Суд ООН відхилив апеляцію Росії у суперечці з Україною. Що це означає

Міжнародний суд ООН у Гаазі (Нідерланди) вирішив, що розглядатиме позов України проти Росії через порушення конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

У червні цього року відбулися усні слухання щодо того, чи має суд юрисдикцію на розгляд цієї справи. За ініціативи Росії суд проаналізував, чи дотрималась Україна необхідних процедур при подачі позову і чи має він право його розглядати.

Тепер суд зможе перейти до розгляду по суті.

Команду українських юристів та дипломатів на чолі з заступницею міністра закордонних справ Оленою Зеркаль, яка представляла позицію України у суді, вже вітають з перемогою.

«Це революційна перемога. З неймовірною перевагою по голосах. Суду над Росією бути», - пише заступник міністра розвитку економіки Тарас Качка, який раніше займався цим позовом.

Звернення до суду

Позов до Міжнародного суду ООН Україна подала ще 16 січня 2017 року, аби притягти Росію до відповідальності за підтримку тероризму і дискримінацію під час її агресії проти України.

Україна стверджує, що Росія порушує конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму − надає «зброю та інші види допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України».

МЗС пояснило, що надання озброєння бойовикам на Донбасі призвело до:

• збиття літака рейсу MH17 Малайзійських авіаліній,
• обстрілів житлових районів Маріуполя та Краматорська,
• знищення пасажирського автобуса неподалік від Волновахи,
• вибуху під час мирного зібрання в Харкові.

У рамках цього ж позову Україна стверджує, що Росія порушує іншу конвенцію ООН — "Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації".

Реклама

Кремль звинувачують у "кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема етнічних українців і кримських татар".

Проявами цієї кампанії Україна вважає:

• проведення у 2014 році "референдуму" у Криму,
• заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу,
• тиск на ЗМІ,
• обмеження викладання українською та кримськотатарською мовами,
• хвилі "зникнень, вбивств, самовільних обшуків, затримань".

Разом із позовом Україна попросила Суд ООН винести тимчасове рішення і зобов'язати Росію забезпечити ефективний контроль за своїм кордоном, припинити постачання зброї до України та підтримку незаконних збройних формувань, а також утриматися від подальшої етнічної дискримінації в Криму.

У міжнародній практиці розгляд позову може тривати роками, а якщо є загроза життю та здоров'ю людей або порушенню їхніх прав, то суди можуть ухвалювати тимчасові рішення.

Такі рішення мають виконувати відразу після ухвали. У випадку українського позову, то тимчасове рішення по ньому Міжнародний суд ухвалив ще 19 квітня 2017 року.

Тоді суд зобов'язав Росію у Криму забезпечити дотримання прав кримських татар, дозволити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу і забезпечити доступність освіти українською мовою.

Росія цей припис не виконала.

12 червня 2018 року Україна у меморандумі до Міжнародного суду ООН додала вимогу до Росії виплатити фінансову компенсацію за "втрати, завдані країні та українському народу як наслідок порушень Росією".

Позиція Росії й питання юрисдикції

Кремль заперечує порушення прав людини у Криму та будь-яку причетність до війни на Донбасі: і у вигляді підтримки бойовиків грошима та зброєю, і у вигляді участі своїх військ.

На суді представник Росії заявив, що обстріли мирного населення на Донбасі відбувалися по обидва боки лінії розмежування і не є тероризмом.

У березні 2017 року прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що Російська Федерація визнає майбутнє судове рішення.

«Російська сторона є учасником цього процесу. Тобто, якби Росія не визнавала би рішення суду, то, відповідно, вона би не була учасником цього процесу», — цитували пана Пєскова інформагенції.

Проте вже після винесення судом тимчасового рішення про необхідність дотримання Росією прав людини у Криму, Кремль вирішив оскаржити саме право розглядати позов.

У вересні 2018 року російська сторона заявила суду про відсутність у нього юрисдикції розглядати спір за позовом України.

Дана тактика повторює дії Росії під час суду з Грузією.

У 2008 році, після російської агресії у Південній Осетії, Грузія звернулася з позовом до Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією конвенції про заборону расової дискримінації.

Тобто вчинила так само, як і Україна. Але тоді процес не дійшов до кінця, бо Росія заявила про відсутність у суду юрисдикції, й Міжнародний суд ООН погодився з її аргументами.

Тоді Росія звинуватила Грузію у тому, що остання не провела з нею консультації про можливість мирного вирішення суперечностей, як цього вимагає судова процедура.

Серед аргументів Росії про відсутність юрисдикції у спорі з Києвом також було багато процедурних моментів, у тому числі й начебто порушення з боку України при проведенні переговорного процесу.

14 січня 2019 року Україна передала до Міжнародного суду ООН свою офіційну позицію у відповідь на заяву Росії про юрисдикцію суду.

Київ заявляв, що дотримався усіх необхідних вимог досудового врегулювання спору, а це надає суду ООН право розглядати спір із РФ.

Суд і Україна

Міжнародний суд — частина судової системи ООН і головний судовий орган організації, який заснували після Другої світової війни.

До складу установи входять 15 суддів, яких обирають за професійними якостями, а не за принципом представництва країн. Водночас заборонено, аби суддею одночасно були двоє чи більше громадян однієї країни.

Наразі у складі суду немає громадян України, проте є громадянин Росії — Кирил Геворгян, а тому Україні надали право на делегування свого судді — ним став італійський юрист Фаусто Покар.

Сторонами у суперечках, які розглядає суд, можуть бути виключно держави.

Установа розглядає територіальні та правові суперечки між державами й може ухвалювати рішення, виконання яких є обов'язковим для усіх членів ООН.

Якщо ж рішення суду не виконують, то сторона процесу може звернутись до Ради Безпеки ООН, аби та, за потреби, схвалила заходи на забезпечення виконання рішення. При цьому Росія має право вето на будь-які рішення Радбезу.

Саме цей суд розглядав територіальну суперечку між Україною та Румунією щодо шельфу Чорного моря в районі острова Зміїний.

Тоді, у 2009 році, суд ухвалив фактично компромісне рішення, визнавши Зміїний островом, як і просила Україна, а 12-мильну зону навколо нього — українською, проте суд встановив, що через малий розмір острів не має впливати на розподіл решти шельфу моря.

Міжнародний суд ООН схвалив лінію розподілу шельфу приблизно посередині між вимогами обох країн.

BBC Украина