі, немає значення, навіть "300", поранені. А от найважче, коли багато смерті. Бувають такі тижні, що не одна смерть. Звикаєш, але до цього дуже важко звикнути, — розповідає капелан.

Володимир — один з бійців, які стоять на позиції. Він навідник. Про свою роботу розповідає з посмішкою, втім не приховує, що важко.

—Я навідник на БМП 2, стріляю з пушки на машині. Наскільки важко? Жарко. Не знаю навіть, важко, бо додому хочеться, — говорить боєць.

Джгути, бинти, шприці, ампульниця, засоби для зупинки кровотечі — бойова медикиня "Глюкоза" показує кореспондентці свій похідний рюкзак. Там все необхідне для надання невідкладної допомоги бійцям. У свої 34 "Глюкоза" п'ять років на службі. Розповідає, що зараз найважче.

—Службу несу з 2017 року. На цей час мобілізована, тому що була звільнена і через три місяці почалася війна, мене мобілізували. До цього була в артилерії, зараз у піхоті. Дві різні речі, але з обов'язками справляємося. Ситуації бувають різні. Це не мирний час, це війна. Взяти ротацію і на цей момент — це також дві різні речі. Тяжко, тяжко по-своєму, тяжко морально, додому хочеться, — говорить «Глюкоза».

«Глюкоза» в 2014-2015 роках працювала в Авдіївці медичною сестрою в хірургії. Тоді ж і зрозуміла, що на передовій не вистачає медиків. Так і знайшла своє покликання.

—Я бачила, коли привозили людей, що на передовій не вистачає медичних працівників, там елементарно не накладений правильно жгут — люди вмирали від кровотечі, — говорить медикиня.

Жінка розповідає, що на передовій страшно, але доводиться шукати в собі сили, протистояти, заради рідних.

—Щоб сказати, що легко — нелегко, сказати, що не страшно, мені здається, кожна людина боїться. Але є вдома ті люди, заради яких ти тут знаходишся. Ти знаєш, що ти можеш допомогти, — каже жінка.

Нагадаємо, що російські окупанти обстріляли автобус під час евакуації із села Староссіля Херсонської області до Кривого Рогу. Загинули двоє людей. Ще двох госпіталізували до лікарні у тяжкому стані.