Ніде сховатися від ракет. Миколаївським дітям потрібна допомога, аби повернутися до школи

Миколаїв – одне з найтривожніших прифронтових міст українського півдня. Візуально кожна третя будівля тут має акуратно забиті дошками вікна, що не витримали атак РФ з повітря. Деякі фасади – посічені уламками, поодинокі приватні будинки стоять без даху.

Усе це напрочуд гармонійно співіснує з чергами за фільтр-кавою у маленьких затишних кав'ярнях, походами в кінотеатр та посиденьками у ресторанчиках на березі Південного Бугу.

Утім, бажання романтизувати Миколаїв як починається, так і закінчується десь у центрі міста, що з його бруківкою та фігурною балюстрадою на балконах нагадує чи то Львів, чи то Одесу. А вже за пару кілометрів – "денацифіковані" росіянами школи.

Якби не Google Maps, ідентифікувати їх можна було б лише за залишками спортзалу, бібліотек, порожніх місць на стінах від дошок оголошень.

Деякі з цих шкіл неможливо відновити. Лише побудувати заново. Таких на Миколаївщині – 19, пошкоджених – 244. На щастя, є заклади освіти, яким поталанило залишитися неушкодженими. Один із них – Миколаївський ліцей №55. Утім, повноцінне навчання організувати там наразі проблематично. 

"Українська правда. Життя" спільно з міжнародним благодійним фондом savED прагне акумулювати зусилля небайдужих до освіти дітей українців та зібрати кошти на облаштування безпечного бомбосховища для 55-го ліцею. Чому це важливо і як долучитися до допомоги – далі у матеріалі. 

Справи з укриттями всюди рівномірно погані

Усього в області 1042 заклади освіти. З них бомбосховища мають лише 38%. Решта не забезпечені навіть найпростішими укриттями. Невтішну статистику нам озвучив голова Миколаївської облдержадміністрації Віталій Кім, додавши, що у 1970-ті роки їхнє будівництво просто "не було передбачено проєктом".

Щоб закрити питання укриттів на Миколаївщині, за попередніми підрахунками, необхідно 2,2 мільярда гривень. Утім, Кім переконаний, що насправді потрібно значно більше.

"(Зараз з укриттями – ред.) рівномірно погано по всій області", – каже Віталій Кім.

Облаштувати бомбосховища у школах області та Миколаєва за бюджетні кошти очільник ОДА вважає "реальним" лише у довгостроковій перспективі. А навчатися дітям потрібно вже з 1 вересня.

До того часу на Миколаївщині планують відкрити для очного навчання 125 освітніх закладів. За змішаною формою навчатимуться діти у 175 закладах освіти, 600 – виключно у дистанційному форматі. Зокрема, і 55-й Миколаївський ліцей, якщо там не з’явиться безпечне укриття. До слова, школа у новому навчальному році має стати ключовою для великого району міста.

"Дистанційне навчання у нас триває стільки, скільки повномасштабне вторгнення. Досі не всі діти забезпечені хорошою технікою для дистанційки. Очне навчання необхідне для соціалізації. А для цього потрібне укриття", – наголошує директор ліцею Дмитро Васильков.

Для повноцінного навчання бракує лише укриття

Від початку повномасштабної війни 1176 учнів ліцею, 200 з яких – переселенці, бачать однолітків та вчителів лише через екрани гаджетів, адже відвідування школи без укриття у прифронтовому місті може коштувати надто дорого.

Яна Сергіївна, заступниця директора з виховної роботи і викладачка української мови й літератури, каже, що від початку вторгнення частка очно проведених уроків включно із заходами складає максимум 5%.

"Коли ми приходимо до школи і проводимо урок очно, то до нього можуть доєднатися лише ті діти, які перебувають у місті. Багато учнів досі залишаються за кордоном. Коли я проводила очні уроки, на них приходило близько 12 дітей. У середньому ж у класах по 30 учнів", – розповідає викладачка української мови.

За словами директора Дмитра Василькова, за кордоном нині перебувають 25% учнів.

"Вони періодично повертаються і ставлять одне і те саме питання: "Чи будемо ми виходити на очне навчання?" Бо якщо так, то багато хто хотів би залишитися", – говорить керівник ліцею.

Усі проблеми, що стають на заваді якісному і безпечному навчанню, зводяться до відсутності укриття.

Загалом ліцей розрахований на 1600 учнів, утім, там, за умови наявності безпечного бомбосховища, у дві зміни зможуть навчатися 3000 дітей, серед яких ВПО і учні зі зруйнованих та пошкоджених шкіл.

Ось чому потрібне укриття. Як виглядають зруйновані РФ школи у Миколаєві

Миколаївський ліцей №55 – один із закладів освіти, якому за час повномасштабної війни поталанило залишитися неушкодженим, хоча, за словами директора, одного разу "приліт" був за 300 метрів від нього. Є освітні заклади, яким пощастило менше.

На фото – те, що залишилося від школи №51, куди у липні 2022 року прилетіла російська ракета. З другого поверху за наскрізь пробитою стіною можна впізнати бібліотеку: там сотні книг цілий рік – у холод і спеку – чекають на знесення будівлі. Ймовірно, деякі з них збережуть, аби потім на уроках історії показувати, розповідаючи нащадкам, як Росія бомбила їхнє рідне місто.

Школу будуть зносити. Хоча тамтешні батьки і учні були проти, мовляв, є частина приміщень, які можна відновити. Водночас мер Миколаєва Олександр Сєнкевич запевняє, що сенсу немає, адже ресурси і час що на відновлення старого, що на побудову нового закладу освіти підуть приблизно однакові. Тож вирішили, що на місці зруйнованої побудують нову, сучасну школу з облаштованими для дітей укриттями.

Проєкт нового навчального закладу наразі проходить експертизу, після якої його представлять миколаївцям. Мер переконаний, що після ознайомлення батьки дітей змінять свою думку.

Це не єдиний заклад освіти у Миколаєві, який зруйнувала Росія. На фото – розбита обстрілами історична будівля Першої української гімназії імені Миколи Аркаса – видатного українського історика, композитора і громадського діяча. Це – історична пам'ятка, заснована ще у 1863 році як Миколаївське жіноче училище.

Прилеглу до закладу територію нині вистилає фасад половини будівлі – він перетворився на сміття.

Якщо підійти ближче, всередині приміщення на першому поверсі можна побачити вицвілі дитячі патріотичні малюнки на стенді під назвою "Я люблю Україну".

Гімназію імені Аркаса допоможе відбудувати Данія. За словами Сєнкевича, проєкт уже готовий.

"Ліцей імені Миколи Аркаса відреставрують, адже це історична пам’ятка. Вже готовий проєкт. Навчальний заклад буде першим об’єктом, який наші партнери з Данії планують відновити", – додав міський голова. При цьому автентичний вигляд навчального закладу буде збережено.

 (Не)безпечна дистанційка Або "Коли ми всі підемо до школи?"

Нестача укриттів у школах – не нова, але від того не менш гостра проблема, бо стосується усіх учасників освітнього процесу: дітей, яким бракує соціалізації; вчителів, які змушені працювати понаднормово, аби компенсувати освітні прогалини учнів; батьків, на яких тепер покладено більше відповідальності, зокрема за вмотивованість дітей під час навчання вдома.

Найбільшою проблемою під час вимушеної дистанційки викладачка української мови Яна Сергіївна називає неможливість вчасно відреагувати на проблемні моменти. Найгірше – не бачити очі дітей і не мати можливості усвідомити, чи зрозуміли вони матеріал, додає учителька.

"Коли пояснюєш якусь тему – ніби все зрозуміло, але коли урок закінчується і дитина сідає виконувати домашнє завдання – виникають питання. Під час очного уроку по очах помітно, що десь щось не так, і тоді можна додатково пояснити. Саме очне навчання є важливим для розвитку дітей", – наголошує викладачка.

Вона також помітила, що рівень знань у деяких учнів під час дистанційки дещо знизився, водночас зауважила, що високі оцінки – "це ще й результат того, як батьки і вчителі змогли мотивувати дитину навчатися".

Ірина Миколаївна, керівниця 6-В класу та викладачка української мови і літератури, зізнається, що останні півтора року були дуже важкими. Зокрема, через перебої з електрикою та інтернет-зв'язком, на яких фактично зав'язане онлайн-навчання. А ще й повітряні тривоги.

"Тільки починаєш урок, а він одразу припиняється. А після завершення уже не всі мають змогу повернутися, бо проживають в різних областях і тривоги не збігаються. Ніякий онлайн не може замінити очне навчання, тому ми дуже потребуємо укриття", – наголошує викладачка.

Водночас учителька початкових класів Ольга Віталіївна спостерігає тенденцію до погіршення зору у дітей на тлі безперервного навчання онлайн.

"Раніше щороку хтось з учнів приносив довідку від лікаря, де було написано, що вони мають сидіти за першою партою. Зараз мене лякає, що я повинна буду їх усіх посадити за перші парти", – говорить пані Ольга.

У класі – 28 дітей, з якими вона не бачилася уже понад півтора року. У її затишному кабінеті, заповненому дитячими розвиваючими іграми, на дошці досі вказана дата "23 лютого" – останнього відносно мирного дня перед початком повномасштабної війни.

За майбутнє дітей Ользі болить не лише як педагогу, але і як мамі. У 55-му ліцеї навчаються її син та донька – у 7-му і 4-му класах відповідно. 

Молодша Аліна фізично відвідувала школу усього півтора року, а потім, як і мільйони інших дітей, перейшла на дистанційку – спочатку через пандемію, а згодом через війну. Під час розмови дівчинка соромилась і запитально поглядала на маму, а потім зізналась, що дуже сумує за школою та своєю кращою подругою Катею.

"Я уже втомилася навчатися дистанційно", – каже Аліна.

Пані Ольга непокоїться тим, що діти забули, що таке живе спілкування, друзі та ігри.

"Читаючи якусь літературу, моя донька питає: "Мамо, а чому інші діти їздять на екскурсії, ходять до школи, а у нас такого немає?".

Вони втрачають дитинство. Мені, як мамі, це боляче. Я хочу, аби вони могли сидіти за партою, мали можливість отримувати спогади і щоб школа для них була безпечним місцем", – наголошує педагогиня.

Навчання онлайн – це нескінченний пошук мотивації

Пані Оксана – мама учня 10 класу. Наступного року на її сина чекає вступ до університету – хоче вчитися на програміста. Утім, перед цим треба скласти іспити.

Дистанційка в умовах війни та постійних обстрілів інфраструктури стала справжнім викликом через часту відсутність електрики, інтернету, а іноді і мобільного зв'язку.

"Я зацікавлена у тому, щоб мій син цього року знову ходив до школи. Це і підготовка до НМТ, і соціалізація. Одна із проблем дистанційки – це низька мотивація. А ще всі ми розуміємо, що коли діти навчаються онлайн, то частіше можна списати, підгледіти.

Навчання онлайн дезорганізує режим дня, більшість часу син проводить з телефоном і комп'ютером. Під час тривоги всі уроки припиняються, через що випадає час", – зауважує мама десятикласника.

"Я хочу до школи"

Бомбосховище замість тиру

У 55-го ліцею, на щастя, є підвальне приміщення, яке можна облаштувати під бомбосховище. Раніше у підземеллі школи знаходився тир, утім тепер воно матиме інше призначення.

За словами директора, у школі вже почалися роботи з облаштування тиру під укриття – у 15% приміщення зробили косметичний ремонт. Тепер ліцею потрібно 4 мільйони гривень, аби створити безпечний простір для навчання і комфортного перебування сотень дітей на решті території. Загальна площа укриття – близько 400 кв.м.

До допомоги підключаються небайдужі громадяни та благодійні фонди, зокрема міжнародний БФ savED, який в рамках кампанії "До школи знов" допомагає школам Миколаєва та у прилеглих громадах збирати кошти на облаштування укриттів.

За словами співзасновниці фонду й ексміністерки освіти і науки Ганни Новосад, нині підвальне приміщення 55-го ліцею потребує капітального ремонту.

"Тут необхідно зробити все: підлогу, стіни, вентиляцію, гідроізоляцію, тому що велика частина укриття протікає. Ми хочемо зробити з цього приміщення максимально комфортний, затишний і безпечний освітній простір, де можна не просто пересидіти тривогу, а й продовжити навчання і навіть проводити позашкільні активності. Частину цього укриття нам вдалося зробити на ті невеликі кошти, що були", – розповідає Новосад.

До робіт залучатимуть ремонтні бригади, з якими доводилося працювати на інших подібних локаціях, зокрема на Київщині та Чернігівщині.

Укриття закладу освіти на Чернігівщині до та після ремонту за принципом build back better. Фото: savED

Допоможемо дітям повернутися до школи

Фото зруйнованих Росією закладів освіти, що були наведені вище – беззаперечний аргумент на підтвердження того, що всі школи Миколаєва та громад області потрібно якомога швидше облаштувати якісними укриттями. "Українська правда" спільно з міжнародним благодійним фондом savED відкрили збір на укриття для 55-го ліцею, аби повноцінне якісне навчання дітей стало у першу чергу безпечним. 

Ми закликаємо читачів долучитися до збору 4 мільйонів гривень, необхідних для облаштування безпечного бомбосховища для дітей згідно з вимогами ДСНС.

Посилання на банку:

https://send.monobank.ua/jar/9n5fV5yaRX 

Номер картки банки:

5375 4112 0721 7238

Додаткові посилання на збір:

https://pay.fondy.eu/s/6HgD

Paypal фонду savED:

sol.savedschools@gmail.com

Крім того, представники бізнесу, які мають можливість і хочуть допомогти облаштувати укриття необхідними меблями та технічними засобами для дітей, можуть звертатися безпосередньо до директорки savED Олени Северенчук:o.severenchuk@saved.foundation

Стаття 53 Конституції України починається зі слів "Кожен має право на освіту"

Цитати дітей, наведені у тексті – своєрідний маніфест про важливість базових речей від імені ледь не усіх українських школярів, яких Росія позбавила права просто ходити до школи. Дехто може подумати, що вони банальні, і навчатися можна будь-де, "аби було бажання". Дехто скаже, що облаштування укриття – завдання і відповідальність місцевої/обласної/центральної влади. Так і є. Обороноздатність України – також. Але чи мали б наші військові успіхи на фронті без шаленої підтримки суспільства, яке збирає на тепловізори, амуніцію, машини, дрони і навіть супутники? Ви знаєте відповідь.

Якісна і безпечна освіта дітей – це теж про обороноздатність. Зокрема, у майбутньому. 

Допоможемо створити безпечний простір для навчання миколаївських дітей разом!

Автор: Діана Кречетова

Джерело: Українська Правда